WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Земська та міська реформа 60 – 70-х років ХІХ століття в Російській імперії - Курсова робота

Земська та міська реформа 60 – 70-х років ХІХ століття в Російській імперії - Курсова робота

меншою мірою, ніж в усій імперії, відбивала соціальні реалії. Чимало поміщиків перейшло на капіталістичні рейки господарювання, почало займатися підприємницькою діяльністю. В умовах промислового буму в Донецько - криворізькому басейні наприкінці XIX ст. свої підприємства відкривали особи інтелігентських професій, насамперед інженери. Багато з них також були дворянами. Дворянське достоїнство було притаманним і більшості представників міської інтелігенції, яка мала виборчі права.
Уряд не дуже зважав на ці реалії. Метою проведеної 11 червня 1892 р. контрреформи було звуження кола осіб, наділених виборчими правами, зміцнення позицій дворянства, посилення адміністративного контролю (а фактично перетворення його в опіку) над органами міського самоврядування.
Виборча система зазнала кардинальних змін. Майновий ценз був істотно підвищений, він залежав від кількості населення та адміністративного значення міста. Виборчі права здобули громадяни, товариства та установи, що мали на території міського поселення нерухомість, оцінену не нижче визначеної законом суми (так, для губернських міст вона становила 1500 крб.). З власників торговельних і промислових підприємств виборчі права залишилися лише у членів І та II гільдій. Куріальна система скасовувалася.
Для невеликих міст Міське положення 1892 року вводило так зване "спрощенеправління". Сходка домогосподарів міста вибирала склад зборів уповноважених (12 - 16 осіб), а останні вибирали міського старосту з одним або двома помічниками.1
Значно виріс нагляд за органами "самоуправління" з боку загального для земських і міських органів "самоуправління" - губернського з земських і міських справ присутствія, який очолював губернатор.
Усунення від участі в "самоуправлінні" міст дрібної та частини середньої буржуазії означало посилення ролі і місця крупної буржуазії, в веденні якої знаходились міські думи і управи.2
Нове законодавство в кілька разів зменшило і без того невелику частку виборців щодо населення міста. Муніципальна діяльність віддавалася на відкуп вузькому колу найбільш забезпечених власників.
Від неї усувалася практично вся колишня третя курія, що складалася з дрібних власників, які за свідченням сучасника були "... масою міського населення, найбільш заінтересованою в нормальному ході муніципальної справи". Особисті вимоги до кандидатів зберігалися. Подібного обмеження виборчих прав міських жителів в той час не знала жодна європейська країна.
У частині визначення муніципальної компетенції законодавчий акт 1892 р. вирізнявся несистемністю, неясністю, неповнотою. Основні напрями господарської діяльності і джерела формування бюджету зберігалися.
Водночас нічого не говорилося про право міського самоврядування
_____________________
1 Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной Росии. - М., 1968. - С. 241.
2 Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной Росии. - М., 1968. - С. 241
засновувати муніципальні підприємства. Не згадувалося і про таке актуальне для кожного міського поселення питання, як житлове.1
Міське положення 1892 р., на відміну від Положення 1870 р., не містило принципового твердження, що міське самоврядування в межах своє компетенції діє самостійно. На практиці це означало спробу повного підпорядкування муніципальної влади державній адміністрації, вихолощення самого поняття самоврядування. Контроль набував форми опіки. Будь-яка постанова міської думи подавалася на розгляд губернатора і могла бути реалізованою тільки в тому разі, коли начальник губернії в двотижневий строк не призупинив її дії. А зробити це губернатор міг, якщо визнавав рішення міської думи незаконним або таким, що виходило за межі муніци-пальної компетенції, а також не відповідало загальним, державним інтересам та потребам або таким, що порушувало інтереси місцевого населення.
Останній пункт, юридично невизначений, надавав губернаторам право широких тлумачень, суб'єктивізму, а на практиці - адміністративної сваволі. Це була, по суті, прихильна відповідь царату на прохання губернаторів і градоначальників установити контроль за "правильністю" дій управління.
Нововведенням Міського положення 1892 р., що істотно обмежувало права органів місцевого самоврядування, було обов'язкове адміністративне затвердження не тільки міського голови, а й членів управи, а також муніципальних кошторисів. Ця обставина завдала шкоди самостійній фінансово-економічній діяльності міст. У повній компетенції органів міського самоврядування залишалися переважно другорядні питання.
Усі клопотання, скарги й апеляції до вищих державних структур міські
___________________
1 Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. - Т. 1. - К., 2000. - Сс. 470 - 471.
думи могли подавати тільки через губернатора. Скарги розглядалися за традиційною для Російської імперії схемою, до якої були залучені Сенат, Міністерство внутрішніх справ, а також об'єднаний орган нагляду - губернське з земських та міських справ присутствіє. Останнє складалося з губернатора, "неодмінного члена", губернського предводителя дворянства, представників губернської земської і міської управ. У спірних питаннях між губернатором, з одного боку, і органами місцевого самоврядування, з ін-шого, присутствіє, як правило, підтримувало начальника губернії.1
Відповіді на кожне своє клопотання або скаргу міським думам доводилося чекати довго, інколи роками. Вони мали невеликі шанси довести свою правоту навіть у разі прямого утиску їхніх прав адміністрацією.
Органи міського самоврядування, як і колись, формувалися один раз на чотири роки. Міські голови і члени управ прирівнювалися до державних чиновників відповідних класів. Міське положення 11 червня 1892 р. підвищувало роль міських управ, фактично протиставляло їх думам. Чисельний склад дум дещо зріс (у губернських містах з 72 до 80). Обиралися й кандидати в гласні (до 1/5 від загального числа), які заміщали тих, хто вибув. Положення 1892 р., як і Положення 1870 р., передбачало припинення посадовими особами їхньої діяльності в разі втрати (продажу та ін.) майнового цензу.
Право міських дум віддавати до суду виборних посадових осіб міського самоврядування переходило до губернського з земських та міських справ присутствія, а на практиці у багатьох випадках - до губернатора. Начальник губернії міг також притягати міських голів і членів управи до дисциплінарної відповідальності.
____________________
1 Історія держави і права України. Академічний курс: у 2т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін.; За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. - Т. 1. - К., 2000. - С. 471.
Незважаючи на численні недоліки і недосконалість
Loading...

 
 

Цікаве