WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Розвиток суспільно-політичного ладу Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки XII — 30-ті роки XIII ст.) - Реферат

Розвиток суспільно-політичного ладу Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки XII — 30-ті роки XIII ст.) - Реферат

дружинників. Відомості про повсюдну участь князів у судових справах свідчать, що судова діяльність князів в XII ст. була досить активною .
До компетенції князя як правителя князівства входили питання, пов'язані з обороною земель під вторгнення ззовні. Про цю функцію князів згадують літописи. Князі займалися також дипломатичною діяльністю, метою якої було забезпечення безпеки землі в умовах постійної загрози з боку кочівників. Князі брали участь і в організації торгових шляхів.
У період феодальної роздробленості князь у разі необхідності збирав особливу раду - думу. До її складу входили, перш за все, представники старшої дружини - бояри, або, як їх іменує літопис, "передні", "кращі мужі", а також духовні феодали - єпископ, ігумени. Дума мала великий вплив на політику князя.
При здійсненні своїх функцій князь спирався на численний адміністративний апарат. Вищими посадовими особами в апараті центрального управління князівств і земель Русі були двірські, конюші, стольники. Будучи двірськими чинами, особистими агентами князя в його домені, вони керували відомствами центрального галузевого управління всього князівства. Названі особи в той же час здійснювали і загальне управління територіями, пов'язане з цією галуззю. Наприклад, конюший управляв землями, на котрих населення займалося конярством. Незважаючи на появу в центральному апараті управління вказаних посадових осіб, відбувається розвиток двірсько-вотчинної системи управління.
З числа бояр і дружинників князь призначав для управління окремими територіями посадників, тисяцьких, воєвод. В їх підпорядкуванні знаходилися тіуни, вирники, тисяцькі, мечники та інші особи, котрі допомагали представникам князівської адміністрації на місцях.
арактерною рисою управління залишалася система кормління, при якій частина прибутків від волостей, котрі збирали агенти центральної влади князівства, йшла їм на "корм". Про судові податки як про одне з джерел утримання представників адміністративно-судової влади говориться, наприклад, в статтях 9, 20, 74, 107, 108, 114 Пр. Пр.
Певна роль у місцевому управлінні належала сільській общині, яку князівська адміністрація мобілізовувала на збір податків, для виконання усім "миром" деяких поліцейських функцій (виловлен-ня збіглих холопів, розшук убивць та ін.).
Військові сили в князівствах визначалися ієрархією земельної власності. Об'єднання військових сил декількох князівств Русі було можливим тільки у випадку фактичного збігу інтересів їх правителів. Хоча військові сили Русі періоду феодальної роздробленості стали дещо слабші, ніж вони були в ранньофеодальний період, загальна кількість військ на Русі збільшилася. Війська окремих князівств у військовий час налічували до декількох тисяч воїнів.
Найбільш надійною, з погляду захисту класових інтересів феодалів, була дружинна частина війська. Князь міг покладатися лише на свою постійну дружину, яка розташовувалася в стольному місті або в укріплених центрах поблизу нього і була готова за першим закликом князя виступити і "шукати" йому слави, а собі "честі". При цьому зростало значення молодшої дружини, бо старші дружинники перетворилися у великих землевласників-вотчинників і поповнили боярство. Молодші дружинники охороняли князя, були рухомим каральним загоном у межах князівства і князівського домену, а в період військових дій - ядром військових сил князівства. Дружинники виконували деякі поліцейські, судові і адміністративні функції. Власні дружини мали й інші великі феодали, чиї об'єднані сили інколи переважали сили великого князя. На випадок значних військових дій скликалося більш численне, ніж дружина, військо-рать (народне ополчення). По закінченні військових дій рать розпускалася.
Система управління військовими силами у військовий час будувалася таким чином: великий князь як верховний командуючий складав разом з найзначнішими феодалами (князями і боярами), а також з тисяцьким (керуючим "воями") військову раду. Безпосередньо перед битвою призначалися командири головних полків центру, флангів, сторожових і засідкових полків.
Судова система Русі періоду феодальної роздробленості, яка склалася ще у першому столітті Давньоруської держави, не зазнала яких-небудь значних змін. Але разом з великим київським князем як верховним суддею судову функцію такого рівня нині здійснювали і місцеві князі.
У період феодальної роздробленості певну роль відігравали і вічеві сходи, котрі вже давно перетворилися в засіб князівської волі . Віче збиралося в головних містах князівств. Значну цінність являють відомості про київське віче 1146-1147 pp., про віча в інших містах . До складу віча входили перш за все князі, бояри, вищі церковні ієрархи, а також заможні купці. Саме таким колам належала вирішальна роль на вічевих зборах. В них брало участь і рядове міське населення.
До компетенції віче входили насамперед питання війни імиру. Віче відало також розглядом законодавства, вирішенням фінансових питань, призначенням і зміщенням представників державної адміністрації. Вічеві збори відбувалися з дотриманням правил, розроблених на основі практики. Керували такими зборами князі, митрополит, а інколи й тисяцькі.
Активну роль у суспільно-політичному житті князівств і земель Русі XII-XIII ст. відігравала церква. На чолі давньоруської православної церкви стояв митрополит. У його підпорядкуванні були єпископи, які очолювали єпархії- своєрідні церковно-адміністративні округи, що територіальне охоплювали найбільші міста Русі.
У період феодальної роздробленості політика, яку проводила церква, була неоднозначною. Розуміючи, що посилення політичної роздробленості і безперервні міжусобиці, зіткнення князів могли негативно вплинути на приріст землеволодінь церкви, її фінансові інтереси, верхівка церковної організації розділяла ідею єдності Русі. У той же час місцеве духовенство, перебуваючи в економічній і політичній залежності від місцевих князів-правителів, нерідко підтримувало міжкнязівські усобиці, в котрих відображалися децент-ралістські прагнення князів та їх найближчого оточення. Така політика місцевих церковних феодалів, звичайно, не сприяла зміцненню єдності Русі.
Єпископи, ігумени найбільших монастирів безпосередньо брали участь у політичному житті князівств. Вони могли входити до складу князівської думи. Князі залучали єпископів як послів для ведення переговорів з іншими князями. Так, літопис 1148 p. повідомляє про послів київського князя Ізяслава Мстиславича до Ольговичів. Князь надіслав до Чернігова "білгородського єпископа Федора і печорського ігумена Федоса, і мужі свої з ними" .
Інколи під час відсутності в адміністративному центрі князя виконання його функцій покладалося на єпископа .
У період феодальної роздробленості не втратила свого значення і судова діяльність церкви, що давала їй значні прибутки. Аналіз співвідношення світської та церковних юрисдикцій дозволяє зробити висновок про те, що в XII-XIII ст. церква розширила межі своєї юрисдикції, не зазнаючи при цьому яких-небудь серйозних протидій з боку князівської влади .
У цілому для державного устрою князівств і земель Русі XII - першої половини XIII ст. були характерними подальше зміцнення політичного панування феодалів, а також розгалужена система васально-ієрархічних зв'язків між ними. Це знайшло своє відображення у складі, структурі, формах і методах діяльності органів центрального і місцевого управління. Князі і бояри використовували адміністративні органи, а також військові дружини для придушення опору експлуатованих мас, охорони своєї власності, перш за все земельної, а також інших своїх привілеїв і інтересів, у чому активну допомогу їм надавали церква і духовенство.
Loading...

 
 

Цікаве