WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Реферат

Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу - Реферат

Проф. М. Андрусяк вважає, що причиною було бажання Ярослава унаслідувати візантійський престол,
тому, що його друга жінка, Феодора, була дочкою цісаря Константина. З цим поглядом тяжко погодитися. Отже, треба покищо прийняти погляд М. Грушевського, що точніші причини тієї виправи невідомі.
Похід, яким керували син Ярослава Володимир та воєвода Ви-шата, закінчився повною поразкою частини руського війська, що йшла суходолом: її знищено, а полонених - осліплено разом з воєводою. Можливо, внаслідок цього укладено договір, закріплений шлюбом сина Ярослава, Всеволода, з царівною Анною Мономах.
Йдучи шляхами Володимира, Ярослав широко розгортає дипломатичні стосунки з західньоевропейськими володарями. Вище вже згадувалося про клопотання Ярослава з приводу віднови Польської держави й твердості лінії в обороні прав Казіміра. Ці відношення закріплено двома шлюбами: Марії-Доброніги з Казіміром-Відновителем та Ізяслава з сестрою Казіміра - Ґертрудою.
Ярослав мав широкі стосунки з Німеччиною. Вже під час боротьби з Святополком у 1016 році уклав він союз з цісарем Генріхом II проти Болеслава польського, але цісар зрадив його, замирився і уклав союз з Болеславом. У боротьбі за віднову Польської держави Ярослав діяв у союзі з Генріхом III. В німецькій хроніці оповідається про його посольство до цісаря в 1040 і 1043 роках - з пропозицією одружитися з одною із дочок, але Генріхуже знайшов собі наречену, Син Ярослава, Святослав, був одружений з сестрою трірського єпископа Бургарта. Другий князь, імени якого не названо, був одружений з дочкою саксонського маркграфа Оттона з Орлягмунду; втративши чоловіка, вона повернулася до Німеччини й одружилася з сином баварського герцога Оттона з Нордгайму; третій, невідомий на ім'я, одружився з Одою, дочкою Леопольда, графа Штадтського. Такі матримоніальні стосунки свідчать про зв'язки іншого характеру, які зближали Київську державу з Західньою Европою.
Інтенсивні відносини, успадковані Ярославом від Володимира, зв'язали його зі Скандинавією. Великі варязькі загони з'являлися як наймане військо в усіх головних війнах Ярослава. Його двір, його історія часто згадуються в саґах, хоч не завжди правдиво. Відомо, що у Ярослава перебував норвезький король Олаф II Святий, коли його вигнали з Норвегії. Син Олафа II, Маґнус, у майбутньому також король, виховувався в Києві. Ярослав був одружений з дочкою шведського короля Скотхонунґа Олафа. Інгігердою-Іриною. Одна з дочок Ярослава, Єлисавета, була одружена з Гаральдом-Гардрада, родичем короля Олафа. Щоб здобути її руку, він з дружиною громив береги Середземного моря, як справжній вікінг, і на честь її склав пісню, в якій оспівував "руську дівчину з золотою гривнею на шиї, яка нехтує ним". Посівши норвезький престол, Гаральд одружився з Єлисаветою. Пізніше він прославився в хрестоносних походах і загинув в Англії, прибувши туди з військом Вільгельма Завойовника. Є відомості, що Єлисавета після його смерти одружилася з королем Данії, Свеном Ульфсоном.
У 1016 році, коли Канут Великий заволодів Англією, сини забитого короля Едмунда, "Залізний Бік" Едмунд і Едвард, втекли до Швеції, а потім перебували в Києві, у Ярослава.
Були стосунки Києва з Угорщиною. Вище вже згадувалося, що дочка Володимира була одружена з угорським королем Владиславом Лисим. За правління Стефана І Святого (1000-1038), одруженого з Ґізелою Баварською, ревною прихильницею латинського обряду, сини Владислава - Андрій, Левента та Бела - втекли до Києва, де перебували від 1031 до 1046 року, коли Андрія покликано на угорський престол. Він одружився з дочкою Ярослава, Анастасією-Аґмундою, і його правління позначилось підтримкою українців, які посідали в Угорщині високі пости. Знов переміг слов'янський обряд над латинським і при дворі запанувала слов'янська мова. В околицях Мукачева Андрій заснував манастир. Після короткої перерви - правління Бели - син Андрія І, Соломон (1061-1074), сприяв розвиткові в Угорщині слов'янської культури та слов'янського обряду, про що свідчать закони Владислава.
АННА ЯРОСЛАВІВНА.
Багато відомостей збереглося про шлюб дочки Ярослава - Анни - з королем Франції Генріхом І року 1049 чи 1050.
По Ганну приїхало питне посольство з трьома єпископами. Прибувши до Франції з багатим посагом, вона була повінчана й коронована в Раймсі. Ганна брала участь в правлінні ще за життя чоловіка. На деяких актах чи наданнях Генріх зазначав: "за згодою дружини моєї" або - "в присутності королеви Ганни". Після смерти Генріха в 1060 р. Ганна залишилася реґенткою. Її син Філіп став королем Франції, а другий син Гуґо - родоначальником орлеанської лінії королівського дому. Року 1062 вона одружилася з графом Крепі де Валюа, а після його смерти повернулася до сина.
Ганна була видатною постаттю: папи - Микола П і Григорій VII - писали до неї шанобливі листи, вихваляючи її чесноти, добрий вплив на Генріха І. На актах збереглися ЇЇ підписи кирилицею та латиною - серед "хрестиків" видатних васалів, у масі неписьменних. 3 іменем королеви Ганни зв'язана передача написаної кирилицею т. зв. Реймської євангелії, що походить, треба гадати, з Києва; на цю євангелію присягали всі французькі королі під час коронування.
Так Ганна Ярославна, а можливо й інші королеви українського походження, приносили з собою не тільки коштовні посаги з багатої країни, але також 1 високу християнську мораль та вищу, ніж в Европі тих часів, культуру .
В Ярославовій добі, дуже важливій в історії української культури, оформлюється остаточно церковна справа. Уперше, в 1008 році, "митрополит Іван постави церков камену в Києві святих Петра й Павла й в Переяславлі постави церков камену Воздвиження Честного Креста". Року 1018 він зустрічав Святополка та Волеслава при вступі до Києва і їздив до Ярослава в справі обміну полонених. На початку 1020-их років він виступив як ініціатор канонізації Бориса та Гліба, і його заходами у Вишгороді збудовано дерев'яну церкву, до якої перенесено їх домовини, і сам Іван склав службу новим святим. На підставі всіх цих фактів дослідники вважають митрополита Івана не за грека, а за слов'янина: Є. Голубинський - за українця ("Природженого руського", М. Приселков, С. Томашівський, Т. Коструба за болгарина.
Невідоме походження другого митрополита - Олексія, можливо, і також болгарина, з яким закінчилася доба незалежності української Церкви від Візантії. Неясно, в яких обставинах прибув десь у середині 1020-их років з Візантії митрополит-грек Теопемпт, Україна, велика держава, більша, ніж увесь візантійський патріархат, стала звичайною його провінцією.
Безперечним фактом є спроба Ярослава розірвати з візантійським патріархатом. У 1051 році з його наказу зібралися в Києві єпископи і настановили
Loading...

 
 

Цікаве