WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота

Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота

експонатів музеїв, картинних галерей тощо.
Усі ці втрати для України стали невідшкодованими. Не маючи власної жержавності, українці опинилися беззахисними перед двома репресивними режимами. Але вони підняли партизанську боротьбу проти фашистської окупації. Москва розпочала боротьбу з масовим партизанським рухом, що розгорнувся на Волині й Поліссі під керівництвом ОУН, зокрема проти УПА.
На думку провідників ОУН, якою керував тоді Степан Бандера, збройні українські формування у складі німецьких військ "Нахтігаль" і "Роланд", мали стати ядром формування української кадрової армії, що допомогла б створити незалежну Українську державу. 30 червня 1941 р. оунівці без згоди німецької сторони проголосили у Львові створення Української держави. Але нацисти розгромили новостворений уряд, на чолі якого став сподвижник Степана Бандери - Ярослав Стецько. Наприкінці 1942 р. партизанські загони Західнлї України вважалися основою Української Повстанської Армії (УПА). Її головокомандувачем був Роман Шухевич.
УПА і радянські партизани створювали підконтрольні райони, здійснювали рейди у тилу ворога. Але радянські партизани одним із завдань мали таке: ліквідувати провід УПА і підірвати підтримку її українським населенням. З цією метою і було відправлено у Карпатський рейд добре озброєне об'єднання Сидора Ковпака.
У сутичці з радянськими загонами 1950 р. під Львовом загинув Роман Шухевич. Окремі загони УПА та оунівські групи продовжували боротьбу, влаштовували диверсії, перешкоджали колективізації та депортації. але ці останні зусилля вже не могли змінити ситуації.
Україна після війни дістала міжнародне визнання як засновник ООН. Вона стала членом 20 міжнародних організацій. Найважливішим для українців територіальним питанням, що його розв'язала війна, було включення Західної України з територією 110 тис. кв. км. І населенням понад 7 млн осіб до складу СРСР. Проте Україна була вкрай виснаженою і відроджувалась повільно. Продовжувалися депортація українців з території Закарпаття, виселення уркаїнців і поляків з Західної України, а також репресії проти греко-католицької церкви.
Після смерті Сталіна 5 березня 1953 р. закріпив своє становище Микита Хрущов. В Україні в той час дещо втихла кампанія проти українського націоналізму.
Пленум ЦК КПУ усунув 13 червня 1953 р. першого секретаря КПУ Леоніда Мельникова, а на його місце обрав Олексія Кириченка.
У 1954 р. були проведені святкування 300-річчя Переясловської угоди. Єдиним здобутком цього свята було рішення Президії Верховної Ради СРСР 12 лютого 1954 р. про перехід Криму від РСФРР до УРСР.
Після XX з'їзду партії та проголошеної Хрущовим однієї з найдраматичніших у радянській історії промов, розпочався процес десталінізації, реабілітації незаконно осуджених. Економічні реформи Хрущова хоч і суперечливі, сприяли піднесенню життєвого рівня людей.
У 60-70 роках у Радянському Союзі політику уряду стала відкрито критикувати дедалі більша кількість людей, яких називали дисидентами і які вимагали ширших громадських, релігій них прав.
Спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, зокрема серед інтелегенції. В Україні національно-культурна діяльність 50-х років сприяла молодій генерації, так званим шістдесятникам. Їх репрезентували письменники Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, микола Вінграновський, Євген Сверстюк, В'ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий.
Згодом на зміну цій генерації прийшди Ігор Калинець, Василь Стус, Василь Лісовий, Ірина Стасив-Калинець, яким у нових умовах, ще складніших, довелося боротися проти офіційної дискримінаційної політики щодо української культури у національного питання. Створюється нова форма боротьби за національні, політичні права, яку з 60-х років визначають як рух опору. Поряд з цим поширюється самвидавна література, організація страйків, нелегальних політичних організацій. У серпні-вересні 1965 р. пройшла перша велика хвиля арештів українських діячів.
Окремою формою спротиву режимові були підпільні групи, які домагалися не тільки демократичних прав, а й самостійності України. Наприкінці 50-х років у західних областях України виникло кілька нелегальних організацій: Об'єднана Партія Визволення України, Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС), створена 1958 р. на Львівщині групою юристів на чолі з Левко Лук'яненком. Ця організація вперше у післявоєнній історії склала грунтовну програму українського руху. У ній чітко задекларовано, що Спілка є спадкоємницею ідеї боротьби за самостійність України. Йшлося про легальну боротьбу мирними, конституційними методами за вихід України з СРСР.
У січні-травні 1972 р. проведено другу хвилю арештів в Україні, жертвами яких стали В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Василь Стус.
У травні 1972 р. усунено від партійного керівництва Петра Шелеста, якому приписали "недостатню боротьбу з українськими національними проявами". Першим секрктарем ЦК КПУ став В.Щербицький. Серед керівних кадрів проведено чистку, усунено близьких співробітників Шелеста.
У цей час активізовується боротьба за права людини і національні права України. 9 листопада 1976 року створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод, яка мала назву Українська Гельсінська Група (УГГ). До неї вступили Микола Руденко, Олесь бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук'яненко. Проти УГГ комуністична влада застосувала суворі репресії 1977-1978 рр.
В цей час команда Брежнєв-Щербицький здійснювала в Україні масштабну й багатопланову політику русифікації.
Епоха характеризувалася застоєм у сфері економіці, політики, ідеології. Вся величезна імперія втягувалася у всеохоплюючу кризу.
Смерть Л.Брежнєва поклала початок перехідному періодові в радянському керівництві. Для проведення в СРСР нового курсу керівником партії у 1985 р. обрали М.Горбачова.
Активне формування української політичної еліти розпочалася в 1987-1989 рр. і в наступний період. Створюються передумови для проголошення і розбудови української державності.
З приходом до влади М.Горбачова почались еволюційні зміни в політичній системі й ідеології в СРСР, названі демократизіцією. Найбільшого удару тоталітаризму й антидемократичним режимам загалом завдав 1989 р., названий роком "осені східноєвропейських держав". Одна за одною держави Східної Європи відійшли від тоталітарного режиму і стали на шлях демократії. Була зруйнована берлінська стіна, що стало символомнової ситуації в Східній і Центральній Європі. Вінцем всього цього процесу був крах у 1991 р. одоного з найбільших колоніальних утворень - створеної більшовиками імперії - СРСР.
XII. Становлення незалежної держави.
Наростання кризових явищ в економіці та соціальній сфері переконало керівництво СРСР в необхідності заміни гасла "більше соціалізму" лейтмотивом "більше демократії". В оточенні М.Горбачова відбуваються серйозні перестановки.
Створення широкого об'єднання на зразок народного фронту стає 1988 р. першочерговим завданням для демократичних
Loading...

 
 

Цікаве