WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Розвиток суспільно-політичного ладу Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки XII — 30-ті роки XIII ст.) - Реферат

Розвиток суспільно-політичного ладу Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки XII — 30-ті роки XIII ст.) - Реферат

періоду - це своєрідна феодальна федерація .
зазнала змін і форма правління Давньоруської держави. В XII-XIII ст., аж до навали Батия, встановилася нова форма правління. при якій київський престол став об'єктом колективного сюзеренітету найсильніших князів, їх загальнодинастійною спадщиною. М.Грушевський не без підстав писав, що ці відносини сюзеренітету-васалітету в умовах феодальної роздробленості прикривалися формою сімейно-родових відносин . Вони скріплювалися писемними договорами, в тому числі присяжними грамотами, клятвами, дарунками, а в окремих випадках - взяттям заложників з числа найближчих родичів одного або двох князів - сторін в укладеній угоді. В цей період Давньоруською державою правив не стільки великий київський князь, скільки увесь князівський рід . Цю думку підтримують і ті учені, котрі вважають, що політичне змагання князівських династій Русі, а також страх боярства перед посиленням князівської влади, при розумінні в той же час її необхідності для охорони їх інтересів, сформували у середині XII ст. систему дуумвірату - одночасного співправління в Києві князів з двох найсильніших династій, які не бажали поступатися першістю один одному. Співправителями були, наприклад, Ізяслав Мстиславич і Вячеслав Володимирович, Вячеслав Володимирович і Ростислав Мстиславич та ін. Таке правління позитивно впливало на розвиток політичного життя Русі XII-XIII ст. Воно не тільки скорочувало, щоправда тимчасово, міжусобиці, але й деякою мірою сприяло об'єднанню давньоруських земель навколо Києва, а також забезпечувало посилення військового потенціалу Русі в боротьбі з кочівниками. Зазначений спосіб правління Давньоруською державою виявився в цілому життєздатним в нестійкий час феодальної роздробленості. При ньому успішно об'єднувалися тенденції економічного і соціального розвитку окремих земель і князівств Русі з прагненням усіх верств суспільства до єдності. Як вже відмічалося, навіть міжусобна боротьба різних князівських угруповань найчастіше відбувалася на основі тієї чи іншої програми загаль-норуської єдності .
Отже, на першому етапі феодальної роздробленості Русь зберігала багато рис відносної єдності свого державного організму. Аж до навали орд Батия центром всієї Руської землі був Київ.
Одним з факторів підтримки відносної єдності політичного розвитку Давньоруської держави, який зберігся і в роки феодальної роздробленості, були князівські з'їзди. Порядок скликання і проведення з'їздів князів, не регламентувався яким-небудь юридичним документом. Він засновувався на звичаї і відображав розстановку сил на момент скликання того чи іншого з'їзду. Феодальні з'їзди скликалися для обговорення важливих питань. Наприклад, на князівському з'їзді, який відбувся в 1115 p., зіткнулися два підходи до форми правління. Прихильники першого відстоювали єдинодержавність, прихильники другого - непорушність батьківських спадщин . Феодальні з'їзди скликалися і тоді, коли було необхідно обговорити питання, пов'язані з відбиттям зовнішньої небезпеки. Так, в 1167 р. на з'їзді вирішувалося питання про забезпечення безпеки проходження купецьких караванів, які прямували торговими шляхами. Питанням оборони від кочівників були присвячені і наступні з'їзди князів .
Великий князівський з'їзд був скликаний у Києві в 1223 p. Князі зібралися, щоб досягти згоди щодо надання допомоги половцям, котрі зазнали нападу кочових орд і звернулися до князів Русі за допомогою. Князівські з'їзди, хоча й виявилися неспроможними примирити про-тилежні інтереси феодалів, але в справі об'єднання давньоруських князів проти зовнішньої загрози відіграли важливу роль.
