WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота

Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота

була деспотична царська влада. Царі виконували судові, а частково і жрецькі функції. Однак кандидатура царя і його наступників затверджувалася народними зборами. Вони, а також Рада старійшин і племінних вождів розв'язували важливі державні питання.
Територія держави поділялася на номи, що ймовірно були племінними територіями, які населяли різні кочові й осілі скіфські та інші племена. Правова система грунтувалася головним чином на звичаях, рішеннях народних зборів, а також постанов царів. Наприкінці II - початку III ст. н. е. Скіфія як політичне об'єднання перестала існувати.
У II - IV ст. на півдні Укрвїни проживали германські готи. Вони прийняли християнство. Здійснювали походи на Балканський півострів та Малу Азію. Проіснувала держава готів до 375 р. Наприкінці IV ст. відкрився вільний шлях на південь для предків слов'ян.
Надзвичайно швидко слов'яни почали завойовувати південь України. До VI ст. вони розселилися майже на всій території сучасної України. Давніх слов'ян, які заселяли західну частину території, іменували словенами, а тих, котрі жили на сході, тобто на території сучасної України - антами.
Громадський лад антів, як і всіх слов'ян, греки називали демократією. Але це не була демократія грецького типу. Влада у державі антів належала талановитим полководцям чи князям, авторитет яких був визнаний народом. Антські князі мали при собі раду племінних старшин, а при розв'язанні найважливіших питань скликали віче усіх антів.
Проїснувала держава антів близько трьох століть - від кінця IV до початку VII ст. Це була могутня держава, яку можна вважати прослов'янською і попередницею наступної украінської держави - Київської Русі.
III. Формування давньоруської держави - Київської Русі.
З кінця IX ст. Руська земля стала центром, політичним і територіальним ядром утворення єдиної держави східних слов'ян, що закріпила за собою назву Русь. У процесі формування класового суспільства східні слов'яни перейшли від первіснообщинного ладу до феодального, обминувши рабовласницький.
Утворення Київської держави супроводжувалось формуванням феодального права. Уже з X ст. з'являється князівське законодавство. Особливе значення мають статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, які внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне і кримінальне право.
Законодавство у Київській Русі мало достатньо розвинену систему цивільно-правових норм. У статтях Руської Правди йшлося про встановлення права власності не тільки на землю й угіддя, а й на рухоме майно.
Розвиненим було зобов'язальне право. Відомі такі види договорів: купівля - продаж, позика, поклажа, особисте наймання тощо. Найповніше врегульований договір позики.
Спадкове право характеризується відверто класовим підходом законодавця. Так, у бояр і дружинників спадкувати могли і сини, і дочки, а у смердів при відсутньості синів майно вважалося виморочним і переходило до князя.
Сімейне право розвивалося у Київській Русі відповідно до канонічних правил. З прийняттям християнства встановилися такі принципи сімейного права - моногамія, утрудненість розлучення, безправність позашлюбних дітей, суворі покарання за позашлюбні зв'язки.
Багато уваги приділялося кримінальному праву. За Руською Правдою, поняття злочину трактувалось як "обида", незалежно від того, чи було це понесення матеріальної, фізичної або моральної шкоди. Особливо тяжким злочином вважалося посягання на князівську владу, яке проявлялося передусім у повстаннях. Велику увагу приділяли майновим злочинам: крадіжкам, підпалові, пошкодженню рухомого майна.
Руська Правда не знала вікового обмеження криміналбної відповідальності, не знала також поняття лсудності, але їй було відоме поняття співучасті. Щоправда, проблема співучасті розв'язувалася просто: всі співучасники злочину відповідали порівну, розподіл функцій між ними не передбачався.
Київська держава не була чітко централізована. За формою вона вважалася ранньофеодальною монархією і грунтувалася на принципі сюзеренітету-васалітету. Хоча київські князі були головними, але між ними і місцевими князями укладалися міжкнязівські договори, так звані хрестоцілувальні грамоти.
Очолював державу великий князь. Йому належала верховна законодавча влада. Великий князь зосереджував і виконавчу владу. Будучи главою адміністрації, він виконував функції воєначальника. Право спадкування престолу, що раніше передавалося за принципом "старшинства", було замінено принципом "отчини", тобто передачі старшому синові. Порядок переходу князівської влади у спадщину не визначався жодними нормами.
Діяльність князя скеровувалася радою бояр. Щоправда, вона юридично не була оформлена, але мала вплив ня князя. До ради входили наймогутніші феодали-землевласники, а також представники вищого духовенства. Князь разом з ними обговорював питання оголошення війни, укладення миру, встановлення союзів з іншими державами. У галузі внутрішньої політики діяльність ради виражалася в обговоренні та виданні нових законів. Окрім цього рада виконувала судові функції, брала участь у розв'язанні військових, адміністративних, фінансових та інших питань.
Правлячий князь у випадку необхідності скликав збори міського населення - віча. Воно розглядало питання війни і миру, обирало або усувало представників адміністративного, судового та військового управління тощо. Інколи у Київській державі скликалися феодальні з'їзди, що розв'язували міжкнязівські суперечки і деякі інші важливі питання ( наприклад Любецький з'їзд 1097 р.).
У період існування Київської держави існували дві системи управління. Перша з них - десяткова - випливала з військової організації. Тисяча втратила реальний математичний зміст і стала територіальним поняттям - округом, який очолював тисяцький. Він був керівником військових сил округу, здійснював поліцейську, судову і фінансову владу. Тисячі поділялися на сотні на чолі з сотськими, що виконували фінансово-адміністративні та судові функції.
Другою системою управління була двірцево-вотчинна. Вона утворилася на дворі князя. До її складу входили люди, які стали виконувати доручення князя, що мали загальнодержавне значення і не належали до їхніх безпосередніх обов'язків при дворі.
На місця посилалися представники центральної влади - намісники і волостелі. Вони відали адміністративними і судовими справами. Селами управляли старости, що обиралися їх жителями.
Суд у Київській державі не відокремлювався від адміністрації. Суддею насамперед ставав князь котрий важливі справи розв'язував спільно зі своїми боярами.
Отже, Київська Русь була однією із могутніх держав середньовічної Європи. Високий авторитет Київської Русі у тогочасному світі закріплювався тісними матримоніальними зв'язками київських князів з багатьма зарубіжними дворами. Після смерті Ярослава держава була поділена на 6 частин. Це призвело до розладу Київської держави у 30-40-х роках XII ст.
IV.Суспільно-політичний лад Галицько-Волинського князівства.
Особливістю суспільного ладу Галицько-Волинського князівства
Loading...

 
 

Цікаве