WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Зміни у державному апараті і праві України в період першої світової війни - Реферат

Зміни у державному апараті і праві України в період першої світової війни - Реферат

Зміни у державному апараті і праві України в період першої світової війни
19 липня 1914 p. Росія вступила у війну на боці Антанти проти Троїстого союзу. З обох сторін війна мала загарбницький, несправедливий характер.
За формою правління Російська імперія залишалась самодержавною монархією. Реальна політична влада перебувала у царя і його уряду. Взаємовідносини з Державною думою і Державною радою царизм будував на грунті Основних законів 1906 p., активно використовувчи методи бонапартизму. Під впливом імперіалістичної війни прискорився процес зрощування фінансового капіталу і державним апаратом. Буржуазія очікувала не тільки воєнних надприбутків, а й допущення її до керма влади. Державна дума в цей час була фактично зведена до становища дорадчого органу. Законодавство зосередилося в руках царського уряду, державно-монополістичних установ і, навіть, окремих міністрів. 24 липня 1914 p. Раді міністрів були надані надзвичайні повноваження: право вирішувати більшість справ самостійно від імені царя, затверджувати "найпідданніші доповіді" та ін. Значно посилилась особиста влада голови уряду і окремих міністрів. За період війни Радою міністрів було затверджено 527 надзвичайних указів**.
На початку війни виявилася нестача пального, сировини, обладнання, робочої сили і продовольства. Це вимагало втручання держави в регулювання виробництва і розподілу воєнної продукції.
Нездатність вести переможну війну вимушувала самодержавство і царську бюрократію більш широко спиратися на буржуазію і передавати частину военно-господарських справ громадським організаціям.
Для посилення свого впливу на політичне і економічне життя країни буржуазія і обуржуазнені поміщики використовують органи земського та міського самоврядування. На з'їзді представників земств, що відбувся ЗО липня 1914р., був створений Всеросійський земський союз, який об'єднав земські установи 41 губерній, а 8-9 серпня 1914 p. того ж року - Всеросійський міський союз, який складався з головного, обласних і міських фронтових комітетів. Під час війни ці два союзи розширили свою діяльність в галузі військово-санітарної справи і постачання військ. В липні 1915 р. обидви союзи об'єдналися в Головний комітет Всеросійського земського і міського союзів ("Земгор").
В травні 1915 p. розпочалося формування воєнно-промислових комітетів, які відбивали інтереси крупної і монополістичної буржуазії. Закон від 27 серпня 1915 p. закріпив створення центрального і місцевих воєнно-промислових комітетів. Вони отримали статус юридичної особи, хоч і "не могли переслідувати комерційні цілі" (однак наприкінці 1916 p. комітети виконували 11% воєнних замовлень). Активність буржуазії спонукала уряд приступити до формування державно-монополістичних органів - Особливих нарад, закон про які був прийнятий 17 серпня 1915 p. Наради створювались за галузевим воєнно-промисловим принципом. Головною серед них була Особлива нарада з оборони, в якій головував воєнний міністр (до її складу входили голови і члени Державної ради і Державної думи, вищі царські сановники, представники монополістичної буржуазії). Особливі наради отримали право здійснювати нагляд за заводами, розподіляти державні замовлення і контролювати їх виконання, визначати договірні зв'язки підприємств тощо.
В період сталися значні зміни в системі війського управління і управління територіями. З дня оголошення мобілізації набрало чинності Положення про польове управління військами, затверджене 16 липня 1914 p. Цим актом, а також особливими Правилами про місцевості, оголошені на воєнному стані, визначилися повноваження військових властей та їх взаємовідносини з державними органами.
Територія, на якій розгорталися і діяли збройні сили та їх тилові установи, складала театр воєнних дій. Усе цивільне управління цього геатру підпорядковувалося головним начальникам військових округів або військовим генерал-губернаторам. Райони воєнних дій оголошувалися на осадному або воєнному стані, решта місцевостей - у стані надзвичайної охорони. Командуючий армією міг вживати заходів, пов'язаних із забезпеченням громадського порядку, державної безпеки, організацією оборонних робіт. Він мав право видавати обов'язкові постанови з питань запобігання порушенням громадського порядку і державної безпеки, регулювання поштових і телеграфних зносин, діяльності торговельних і промислових підприємств тощо. За порушення цих постанов на винних накладалися стягнення у вигляді тюремного ув'язнення до 3 місяців або штрафу до 3 тис. крб. В ряді випадків могли призначатися й більш суворі стягнення. Розширення повноважень військових властей обумовлювалося воєнною обстановкою і антивоєнними настроями в армії і в тилу.
З початком війни Правобережна Україна стала театром воєнних дій. Посада київського, подольського і волинського генерал-губернатора була скасована. Був проведений перерозподіл обов'язків вищих чинів губернської адміністрації. У доповіді міністра внутрішніх справ Хвостова, зокрема, говорилося: "Звільнити губернаторів ... від завідування поточними справами, залишивши за ними загальне управління губернією, і покласти на них відповідальне спрямування і об'єднання на місцях всіх заходів і дій, які викликаються умовами воєнного часу...". Завідування поточними справами покладалося на віце-губернаторів.
В ході війни посилювалися карально-охоронні функції губернської адміністрації. 8 травня 1915 p. міністр внутрішніх справ надіслав губернаторам телеграму, в якій вимагав "звернути найсерйознішу увагу на настрої фабрично-заводських робітників і при виникненні заворушень на

 
 

Цікаве

Загрузка...