WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Формування Української державності - Реферат

Формування Української державності - Реферат


Реферат з історії держави і права
Формування Української державності
Перші державні формування. Княжа доба
На території України люди з'явилися більш, як 500 тис. років тому. Українська держава формувалася протягом тривалого часу в складних історичних, соціально-економічних умовах. Класове суспільство на території України виникло у І тис. до н.е. Це - Боспорське, Скіфське царства.
У період зародження феодальних відносин на території України налічувалось понад сто східнослов'янських племен, які утворювали 14 племінних об'єднань: поляни, древляни, сіверяни, в'ятичі, радимичі, дреговичі, кривичі, ільменські слов'яни.
Перша держава східних слов'ян виникла у VII-XI ст. на території, де жили поляни. Називалась вона - Руська земля, об'єднувала Київське, Чернігівське і Переяславське князівства, центром був Київ. Згодом Руська земля стала центром великої єдиної держави східних слов'ян, простягаючись аж до Новгорода.
Виникнення держави позитивно вплинуло на розвиток політичного ладу, економіки, культури. Київська Русь відігравала помітну роль у міжнародному житті, особливо за князювання Ярослава Мудрого (1019-1054), бо захищала Європу від східних кочівників.
Згодом, після смерті Ярослава, велика і могутня Київська Русь внаслідок феодальної роздрібненості, міжусобиць почала занепадати. У цей час відбувся інтенсивний політичний та економічний розвиток на західних землях, де утворилось Галицьке князівство, а згодом, в результаті об'єднання Галичини і Волині - Галицько-Волинське князівство. Столицею його спо-чатку були Галич, потім Холм, а з 1272 р. - Львів.
Державою правив князь, який мав великі права. Він призначав посадових осіб у містах і волостях. Помітну роль в управлінні державою відігравала Рада бояр, куди входили великі землевласники, єпископи, високопоставлені державні службовці. За надзвичайних обставин скликалось віче, в якому могло брати участь усе населення.
Після монголо-татарської навали, у другій половині XIV ст., ослаблене Галицько-Волинське князівство було захоплене Польським князівством і Великим князівством Литовським. Відтоді на тривалий час Україна втратила свою самостійність, її землі перебували під владою литовських князів, польських та угорських королів.
Польсько-литовський період
Історію Литовсько-Руської держави (столиця - м. Вільно) можна поділити на три періоди: 1) до 1386 p.; 2) від 1368 до 1569 p.; 3) після 1569 року.
До 1386 р. Литовсько-Руська держава була незалежною. Українські землі спершу перебували на становищі автономних удільних князівств, на чолі яких стояли місцеві руські князі або члени литовського великокнязівського роду. Тут і надалі існувала успадкована від давньоруської держави волосна система адміністративно-територіального поділу, згодом у волостях Київського і Подільського князівств утворились нові адміністративно-територіальні одиниці - повіти.
Більш розвинута культура, організація державного життя Русі мали значний вплив на Литовське князівство. У Русі запозичується форма організації княжого господарства й адміністрації, податкових і судових справ. Руська мова стає мовою великокняжого двора і державної канцелярії.
Агресія Тевтонського ордену сприяла зближенню Литовського князівства і Польщі, що знайшло своє втілення у Кревській унії 1385 р.
У 1569 р внаслідок невдач у Лівонській війні (1558-1583) було укладено Люблінську унію, за якою Польща і Литва об'єдналися у єдину державу - Річ Посполиту. На цьому завершується литовсько-руський період в історії України - перехідний період між княжою добою і добою козаччини.
Під владою Польщі та інших держав
Після Люблінської унії українські землі перейшли до складу Польської корони і поділялися на воєводства (адміністративні одиниці): Волинське, Брацлавське, Белзьке, Київське, Подільське, Руське, з 30-х років XVII ст. - Чернігівське, де правили наділені необмеженою владою воєводи.
Державою з допомогою центрального уряду правив великий князь з роду Гедимінів, при якому діяла господарська рада з числа князів, намісників, вищих урядовців та католицьких намісників. Діяв сейм, в якому брала участь шляхта.
Польський уряд не лише визискував політичне й економічно українське населення, а й прагнув у союзі з католицьким духовенством поневолити його і духовно, і на цьому ґрунті активніше протидіяти Московщині.
У зв'язку з цим певна частина духовенства, очолювана єпископом І.Потієм та К.Терлецьким, на Берестейському соборі 1596р- проголосила з'єднання православної церкви з римською зі збереженням своїх обрядових і канонічних особливостей (Берестейська унія).
Однак значна частина духовенства, братства унію не прийняла. Одним з найпомітніших організаторів боротьби з нею був князь Острозький.
Щодо українських земель, то, як уже зазначалося, Галичина перебувала у складі Польщі, Буковина у 1359 р. опинилася у складі Молдови, а в XVI ст. потрапила разом з Молдовою під владу Туреччини; Закарпаття було у складі Угорщини.
Запорозька Січ. Гетьманщина
Важкий гніт, якого зазнавали селяни, змушував їх утікати від панів. Вони знайшли собі притулок у Середньому Подніпров'ї, назвавши його - Запорозька Січ, яка за формою правління була республікою. Себе ж звали козаками. Січ мала військовий (38 куренів) і територіальний (5-8 паланок) поділ. Найвищим органом влади була військова рада, яка скликалася у визначений час - 1 січня і 1 жовтня, а на вимогу війська - в інший час. У куренях і паланках діяли свої ради.
Очолював Січ кошовий отаман, наділений вищою військовою, адміністративною, судовою і духовною владою. Йому допомагали військовий суддя, військовий писар, військовий осавул. Всі вони обиралися військовою радою на рік 1 січня. Курені очолювали курінні отамани, паланки - полковники.
Історики стверджують, що організація самоврядування у Запорозькій Січі була певним відродженням української державності.
Утиски народу з боку польської шляхти спричинили народно-визвольну війну 1648-1654 р. У цей період Б.Хмельницьким було втілено ідею незалежної держави, про що свідчили: а) наявність органів державної влади; б) територіальний поділ; в) власна податкова система.
У складній ситуації, не досягнувши успіху у політиці про-турецької орієнтації, Б.Хмельницький знайшов підтримку з боку Москви. У 1654 році на Переяславській раді було укладено угоду про українсько-московський альянс, згідно з якою Україна прийняла протекторат московського царя, залишаючись і надалі окремим державним організмом, зберігаючи свій політико-соціальний устрій, власні адміністрацію, військо, фінанси.
Того ж року були підписані статті Б.Хмельницького, відомі як "Березневі статті", та видана царська жалувана грамота, які визначили правовий статус України на весь період Гетьманщини. Згідно з ними Україна, зберігаючи самостійність у внутрішньому управлінні, ввійшла до складу Росії на автономних правах, визнавала верховенство царської влади. Гетьман і старшина перебували на службі у царя.
На чоліУкраїни стояв гетьман, якого обирала військова рада і затверджував цар. Територія ділилася на полки, сотні, курені, села і міста. Україна мала своє військо - 60 000 реєстрових козаків, свою правову і судову систему, а також праве зовнішніх зносин за винятком Польщі і Туреччини.
Царизм всіляко намагався обмежити козацьке самоврядування У 1663 р. утворено Малоросійський приказ, який був наділенні адміністративними, військовими, судовими функціями, санкціонував вибори гетьмана, контролював українську церкву.
Петро І замість Малоросійського приказу заснував Малоросійську
Loading...

 
 

Цікаве