Структура державного апарату в князівствах XII - першої половини XIII ст. зберігала наступність щодо Давньоруської держави першого періоду її розвитку . Тому основні державні інститути, які сформувалися ще в той час, продовжували розвиватися і в нових умовах. Однією з важливих відмінностей було те, що тепер на чолі кожного князівства стояв старший князь, котрий нерідко титулувався "великим", подібно до київського князя. Великий київський князь за традицією ще вважався "старійшим" серед інших князів, однак, колишньої влади він вже не мав. Титул "великий князь'' придбали, наприклад, князі чернігівський, галицько-волинський, а пізніше і князі деяких інших українських князівств. У васальській залежності від місцевого великого князя, який князював в політичному центрі землі - найбільш великому місті, перебу-вали менші князі, котрі володіли центрами дрібніших князівств або князівських волостей.
Заснування в окремих князівствах особистих династій було одним з факторів, що сприяло зміцненню пануючого класу феодалів. Але поміж його найчисленнішим прошарком - боярством та князями, котрі прагнули до посилення своєї влади, розгорнулася запекла боротьба. Хід її в тому чи іншому князівстві або землі безпосередньо впливав на становище князівської влади і тим саме на форму правління цього князівства чи землі. У Галицьке-Волинській землі внаслідок боротьби між князями і боярством, яка була тут особливо тривалою і напруженою, перші домоглися ряду важливих вирішальних перемог.
В період феодальної роздробленості, коли у боротьбі з боярством і в ході міжусобних війн князі часто втрачали свої столи, особливого значення набув порядок їх займання. В нових умовах він став ще більш різноманітним, ніж раніше. "Воккнязіння" здійснювалося за рішенням з'їзду князів, частіше - за рішенням лише декількох (двох або трьох) найвпливовіших князів, ще частіше - за згодою (інколи у формі писемного договору) з князем-сюзереном, а також за заповітом внаслідок"добровільної" відмови від престолу попередником або "обміну" столами, за запрошенням правлячої верхівки тієї чи іншої землі. Нарешті існував явочний порядок займання столу князем, котрий здійснювався шляхом прямого насильницького захоплення престолу. Відомий випадок, коли боярин Володислав у 1213 p. проголосив себе галицько-волинським кня-зем".
На відміну від попереднього періоду існування Давньоруської держави князі при суперечках про переважне право на займання князівського столу все частіше стали посилатися на право одержання в спадщину "вотчини".
Князі-правителі князівств і земель Русі були виразниками волі пануючого класу феодалів і здійснювали свою владу перш за все в їх інтересах. Ця обставина значною мірою визначала характер влади князя і його державних функцій. Верховна влада в князівстві належала великому князю. Йому підкорялися збройні сили, насамперед князівська дружина, на яку князь спирався, придушуючи виступи пригнічених народних мас. Придушення опору експлуатованих мас було однією з найважливіших функцій князя як голови князівства, найзначнішого його феодала. В XII-ХНІ ст. виступи пригнічених мас були виявом перш за все класового антагонізму, який існував в давньоруському суспільстві.
Якщо визнати часом створення Поширеної редакції Руської Правди першу третину XII ст., то це свідчить про незначну законодавчу діяльність великих князів у другій половині XII - першій половині XIII ст. Разом з тим процес зміцнення і розширення феодального адміністративного апарату, підлеглого князям, гарантував їм можливість домогатися ефективного застосування, а з боку населення - дотримання норм Руської Правди - цього збірника феодального права, який забезпечував зміцнення феодальних відносин, взагалі відносин в Давній Русі, в тому числі в усіх її князівствах і землях. До сфери діяльності князів входило керівництво центральними і місцевими органами управління.
Судова функція князів мала чіткий класовий характер, котрий особливо яскраво виявлявся тоді, коли однією з сторін в судовому процесі були представники простого вільного населення. Судив князь також своїх бояр і
Loading...

 
 

Цікаве