WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Концепція держави у вченні І.Канта - Курсова робота

Концепція держави у вченні І.Канта - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
з курсу "Історія вчень про державу і право"
на тему: "Концепція держави у вченні І.Канта"
Зміст
Вступ
1. Вчення І.Канта про право
2. Вчення І.Канта про державу
Висновки
Література
Вступ
Під впливом Великої Французької буржуазної революції у соціально-політичному кліматі відбулися кардинальні зміни. Спалахнули селянські повстання в Бадені, Саксонії, Пфальці. Міщани відкрито виявили незадоволення своїм станом. Весною 1793 року відбулося повстання ткачів у гірських районах Сізелії; в Майнці була проголошена республика.
Народні маси і передові представники німецької культури з захопленням вітали революційні події у Франції. Серед німецької інтелігенції вирізнялася група письменників і публіцистів, яка змогла у доступній, яскравій формі відбити політичне пробудження народу, прославити республіканські ідеали, висловити гарячі симпатії до якобинців. Однак повторити у себе в країні французький досвід прогресивні елементи Німеччини об'єктивно все ж таки не були у змозі.
Три кординальні проблеми чекали вирішення на німецьких землях:
- створення національної єдності;
- демократизація державно-правового устрою;
- відміна кріпацтва.
Німецьку буржуазію - в ту пору лідера опозиції старому феодальному режиму - як і раніше приводили до страху радикальні акції, вона боялася грунтовно спертися на широкі маси робітників.
Її ідеологи віддавали перевагу революційній ідеї століття на малодоступну мову спекулятивної філософії і вишкуляти гострий практично-політичний зміст насущних питань часу. Вищою цінністю вони проголосили свідомість, свободу розуму. Все це було своєрідною духовною концепцією фактичної безпорадності німецьких буржуа, яких непокоїла турбота про те, як би не розгнівити уряд, не розгнівити державну владу.
Звістка про французьку революцію зустрічалася в Німеччині ,по-різному. Якщо плебеї і бюргерство раділо, то у пануючого класу вона викликала роздратування і ненависть. Найбільші відверті неподобства до державних і законодавчих перетворень французької буржуазної революції відбулися у виступах представників так званої школи права і інших приєднаних до неї консервативних течій, які прямо протиставили себе просвітництву і революційно-республіканським поглядам.
1. Вчення І.Канта про право
Еммануіл Кант був у Німеччині першим, хто взявся до системного обгрунтування лібералізму-ідейної платформи класу буржуа,що виділилися з конгломерата третьої верстви, які визнали своє місце в суспільстві і, які претендують на економічну і політичну свободу для себе. І.Кант визначив мету -вискласти цю платформу в якості єдиної, розумної. Він намагався підвести під неї спеціальний філософсько-етичний фундамент і таким чином виправдати її. Кантовське вчення про державу і право - результат рішення поставленної мети. Політично-юридичні погляди Канта містяться переважно в працях: "Ідеї всезагальної історії з космополітичної точки зору", "До вічного миру", "Метафізичні початки вчення про право".
Принцип суспільних переконань Канта: кожна особа наділена абсолютною цінністю; особа не є знаряддям досягнення яких-небудь планів, навіть для досягенння суспільних планів. Люди в своїй поведінці повинні дотримуватися вказівок морального закону. Закон цей не знає впливу з боку зовнішніх обставин і тому безумовний. І.Кант називає його "категоричним імперативом". "Категоричний імпетарив" зовсім позбавлений у Канта зв'язку з конкретними предметами, з реальними емпіричними подіями. Він проголошує "Роби так, шоб максима твоєї поведінки могла бути разом з тим і принципом загального законодавства". Або другими словами: роби так, щоб ти ставився до людства і в своїй особі і в особі будь-кого іншого як до мети, і ніколи тільки як до засобу. Додержання вимог "Категоричного імператива" можливо тоді, коли індивіди в країні вільно дотримуватися голосу "практичного розуму". "Практичним розумом" охоплювалася як область етики, так і сфера права.
І.Кант розумів, наскільки важлива проблема праворозуміння і настільки необхідно правильно її поставити, певним чином сформулювати. Питання про те, що таке право, представляє для юриста такі ж труднощі, як для логіки є вирішення питання, що таке істина. Ясна річ, він може відповісти, що узгодження з правом, тобто з тим, що вимагають чи вимагали закони певного питання, справедливо чи те, що вимагають закони, коли від нього вимагається загальний критерій, через який можливо б було розпізнати справедливе і несправедливе - з цим він ніколи не справиться, якщо тільки не залишить на час в стороні ці емпіричні початки і не пошукає джерела судження в одному лише розумі. Тут розум за Кантом є здатність (і воля) знаходити принципи і правила моральної поведінки, яка містить їх в собі в якості внутрішнього апріорного спонукання.
Розум творить для себе особистий обміркований порядок - світ визначених ідей; до нього він прагне наблизити реальні умови і через співвідношення з його параметрами оголошує необхідними відповідні дії. Остання суть виявлення тієї здатності (тієї волі), яку закон свого морального буття висловлює в собі самому. В такому автономному, із зовні народженному самообмежені вважає вона і свою найвищу свободу, і своє важливе значення.
З історико-матеріалістичної точки зору суть філософського обгрунтування І.Кантом концепції автономії волі наявна. Мова виражає максими моральності, але по свому генезису і суті вони соціально-емпиричні: виникають лише з суспільної практики, відбивають стеріотипи, які об'єктивно складаються у процесі взаємодії спілкування людей. Однак в практично-політичному плані концепція, яка розглядається мала відомі переваги. Наприклад, вона могла бути використана для засудження тенденцій повного поглинання індивіда суспільством. Сам Кант прагнув використовувати її саме в цьому напрямку. На його думку, автономія волі однаково оберігає особу як от особистого безчинства, так і від тотального володарювання над нею суспільного цілого, забезпечивши їй здійснення свободи.
Атрибут свободи притаманний людський особистості: дар визначати самим собі мету і варіанти обміркованого з поставленою метою поведінки є вродженим. Індивід, за І.Кантом, є істота, в принципі здатна стати "господарем самому собі" і тому не потребуючому зовнішньої опіки при здійсненні того чи іншого цілісного і нормативного вибору.
Проблема в тому, що фактично не всякий використовує індивідуальну свободу тільки для реалізації "категоричного імперативу"; всюди вона перетворюється в безчинство. Сукупність умов, які обмежують безчинство одного по відношенню до других за допомогою об'єктивного загального закону свободи і, скажімо, виключаючи юридичні конфлікти в суспільстві, І.Кант називає правом. З такого розуміння права ясно, що воно покликано регулювати зовнішню форму поведінки людей, вчинки, які виявляються у людині із зовні. Суб'єктивні мотиви, устрій думок і переживання його зовсім не цікавять: ними займається мораль. В цьому зв'язку І.Кант підкреслюєнаступне: "Я можу бути примушений іншими здійснювати ті чи інші вчинки, які спрямовані як засоби для досягнення конкретної мети, але не можу бути примушений іншими до того, щоб мати ту чи іншу мету". Інакше кажучи, ніхто не має права наказувати людині, за для чого вона повинна жити, в чому йому треба бачити своє особисте благополуччя і щастя. Тим більше не можна добиватися від неї погрозами, силою виконання цих вказівок.
Справжнє покликання права - надійно гарантувати моральності той соціальний простір, в якому вона могла б нормально проявити
Loading...

 
 

Цікаве