WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота

Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота

було те, що в ньому утворилася числена група боярства, яке зосереджувало майже всі земельні володіння. Але процес їх утврорення відбувався не всюди однаково і рівномірно. У Галичині їх розширенн випереджувало створення князівського домену. На Волині, навпаки, разом з боярським розвивалося князівське доменіальне землеволодіння. Пояснюється це тим, що якраз у Галичині, раніше ніж на Волині, визріли економічні та політичні передумови прискореного зростання великого феодального землеволодіння. Князівський домен почав становлення тоді, коли переважну більшість общинних земель захопили бояри і для князівських володінь площа вільних земель була обмежена.
Найважливішу роль серед феодалів Галицько-Волинського князівства відігравало старе галицьке боярство - "мужі галицькі". Вони були економічно і політично могутньою групою пануючого класу. Вже у XII ст. "мужі галицькі" виступили проти будь-яких спроб обмеження їхніх прав на користь князівської влади і зростаючих міст. Тільки за допомогою каральних заходів князь Роман зумів ослабити позиції місцевої земельної аристократії.
До пануючої верстви Галицько-Волинської держави належало і вище духовенство - архиєпископи, єпископи, ігумени монастирів та інші. Нерідко вони, так само як князі та бояри захоплювали общинні землі, а селян обертали на монастирських або феодально залежних людей.
Процес утворення великого земельного володіння і формування класу феодалів супроводжувався посиленням феодальної залежності селян і появою феодальної ренти. Відробіткова рента в XI - XII ст. поступово змінилася продуктовою. Розміри феодальних повинностей самочинно встановлювали феодали.
Особливістю державного ладу у Галицько-Волинському князівстві було те, що тривалий час воно не поділялося на уділи. Після смерті Данила князівство розпалося на Галицьку і Волинську землі, а відтак кожна з них у свою чергу почали роздрібнюватися. Особливістю було і те, що влада по суті знаходилася у руках великого боярства. Оскільки галицько-волинські князі не мали широкої економічної та соціальної основи, їх влада була нетривка. Незважаючи на систему васальної залежності, за якою складалися взаємини князівського дому, кожне князівське володіння політично було значною мірою самостійним.
Галицько-волинські князі мали достатньо широкі адміністративні, військові, судові та законодавчі повноваження. Зокрема, вони призначали посадових осіб у містах і волостях, наділяючи їх земельними володіннями за умови служби, формально були головнокомандуючими всіх збройних сил. Натомість кожен боярин мав своє військове ополчення, а оскільки полки галицьких бояр часто були більш вільнодумними, ніж князівські, то вони у випадку розбіжностей могли сперичатися з князем шляхом військової сили. Верховна судова влада князів при суперечці з боярами переходила до боярської верхівки.
Бояри здійснювали владу за допомогою ради, до якої входили найбільші землевласники, єпископи та особи, котрі обіймали вищі державні посади. Склад, права, компетенція ради не були точно визначені. Боярська рада скликалася, як правило, за ініціативою самого боярства. Князь не мав права скликата раду за власним бажанням, не міг видавати жодного державного акту без згоди боярської влади. Рада, не будучі формально вищим органом влади, фактично управляла державою. Їй фактично підпорядковувався весь державний аппарат управління.
Інколи, у випадку надзвичайних обставин, галицько-волинські князі з метою зміцнення влади скликали віче. Однак воно не було постійно діючим і не мало такого значення, як у Новгороді. У ньому могло брати участь все населення, проте вирішальну роль виконувала верхівка феодалів.
На князівському дворі знаходилися особливі урядовці, які виконували різні господарські та адміністративні доречення. Провідне місце серед них належало двірському або дворецькому, котрий заступав князя в управлінні, війську, суді.
Незважаючи на героїчний опір населення, у 1348 р. польські феодали захопили Галицьку землю, а в 1377 р. - частину Західної Волині. Литовські феодали оволоділи більшою частиною Волині: Володимиром, Луцьком, Кременцем та іншими містами. З того часу припинила своє існування українська державність княжих часів. Західноукраїнські землі підпали під владу чужоземних правителів.
V. Становлення Запорізької Січі як держави українського народу.
Наприкінці XV ст. з'являється нова соціальна сила - козацтво. Воно створило свою військово-політичну організацію - Запорізьку Січ, з іменем якої пов'язане відродження української державності. Виникнення українського козацтва є наслідком принаймні двох основних факторів. Перший - зростання визиску феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, що змушувала селян і міську бідноту втікати на менш заселені місця, начастіше до "запорогів", тобто берегів Дніпра нище порогів.
Другий фактор агресія Османської імперії, яка становила смертельну небезпеку для України в XV - XVII ст. Воно особливо посилюється з 1475 р., коли османи завоювали й перетворили у васала Кримське Ханство.
Переважну більшість козаків становили колишні українські селяни, міська біднота, хоча не можна ігнорувати, зокрема на початку існування козацтва, представників інших класів і станів, наприклад, української православної шляхти.
Джерела дають підставу вважати першою з відомих січей Хортицьку, тобто ту, яка існувала 1553-1557 рр. На найбільшому дніпровському острові Хортиці. Хортицька Січ була створена за активною участю гетьмана запорожців князя Дмитра Вишнивецького.
Виникла Запорізька Січ як військово-політичне утворення у Середньому Подніпров'ї з оригінальним адміністративно-територіальним устроєм. Тут був і військовий і територіальний поділ. У військовому плані Січ та військо поділялося на 38 куренів, а тераторіально на 5-8 паланок. Вищим органом влади, органом самоврядування була військова рада, яка розглядала найважливіші питання. Ради скликалися у строго визначений час, зокрема 1 січня і 1 жовтня, але на вимогу і за рішенням козацтва допускалося скликання рад і в інший час. До компетенції ради належали питання війни і миру, військових походів, покарання злочинів, щорічних перерозподілів земель між куренями, виборів всіх службових осіб Січі тощо. Ради скликалися також у куренях і паланках.
У Запорізькій Січі існувала оригінальна система органів управління трьох ступенів: 1) військові начальники - кошовий атаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар, курінний отаман; 2) військові чиновники - булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, товмач, шафар, канцеляристи; 3) похідні та паланкові начальники - полковник, писар, осавул.
Вся військова старшина обиралася військовою радою 1 січня на рік. Розподіл обов'язків між старшиною чітко регламентувався. Так кошовий отаман наділявся вищою військовою, адміністративною, судовою і духовною владою, але водночас ніколи небув необмеженим диктатором. Його владу обмежували три обставини: щорічний звіт перед військовою радою після збігу строку обрання, річний строк перебування на
Loading...

 
 

Цікаве