WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Українська держава та право в роки визвольної війни 1648 - 1654р.р. - Реферат

Українська держава та право в роки визвольної війни 1648 - 1654р.р. - Реферат


Реферат з ТДП
Українська держава та право в роки визвольної війни 1648 - 1654р.р.
Вступ
Було колись - в Україні
Ревіли гармати;
Було колись - запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю…
( Т.Г. Шевченко)
У середині ХVII ст. в українських землях народний гнів вибухнув з такою силою, що не тільки кардинально змінив хід національної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний розвиток усієї Європи. Ця подія була глибоко закономірним явищем. Спрацював комплекс чинників, які зробили широкомасштабний народний виступ необхідним і можливим.
У вкрай несприятливих умовах іноземного панування, політичної роздробленості українських земель, жорстокого соціального та національно-релігійного гноблення український народ знайшов сили для створення держави, яка мала етнічні українські риси і демократичну форму організації влади. Ця доленосна для України мета була досягнута під безпосереднім керівництвом Богдана Хмельницького у ході Національно-визвольної війни, що розпочалася 1648р.
1. Загальний історичний огляд
1.2 Причини національно-визвольної війни
Які ж причини робили необхідним початок національно-визвольної боротьби 1648р.?
У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба. Орієнтація на внутрішній та зовнішній ринки, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств. Вони активно перетворюються на фільварки. В основі цієї трансформації лежали два взаємопов'язані процеси - зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва.
Польські та полонізовані українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шляхом посилення експлуатації селян. Саме тому помітно зростає панщина, особливо в районах, сполучених із зовнішнім ринком. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки. За оцінками очевидця Г. Біплана, багатьом селянам в Україні в цей час жилося "гірше ніж галерним невільникам".Справді, влада пана була безмежною - він за своїм бажанням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити.
Помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, фільварково-панщинна система водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, зародки яких були тоді в багатьох галузях промисловості, не сприяла вона й формуванню єдиного ринку України.
Потерпали українські селяни і від здавання феодалами своїх маєтків у оренду. Лиш 1616р. більша частина українських земель, що належала Польщі, орендувалася єврейськими підприємцями, які, маючи на меті в короткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі.
У складній ситуації опинилося і міщанство, особливо в тих містах, які перебували в приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки - чинш (по 20 - 30 грошів з диму ), церковну десятину та ін. Хоча на початку XVII ст. більшість міст України користувалася Магдебурзьким правом, це самоврядування постійно обмежувалося. Війтів, як правило, призначав польський уряд, а не обирали міщани. До того ж у політичному та економічному житті міст провідну роль відігравали поляки та інші іноземці, а українські міщани витіснялися, що зумовлювало загрозу "випадання"українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у перспективі на відсталу "селянську націю".
Незадоволене своїм становищем було і заможне реєстрове козацтво, яке являло собою проміжний стан між шляхтою і селянством. Як шляхта, реєстрові козаки звільнялися від кріпацтва та панщини, тобто користувалися індивідуальною свободою. Намагаючись взяти козацтво під контроль, польський уряд після придушення селянсько-козацьких повстань у січні 1638р. прийняв "ординацію Війська Запорозького реєстрового", яка суттєво обмежувала самоврядування реєстровців. Скасовувалася виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта. Крім того, козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб, а всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.
Ситуація в українських землях у середині XVII ст. ускладнювалась і критичним становищем у політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що насувалася. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила тієї межі, за якої він мусив зійти з історичної сцени як самостійний суб'єкт. Намагаючись прискорити цей процес, польська сторона посилила національно-релігійне гноблення. Спираючись на католицизм, польські магнати здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Одним з основних інструментів окатоличення в їхніх руках стала уніатська церква, яку активно підтримувала Римська курія. Один за одним в українських землях виростали костьоли, кляштори (монастирі), колегіуми та школи єзуїтів, а водночас дедалі більшого поширення набував процес передання католикам, захоплення або руйнації православних культових споруд, утисків православних за їхню віру, переслідування вживання української мови та поширення українських книг.
Отже, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки помітно гальмували в середині XVII ст. суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення. Зазначені чинники були спонукальними, вони зумовлювали необхідність масового народного виступу саме в цей час.
1.3 Рушійні сили визвольної боротьби
Козацтво - стало керівною і провідною силою визвольної боротьби,
ядром української армії.
Селянство - взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно виступало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення - проти земельної власності як польських, так і українських феодалів, проти існуючих форм експлуатації, кріпацтва. Вони вимагали особисту свободу і право володіння землею.
Міщани - відіграли важливу, а в окремих регіонах (Західне Поділля, Волинь, Галичина) - провідну роль у національно-визвольній і соціальній боротьбі.
Частина української шляхти - відіграла досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу - у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності. Але більшість панівного стану суспільства зрадила національні інтереси і придушувала визвольну боротьбу.
Представники православного духовенства (особливо його низи) - взяли безпосередню участь у подіях революції, у державотворчій діяльності.
Отже, у визвольній боротьбівзяли участь представники всіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни і міщани.
1.4 Розгортання національно-визвольної війни
На першому етапі національно-визвольної війни народну боротьбу очолив чигиринський козацький ситник Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595-1657) - гетьман України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері - з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років на
Loading...

 
 

Цікаве