WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Земська та міська реформа 60 – 70-х років ХІХ століття в Російській імперії - Курсова робота

Земська та міська реформа 60 – 70-х років ХІХ століття в Російській імперії - Курсова робота

Міського положення 1892 р., критику його з боку спеціалістів, самодержавство не поспішало скасовувати контрреформу 1892 р.
Міське положення 1892 р. в більшості міст України вводилося практично відразу - адміністрація прагнула скористатися його перевагами для посилення контролю за думами та управами. Проте переслідувані законодавцем цілі досягнуті не були. Доходило до курйозних випадків - у Харкові введення Міського положення 1892 р. призвело до результатів, протилежних очікуваним. Тут з 80 гласних - 62 належали до купців та почесних громадян. Це свідчило, що соціально-економічні і політичні процеси давно вже вийшли за межі станових груп. Розшарування гласних відбувалося переважно за ідейно-політичними ознаками.1
На початку XX ст. в думах і управах великих міст почали зосереджуватися ліберально-демократичні сили, які виступали за демократизацію не тільки муніципального, а й усього громадського життя. На політичній арені імперії вони були ще недостатньо окреслені, однак суперечності між губернською адміністрацією і органами міського самоврядування не затухали, а, навпаки, розгорялися. Для повітових і заштатних міст ці процеси були менш характерними.
Органи міського самоврядування зробили вагомий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток міст України наприкінці XIX ст., особлива увага приділялася при цьому розвитку охорони здоров'я та народної освіти.
Порівняно із земствами, органи міського самоврядування були менш організованими - навіть міста однієї губернії не об'єднувалися у відстоюванні своїх інтересів, не кажучи вже про регіональні або
__________________
1 Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. - Т. 1. - К., 2000. - Сс. 471 - 472.
загальноросійські організації. Втім, з господарських питань думи та управи значних міст налагоджували дедалі тісніші неофіційні контакти між собою.
Як і земські органи, органи міського самоуправління в значній мірі залежали від держаних бюрократичних і поліцейських закладів. "Разом з тим, - вважає Ісаєв І.А., - створення нових органів самоуправління сприяло становленню суспільнополітичного і культурного життя, допомагало торгівельно-промисловому розвитку російських міст".
"Міське положення" 1870 року було введено в 509 містах Росії. Спочатку воно діяло тільки в корінних російських губерніях, а в 1875 - 1877 рр. було розповсюджено на національні окраїни імперії, крім Польщі, Фінляндії, Середньої Азії, де був збережений дореформенний міський устрій.
Міська реформа 1870 р., заснована на буржуазній основі майнового цензу, була значним кроком вперед. Вона створювала набагато кращі, ніж зараз, умови для розвитку міст, тому що тепер міська дума і управи керувалися складовими, а загальногромадянськими інтересами жителів міста.
В И С Н О В К И
Характеристика реформаторської діяльності російського царя Олександра ІІ, який був найбільш відомий реформою по відміні кріпосного права (1861 р.), була б не повною без аналізу змін у місцевому самоврядуванні. Всі вищезгадані реформи безумовно стосувалися і українського народу, оскільки Україна тоді була складовою частиною Російської імперії.
Фактично більшість реформ, проведених за весь час існування людства, мали причиною не прозорливість їх реформаторів, а зовнішні та внутрішні процеси, що спонукали до проведення цих реформ. Не стали виключенням в цьому правилі й реформи, проведені Олександром ІІ.
Серед зовнішньополітичних чинників реформаторського курсу правлячої династії слід виділити поразку Росії в Кримській війні, і, як наслідок, один з головних внутрішніх чинників - дефіцит державного бюджету. Загроза фінансової кризи стимулювала "верхи" до пошуків та перетворень.
Ліквідація кріпосного права, яка була проведена під значним тиском "низів" і призвела до знищення вотчинної влади дворянства мала наслідок і зміну устрою місцевого управління.
Робота над проектом земської реформи, що почалася ще в 1857 р. була закінчена лише в 1864 р. Вона вводила початки всестанового, виборного представництва в масштабах повіту та губернії. Специфікою цієї реформи було те, що селянство вперше отримало місце у всестанових установах. Компетенція земства була обмежена місцевими господарськими турботами (про медицину, статистику, ветеринарію, початкову освіту); не мало воно і реальної виконавчої влади.
Земська реформа була проведена в шести з дев'яти українських губерній. За положенням від 1 січня 1864 р. усі виборці поділялися на три групи (курії), при чому третя курія (селянська) обиралася двохступенево, що робило результат виборів на користь селян (існувало значна перевага поміщиків). Земське самоврядування мало специфічний характер - воно співіснувало з могутнім бюрократичним апаратом державної адміністрації на місцях.
Земська реформа викликала до життя аналогічні перетворення в міському самоуправлінні (1870 р.). Згідно з цим законом вводилися нові всестанові органи міського самоуврядування - міські думи (обиралися на 4 роки), які із свого середовища вибирали діючі виконавчі органи - міські управи. Право обирати і бути обраними мали лише власники певного майнового цензу, платники міських податків. Компетенція органів міського самоврядування була обмежена рамками господарських питань, охорони здоров'я, народної освіти.
Незважаючи на певну прогресивність і новизну реформ місцевого самоврядування, все ж таки перемогло намагання зберегти самодержавство. Перемогла "ідея відкупного торгу", тобто поступок заради самозбереження влади.
Із початком певної реакції за часів царювання Олександра ІІІ і проведенням контрреформ 80-90 -х рр. почався наступ і на місцеве самоврядування. Царизм не зміг обминути земське і міське управління, яким, на думку правлячої верхівки, надавалося надто широка самостійність.
Список використаної літератури
1. Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. - Т. 1. - К., 2000. - 648 с.
2. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной Росии. - М., 1968. - 368 с.
3. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 Т. / За ред. В.Д. Гончаренко. - 2-е вид., перероб. і доп. - Т. 1: з найдавніших часів до початку ХХ ст. - К., 2000. - 472 с.
4. История Отечества: люди, идеи, решение. Очерки истории России ІХ - начала ХХ в./Сост.: С.В.Мироненко. - М.: Политиздат, 1991. - 367 с.
5. Музиченко П.П. Історія держави і права України / Навч. посіб. - К. Знання, 2000. - 662 с.
Loading...

 
 

Цікаве