WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основи правового регулювання у сфері виконавчої влади - Реферат

Основи правового регулювання у сфері виконавчої влади - Реферат


Реферат з теорії держави і права
Основи правового регулювання у сфері виконавчої влади
Бувають випадки, коли методи правління чудові, а в країні смута; але з давніх-давен і до наших днів не було чути, щоб смута була при досконалому правителі.
Сюнь Цзи
1. Поняття адміністративного права
Часто в житті ми стикаємося з проблемами управління, тобто впорядкування. Та у діяльності держави проблема управління має й інше, дещо конкретніше значення. Воно виявляється у формі діяльності органів виконавчої влади держави та надання певних повноважень суб'єктам права щодо задоволення своїх потреб, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Це визначає необхідність такої галузі права, як адміністративна. Саме її норми регламентують відносини між вищими, центральними та місцевими органами виконавчої влади, між громадянами й державою з питань вчинення правопорушень у сфері громадського порядку та державного управління. Так, перебуваючи в громадському транспорті без квитка, переходячи дорогу з порушенням правил дорожнього руху, вчиняючи дрібне хуліганство, людина стає учасником відносин, що регламентуються адміністративним правом.
Адміністративне право - це галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають у процесі державного управління та виконавчо-розпорядчої діяльності держави.
Предметом адміністративного права є відносини між органами державної виконавчої влади та, по-перше, підпорядкованими їм структурами виконавчої влади; по-друге, іншими органами управління, що мають самостійний характер і повноваження; по-третє, підконтрольними їм підприємствами та установами; по-четверте, недержавними підприємствами та громадськими об'єднаннями і, по-п'яте, громадянами.
Значення адміністративного права визначається насамперед тим, що воно є засобом удосконалення державного управління й водночас закріплює організаційні та правові форми участі громадян в управлінні державою.
2. Основні джерела адміністративного законодавства
Адміністративне законодавство визначається як галузь законодавства, що регулює відносини, які виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Основними джерелами адміністративного законодавства є: Конституція України, що визначає види та повноваження органів у сфері управління;
Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий 17 грудня 1984 р. як законодавчий акт, що об'єднує та систематизує норми адміністративного права, які регламентують суспільні відносини, пов'язані із запобіганням адміністративним правопорушенням і боротьбою з ними;
Закони України, що регламентують порядок управлінської діяльності органів держави (Закони України "Про державну службу"; "Про загальний військовий обов'язок та військову службу"; "Про освіту" та ін.);
постанови Верховної Ради України;
укази Президента України;
постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, про затвердження програми правової освіти населення України);
накази, інструкції, рішення та інші акти міністерств, відомств та державних комітетів;
нормативні акти місцевих органів виконавчої влади;
нормативні накази та інструкції керівників підприємств, установ та організацій.
Нині в Україні немає Адміністративного кодексу, і тому проблема кодифікації адміністративного законодавства остаточно ще не вирішена. Вона вирішена лише частково шляхом кодифікації норм про адміністративні правопорушення. Проте в 20-ті роки був цікавий досвід створення і функціонування Адміністративного кодексу УСРР (до речі, єдиного подібного кодексу в усіх радянських республіках). Адміністративний кодекс було затверджено другою сесією ВУЦВК десятого скликання 12 жовтня 1927 р. і введено в дію з 1 лютого 1928 р. з одночасним скасуванням 55 актів республіканського законодавства. Він містив 528 статей, які групувалися у 15 розділах: І. Загальні положення; II. Адміністративні акти; III. Заходи адміністративного впливу; IV. Інші адміністративні заходи примусового характеру; V. Трудова повинність по попередженню стихійних лих і боротьби з ними; VI. Обов'язки населення по охороні громадського порядку; VII. Громадянство УСРР, порядок його набуття і втрати; VIII. Реєстрація і облік руху населення; IX. Товариство, союзи, клуби, з'їзди, зібрання, вуличні походи, маніфестації; X. Правила про культи; XI. Публічні видовища, веселощі та ігри; XII. Користування державним флагом УСРР і печатками; XIII. Нагляд адміністративних органів у галузі промисловості; XIV. Нагляд адміністративних органів у галузі торгівлі; XV. Порядок оскарження дій адміністративних органів.
Після прийняття Адміністративного кодексу в нього регулярно вносилися зміни й доповнення, але згодом він став гальмом для адміністративної сваволі і без офіційного скасування наприкінці 30-х років перестав застосовуватися.
