WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Українська держава та право в роки визвольної війни 1648 - 1654р.р. - Реферат

Українська держава та право в роки визвольної війни 1648 - 1654р.р. - Реферат

силах.
У грудні 1653р. козацьке військо оточило поляків на чолі з королем Яном Казимиром під Жванцями. Поляки були готові капітулювати, але їх знову врятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Хмельницький погодився на припинення бойових дій на умовах Зборівського договору.
Політичне і економічне становище України було дуже тяжке. Війна, татарські навали з їхніми трагічними наслідками, загальна мобілізація, неврожай, ізоляція від зовнішніх ринків - все це негативно відбивалося на господарстві держави.
Характер війни 1648 - 1654р.р переконливо відображено у літописі Самовидця: "…так усе, що живо, піднялося в козацтво же заледово знайшли в якому селі такого чоловіка жеби не міг албо сам, албо син до войска ити, а ежели сам нездужа, то слугу паробка послал, а иние скілько їх було всі йшли з двора, тільки одного зоставляли, же трудно було о наймита…".
2. Українсько-московський договір 1654р.
Шість років тривала Визвольна війна українського народу проти панування Польщі в Україні. Розпочинаючи цю війну в 1648р. Богдан Хмельницький намагається знайти союзників. Природним було його прагнення встановити стосунки з єдиновірною Московською державою. Після блискучих перемог на Жовтих Водах і під Корсунем Хмельницький у грудні 1648р. звільнив Київ. Тут він має раду з представниками православного духовенства, де було прийнято рішення про необхідність звернення до Москви за військовою та дипломатичною допомогою. До царя відрядили полковника Мужиловського, яким отримав докладну інструкцію, що містила альтернативні пропозиції. Передбачалося, що Мужиловський буде ті пропозиції викладати послідовно ы якщо цар погодиться на союз з Україною то просити його вислати військо проти Польщі. Коли ж цар не захоче порушувати мирний договір з поляками, запропонувати йому українські сіверські міста, визволені від поляків. Ці землі контролювалися козаками і не підлягали владі Речі Посполитої. Хмельницький таким чином забезпечив би собі тили.
Цар не надав Україні ні військової, ні дипломатичної допомоги. Хоча Москва мала велике бажання розірвати договір з Польщею і взяти реванш за свої поразки, вона не наважилася зробити це з огляду на своє тяжке внутрішнє і зовнішнє положення, тому й зайняла очікувальну позицію. Але контактів з Богданом Хмельницьким Москва не перервала. В Україну було відправлено посольство для вивчення там ситуації. Богдан Хмельницький і далі намагався схилити Москву до війни з Польщею, на кожному етапі переговорів виступав із пропозицією: Москва надає військову допомогу Україні, а за це Україна приймає московський протекторат.
Тільки в квітні 1653р. цар наважився послати до Варшави посольство. Перед королем була поставлена вимога повернути козакам їхні права і привілеї згідно із Зборівським договором і скасувати Берестейську церковну унію 1596р. Польський уряд на це відповів рішучою відмовою.
1 жовтня 1653р. цар скликав Земський собор, на якому були присутні представники всіх станів, окрім селянства. Учасники собору, опитані "по чинам, порознь", висловилися за рішення: "Гетьмана Богдана Хмельницького и всё Войско Запорожское с городами и землями принять".
Для проведення з Україною офіційних церемоній і переговорів, присяги, вручення царської грамоти було обрано Переяслав.
Відразу ж після присяги Хмельницький і старшина, не задовольнившись царським словом, заявили, що вони бажають вести переговори з царем і добитися від Москви письмових договірних гарантій і зобов'язань.
Цей факт говорить про те, що взагалі не існувало Переяславської угоди 1654р., ні переяславського договору як документу. В 1654р. відбулася тільки малочисельна Переяславська рада, яка скоріше носила декларативний характер і не мала ніякої юридичної сили. Відбулася також однобічна присяга гетьмана, невеликого числа старшини, простого козацтва та міщан. У Переяславі українська сторона не отримала жодного офіційного документу.
Відразу ж після Переяславської ради у гетьманській канцелярії відпрацьовують проект відповідного договору, а в березні 1654р. українське посольство прибуває до Москви. 14 березня посли подали письмовий текст проекту договору з 23-х статей, що фіксували умови, на яких уряд української держави передбачав об'єднання з Московською державою. На цьому документі був підпис гетьмана Богдана Хмельницького і печатка Війська Запорізького. Отже, з певністю можна сказати, що текст проекту договору із 23-х статей, поданий послами царю був підготовлений в Україні.
Статті проекту договору стосувалися різних сторін майбутніх міждержавних відносин України і Московської держави.
21 березня українські посли подали нову редакцію проекту договору, що містив уже лише 11 статей, які було ратифіковано, що й підтвердив цар жалуваною грамотою від 27 березня 1654р. Таким чином, були підтверджені права і вольності Війська Запорізького встановлено кількісний склад збройних сил України, підтверджено право Війська Запорізького обирати гетьмана, спадкувати козацькі маєтки і права козаків їх вдовами і дітьми.
Укладаючи договір з Москвою, Україна як незалежна держава ставила свої умови, що їх прийняла друга сторона - держава Московська. Царська жалувана грамота від 27 березня 1654р. називає гетьмана і Військо Запорізьке "підданими московського царя", але при цьому зазначає: Україні "быть под нашою, царского величества, рукою, по своим прежним правам и привилеям и по всем статьям, которые писали выше сего", що, власне, на нашу думку, передбачало не "підданств", а протекцію короля над Україною.
Для Б. Хмельницького договір 1654р. був звичайною угодою по військову допомогу в боротьбі проти Польщі. Крім того, Україна намагалася цим договором юридичнозакріпити свої права і вольності і не допустити їх порушень і обмежень царизмом в майбутньому.
Самостійність України визнавалась і на міжнародній арені. Навіть Польща у своїх дипломатичних стосунках трактувала Україну як самостій ну державу. Україна мала дипломатичні зносини із Швецією, Прусією, Австрією, Молдавією, Угорщиною, Венецією. Чужоземні правителі трактували Україну як окрему від Москви державу, а гетьмана як самостійного государя. Договір не стояв на перешкоді їхніх дипломатичних зносин з Україною на найвищому державному рівні. Спочатку й Москва ставилась до України як до вільної держави. Зносини Московської держави з Україною здійснювалися через Посольський приказ, що фактично був міністерством закордонних справ. Україну відокремлювали від Москви державний кордон і митниці. Але Московська держава за своєю природою була унітарною, абсолютистською, кріпосницькою державою, для якої Українська держава з її республіканським ладом і сильними демократичними елементами була своєрідним викликом. Отже, рано чи пізно царизм мав почати наступ на автономію.
3. Зміни в суспільному ладі
Визвольна війна внесла певні зміни у суспільні відносини. Майже вся тодішня українська етнографічна територія фактично була визволена від польського панування. З вступом козацьких військ наприкінці 1648р. частина української території - Волинь і Галичина - знову була захоплена польськими військами.
Незважаючи на вигнання польських магнатів і шляхти, а також тієї української верхівки, яка підтримувала поляків, поділ на панівні та залежні верстви в Україні залишився.
3.2 Панівний стан.
Польську знать як пануючий стан замінило козацтво, середнє та дрібне українське шляхетство.
Козацька служба хоч і давала значні привілеї, була важкою, а часто й недоступною для населення. Щоб її відбувати, крім здоров'я, треба було мати відповідні матеріальні засоби. Ось чому ми зустрічаємо в тогочасних документах дані про те, що бідних у
Loading...

 
 

Цікаве