WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота

Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст. - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Iсторія виникнення та становлення державності України: 20 ст.
Вступ
Над пошуками розв'язання так званої української справи -проблеми відновлення і побудови української державності працювало чимало поколінь українців. ЇЇ започаткували ше кириломефодіївці й розвинули М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Липинський, Ю.Бачинський, І.Франко, Д.Донцов та ін. Наприклад, М.Драгоманов бачив Україну як автономну державну одиницю у складі демократичної Росії. М.Грушевський аж до IV Універсалу Центральної Ради (1918 р.) розглядав Україну як Федеративну частину знову ж таки демократичної російської держави. С. Рудницькиїй вже у перших своїх працях стояв на позиціях самостійництва. Не автономія, не федеративна частина іншої держави, а самостійна незалежна, суверенна держава Європи - такою уявляв собі учений Україну. "Для всіх українців, - писав він, -державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою".
Якщо ж підрахувати хоча б приблизно роки нашої волі й неволі, то майже 500 років українці у різних формах мали державність, і тільки 350 років були її позбавлені. Щонайменше чотири рази в просторі і часі народжувалася українська держава. ЇЇ перша літописна історія творилася в IХ-ХІVст. на теренах від Карпат до ДОНУ, від Балтійського до Чорного морів під назвою Київської та Галицько-Волинської РУСІ. У XVII ст. піднялася друга Українська держава - козацько-гетьманська. Але цю незавершену будову підступно і немилосердно руйнують Річ Посполита, Російська, Османська, а пізніше й Австро-Угорська імперії, щоб знищити навіть згадку про українську державність. Проте вбити національну ідею в народі, в історії якого незалежність стала реальністю, було неможливо.
Початок XX століття подарував Україні шанс у справі відродження української державності.
Національно-визвольний рух, який відновився у середині XIX ст., вибухнув у березні 1917 року українською революцією. Трагічними для України були перші роки революційного державотворення. Внаслідок цілого ряду помилок не вдалося втілити в життя ідею незалежності України. Але досвід Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР, УСРР послугував майбутньому України, поповнив скарбницю її державотворчого досвіду.
Складною і суперечливою була історія держави радянської України. Юридичне закріплення позитивних наслідків революції і формальних ознак української державності поєднувалося з встановленням керівної і пануючої ролі більшовицької партії, нетерпимості до політичного інакомислення, застосуванням жорстоких репресивних методів політичної боротьби.
У роки другої світової війни Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття були возз'єднані з Українською РСР. Здійснидася споконвічна мрія українського народу - зібрання всіх земель у єдиній державі. Проте УРСР у складі СРСР, незважаючи на проголошену і закріплену в Конституції СРСР та Конституції УРСР суверенність, залишалася економічно, політично і ідеодогічно залежною від Москви.
Тільки після прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України перед українським народом відкрилися можливості створення власної демократичної державності.
I. Античні міста-держави північного причорномор'я.
Складовою частиною античного світу були грецькі міста-держави Північного Причорномор'я, що виникли на території сучасної України. Вони мали безпосередній вплив на счіднослов'янські племена, які пізніше утворили Давньоруську державу.
Античні міста і поселення зосереджувалися в таких основних районах: Боспор Кімерійський з найбільшими містами Пантікапеєм, Гермессою, Торгіпнією та Феодосією; узберіжжя Дніпровсько-Бузького та Березанського лиманів з найвизначнішим центром Олбвією; Південний Крим з основним центром Херсонесом.
Розглянемо особливості внутрішньої будови причорноморських міст-держав: Ольвії, Херсонесу і Боспорської держави.
Ольвію заснували у другій половині VII ст. до н. е. вихідці з Іонії. Найбільшого розквіту Ольвія досягла в V - першій половині IV ст. до н. е. Місто було незалежною республікою, правили ним народне віче і сенат. Народне віче, в якому юридично могли брати учасить усі повноправні громадянини, займалося зовнішньою політикою, обороною держави; видавало закони про грошовий обіг, вирішувало питання про забезпечення населення продовольством у неврожайні роки. До функцій сенату входило попереднє обговорення всіх найважливіших питань державного життя, після цього ці питання виносилися на розгляд народного віча.
Виконавчу владу в Ольвії мали так звані архонти і стратиги, які обиралися народними зборами на один рік.
Другим осередком цивілізації в Північному Причорномор'ї було західне узберіжжя Криму з найбільшим містом Херсонесом Таврійським. За державним ладом Херсонес на ранніх етапах історичного розвитку був типовим рабовласницьким демократичним полісом, а згодом набув деяких рис елліністичної централізованої держави. Верховні органи - народні збори і сенат вирішували питання внутрішнього життя і зовнішньої політики.
Локальною особливістю Херсонесу серед держав Північного Причорномор'я була наявність службової особи, яку називали царем. Цар був особою, ім'ям якої при датуванні державних документів називався рік. Цим, а також релігійними справами й обмежувалися функції царя. Виконавчу владу здійснювали різноманітні колегії.
Однією з рабовласницьких держав Причорномор'я була Боспорська держава. Вважають, що вона виникла близько 480 р. до н. е. На першому етапі існування Боспорської держави всі міста, що увійшли до неї, зберігали місцеве самоврядування і певну самостійність, зокрема у розв'язанні внутрішніх справ. Зовнішньополітичні, воєнні та інші важливі питання перебували, ймовірно, під контролем голови держави. Численні функції виконавчої влади доручалися придворній знаті з родичів і наближених осіб. Полісні форми управління - народні збори, рада, магістратури згодом були обмежені, що втратили реальне значення. За римських часів Боспор становив васальну державу.
Отже, засновані у Північному Причорномор'ї міста-держави на перших етапах свого існування мали суспільну організацію, подібну до грецьких полісів того часу. "В процесі розвитку міст виявилися загальні економічні закономірності становлення античного суспільства. Це були держави класового рабовласницького суспільства, які в своєму розвитку прямували тим же шляхом, який колись пройшли грецькі міста."
II. Державні утворення кочових народів на території України.
З VII ст. до н. е. сучасну територію українських степів заселяли іранські племена - спершу скіфи, потім сормати, алани, роксолани та ін.
Скіфи - давній народ, що в VII - III ст. до н. е. заселяв Північне Причорномор'я. У VI - V ст. до н. е. вони створили велику державу від Днестра до Дону. На ранніх етапах своєї історії скіфи становили союз племен, куди входили три племінні підрозділи, кожен з яких мав власну територію і перебував під владою свого вождя.
У скіфів існувало рабство, чисельністьрабів поповнювалася за рахунок полонених. Також у них
Loading...

 
 

Цікаве