3. Співвідношення переконання і примусу в державному управлінні
За своїм змістом управління є здійсненням владної діяльності. Наявність владних повноважень дає можливість суб'єкту управління в односторонньому порядку визначати поведінку підлеглих. Підкорення поведінки підлеглих волі суб'єкту управління досягається різними методами, під якими розуміють способи, засоби та прийоми виконання завдань у сфері управління.
Адміністративні методи впливу пов'язують здебільшого з адміністративно-правовою формою діяльності, результатом якої є юридичні акти управління, організаційно-розпорядчі заходи, засоби стимулювання та примусу. Отже, адміністративний метод полягає у впливі суб'єкта управління на об'єкт шляхом владно-розпорядчих вказівок.
Серед методів, що сприяють практичному вирішенню питань управління, першорядну роль відіграють методи переконання та примусу або, як здавна повелося їх образно називати, методи "кнута і пряника".
Переконання виявляється у використанні пояснювальних, виховних, організаційних, заохочувальних заходів для формування волі владного суб'єкта чи її перетворення у волю підвладних. Саме переконання формує правосвідомість, внутрішню готовність до сприйняття та виконання загальнообов'язкових велінь.
Адміністративний примус - це різновид державного примусу, змістом якого є застосування заходів адміністративного припинення і адміністративного попередження та адміністративних стягнень.
Адміністративний примус має свої особливості порівняно з іншими видами примусу. Він застосовується у зв'язку з порушенням норм адміністративного права;
застосовується чітко визначеними органами держави, що мають виконавчо-розпорядчі повноваження;
встановлюється адміністративним правом.
Переконання та примус у процесі здійснення управлінських повноважень певним чином взаємодіють. Ця взаємодія засновується на таких принципах, які характеризують співвідношення переконання і примусу:
переконання передує примусові, формуючи правосвідомість громадян;
переконання супроводжує заходи примусу, переплітається з ним, що надає можливість сформувати у суб'єктів почуття обов'язку та відповідальності;
примус застосовується до суб'єктів за умови, якщо до них уже застосовувалися заходи переконання;
примусові заходи застосовуються до громадян, що не здатні скеровувати свою поведінку відповідно до державної волі, якщо засоби переконання не дали позитивного результату.
4. Види адміністративного примусу
Заходи примусу у сфері державного управління чітко визначаються законодавче і поділяються на три групи:
1. Заходи адміністративного припинення - це сукупність заходів державного примусового припинення адміністративних правопорушень, що готуються, а також попередження шкідливих наслідків діянь і забезпечення умов притягнення винних до відповідальності. Серед заходів адміністративного припинення розрізняють:
а) затримання, тобто короткочасне обмеження особистої свободи з метою припинення порушення строком до 3 годин;
б) привід та офіційна пересторога про недопустимість антигромадської поведінки, що застосовуються до осіб у випадку, якщо вони добровільно не з'являються за викликом до органів міліції;
в) вказівка порушникові на протиправність його дій і вимога негайного припинення їх;
г) вилучення майна, документів, що можуть стати об'єктами адміністративних правопорушень, або перебувають у неправомірному володінні, чи є речовими доказами;
д) тимчасове відсторонення працівників від виконання робіт з метою запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій;
ж) огляд осіб і речей за наявності інформації про можливість скоєння правопорушення;
з) перевірка документів, що посвідчують особу;
і) застосування заходів фізичного впливу та спецзаходів, зокрема наручників, зв'язування, дубинки (забороняється застосування цих заходів до жінок з ознаками вагітності, малолітніх, осіб похилого віку та інвалідів).
2. Заходи адміністративного попередження застосовуються з метою запобігання адміністративним правопорушенням, попередження та боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, сільськогосподарськими шкідниками. Серед них: закриття окремих ділянок кордону; заборона в'їзду та ввезення (вивезення) вантажів, карантин, припинення руху транспортних засобів; адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.
3. Адміністративні стягнення, тобто передбачені санкціями адміністративних норм примусові заходи, що застосовуються внаслідок порушення адміністративних заборон. Вони є формою осуду поведінки порушника та обмеження його правових інтересів. Серед них: попередження, оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета, позбавлення спеціального права, наданого громадянинові, виправні роботи, арешт.
Loading...

 
 

Цікаве