WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота

Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота

республіці залишалася Українська комуністична партія. Укапісти стояли на комуністичній платформі, але вважали, що Україна повинна бути самостійною державою. У 1925 р. УКП змусили до саморозпуску, більшість її членів вступили до КП(б)У. В Україні сотаточно встановилася монопартійна система.
Отже, лібералізація економіки не супроводжувалася демократизацією суспільного життя, а навпаки - наростанням тенденцій. Це згодом дало змогу Сталіну скористатися ними: ліківідувати НЕП і відродити "воєнний комунізм" у новій формі.
У ці ж роки була скасована формальна самостійність УРСР, яка за Конституцією 1919 р. проголошувалася незалежною державою. Щоправда, її суверенітет з самого початку існував тільки на папері. Уже 28 грудня 1920 р. було укладено союзний робітничо-селянський договір між РСФРР та УРСР, за яким ці дві республіки входили в єдиний військовий та господарський союз.
На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 р.) проти названого договору виступили укапісти та уукраїнські ліві есери. Один з керівників УКП Михайло Авдієнко висунув вимогу повного відокремлення України від РСФРР. Але цього не трапилося. З'їзд переважною більшістю голосів ритифікував договір.
VII Всеукраїнський з'їзд Рад у грудні 1922 р. схвалив ідею створення Союзу і входження до нього УРСР, щоправда, делегатів-українців на ньому було менше половини. У І Всесоюзному з'їзді Рад 30 грудня 1922 р. взяли участь чотири республіки: РСФРР, ЗСРФР, УСРР, БСРР. З'їзд затвердив "Декларацію про утворення СРСР" і "Союзний договір".
Відразу після утворення Радянського Союзу більшовицька партія проголосила політику "Коренізації", яка передбачала залучення представників коріних національностей до компартії та державного апарату, застосування національних мов у партійній роботі, адміністрації, освіті, книжковому видавництві, пресі. Український варіант цієї політики увійшов до історії під назвою "українізація".
Як і НЕП, це був вимушений компроміс. Формальним початком українізації можна вважати декрет раднаркому УРСР 27 липня 1923 р. "Про заходи у справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ" і декрет Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету та Раднаркому "Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови" 1 серпня того ж року.
Центром українізації став наркомат освіти, який очолював Олександр Шумський, а після його усунення 1927 р. - Микола Скрипник. Завдяки їхнім зусиллям швидкими темпами відбувалась українізація освіти. У 1929 році в УРСР діяло 80% шкіл, понад 2/3 технікумів і 30% інститутів з українською мовою навчпння.
Наприкінці 20-х років у внутрішіній політиці СРСР відбувся різкий поворот. Правляча верхівка ВКП(б) на чолі з Й.Сталіним зміцнила позиції і вже не потребувала компромісів для збереження власного панування.
Індустриалізація мала неодназначні наслідки для України. Позитивним було те, що вона:
- з аграрної республіки перетворилася в індустріальну;
- пройшов процес урбенізації;
- сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція.
Але все це досягнуто для народу України надто дорогою ціною:
- були одержані кошти на індустріалізацію (для чого було поневолено село);
- була створена атмосфера напруження, яка породила масові репресії;
- ліквідовано НЕП і запроводжено командно-адміністративну систему в економіці, що сприяло остаточному утвердженню тоталітаризму;
- знищено рештки економічної самостійності України.
Колективізація супроводжувалася кампанією "ліквідації куркульства як класу". Куркулями оголошували найбільш працьовитих і підприємливих сільських господарів. Усього за роки колективізації в Україні експропрійовано до 200 тис. селянських господарств.
Колективізація здійснювалася ударними темпами. У 1927 р. різні форми колгоспів об'єднували трохи більше 1% селянських господарств. У 1933 р. в Україні було колективізовано 70% господарств, а в липні 1935 р. - вже 93% господарств входили до колгоспів, яким належало 98% посівних площ.
У 1932 -1933 рр. Український народ пережив найстрашнішу трагедію у своїй історії - штучний голодомор. Організовуючи штучний голодомор, сталінське керівництво переслідувало подвійну мету: покарати селянство як клас за опір колективізації; ослабити саме українське селянство як соціальну базу національно-визвольного руху. Надумку С.Кульчицького, прямі втрати від голодомору 1933 р. становлять від 3 до 3,5 млн осіб. Повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) від 4,3 до 5 млн.
Ця трагедія залишила глибокий слід у психології людей. У їхніх душах надовго поселився страх, а страх перед владою - невід'ємна ознака тоталітарного режиму. На створення атмосфери страху та абсолютної покори був спрямований і масовий терор 30-х років. Починаючи з 1929 р., репресії трьома хвилями прокотилися по Україні:
1. 1929 - 1931 рр. - примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація Української автокефальної православної церкви, сфабрикований процес "Спілки визволення України";
2. 1932 - 1934 рр. - голодомор, постишевський терор, так звана "кіровська" хвиля;
3. 1936 - 1938 рр. - "єжовщина", або "Великий терор".
Тоталітарная централізація держави супроводжувалася знищенням будь-якої національної самобутності, та фактичним відродженням русифікаторської політики в Україні. Усунення М.Скрипника з посади наркома освіти ознаменувало кінець політики українізації. Пошуки "націоналістів", "ворогів народу" призвели до загибелі багатьох діячів культури.
У 30-ті рр. По суті були ліквідовані всі паростки національної незалежності України як національної держави. В новому варіанті російської імперії під назвою СРСР Українська РСР стала фактично безправною провінцією, позбавленою навіть тієї крихти самостійності, яку мала в перші роки радянської влади.
Друга світова війна поставила українців у безпросвітне становище. Німецькі війська окупували всю українську землю, на західних і на східних її територіях розпочався терор. Шеф СС Генріх Гіммлер проголосив політику знищення "біологічної сили українців", перетворення України в аграрну провінцію для постачання Німеччині продовольства.
Проводились масові розстріли мирного населення, зокрема єврейської національності, учасників українського руху опору, полонених. На території України було знищено близько 3 млн 200 тис. мирних жителів. Тут виявлено майже 200 місць масових страт населення. 180 концтаборів смерті, 50 гетто. До Німеччини вивезеноблизько 2 млн 250 тис. осіб. В україні готувався "життєвий простір" для 25 млн німецьких колоністів.
Ще на початку війни у тил Радянського Союзу було евакуйовано до тисячі підприємств важкої та машинобудівної промисловості разом з мільйонами робітників, інженерів та інших спеціалістів, велику кількість землеробської техніки. 43% радгоспної та колгоспної худоби. В гдебинні райони Росії перебазувалися академія наук, 16 науково-дослідних інститутів, понад 70 вищих навчальних закладів, близько 12 тис. унікальних
Loading...

 
 

Цікаве