WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основі етапи розвитку української державності - Реферат

Основі етапи розвитку української державності - Реферат

р.
23. Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), 1804 р.
24. Звід законів Російської імперії, 1832 р.,
25. Германське цивільне уложення, 1900 р.
Литовські статути і магдебурзьке право в Україні
У період перебування України у складі Великого князівства Литовського, Королівства Польщі і Речі Посполитої важливу роль відігравали окремі джерела іноземного походження, які пристосовувалися до місцевих умов і згодом розглядалися українським народом як власне споконвічне право.
У литовсько-руській державі аж до початку XVI ст. основним джерелом права була Руська Правда. Пізніше виникли законодавчі акти власне литовського походження, серед яких найвідомішими були Литовські статути 1529, 1566 і 1588 pp. Ці документи дуже подібні один до одного, тому часом їх називають трьома редакціями Литовського Статуту.
Литовські статути виникли як правові акти багатонаціональної держави; в них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на її території, норми давньоруського, римського, німецького, польського права, попереднього поточного законодавства Великого князівства Литовського. Враховуючи, що одним із основних джерел була Руська Правда, наголосимо, що для українського народу "іноземне походження" Литовських статутів мало досить відносний характер: їх норми відтворювали звичні "давні права" і розглядалися як руське право.
Найдосконалішим вважається Третій Литовський Статут 1588 р. Це був класичний кодекс феодального права, що всебічно регулював найважливіші суспільні відносини того історичного періоду, містив норми практично всіх галузей права.
У цих збірках закріплювалися права купців, міщан і ремісників, порядок виборів і функції органів міського самоуправління, цивільного, кримінального та процесуального права. Діставши магдебурзьке право, місто переставало бути придатком феодального замку, а його мешканці вважалися формально вільними людьми, отримували ряд пільг і привілеїв.
"Березневі статті" Богдана Хмельницького
Одним із найважливіших правових документів в історії України були так звані "Березневі статті", що юридичне закріпили рішення Переяславської Ради і визначили відносно автономне політичне й правове становище України у складі Російської держави. Цей акт було створено в березні 1654 р. під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С.Богдановичем-Зарудним та переяславським пол-ковником П. Тетерю.
"Березневі статті" разом з царськими грамотами розглядаються як договір України з Росією. Оригінали цих документів не збереглися, але зміст їх не викликає сумніву, бо до нас дійшов ряд перекладів, чернеток, робочих записів московських чиновників та інших джерел. Варто наголосити, що "Березневі статті" визначили на тривалу історичну перспективу основні засади державного будівництва України. Зважаючи на безперечну особисту роль у визначенні цих засад Б. Хмельницького, в сучасній літературі його нерідко називають основоположником українського конституціоналізму.
Однією з найцікавіших , пам'яток української правничої думки є "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького", що з'явилися на світ у Бендерах серед тієї частини українського козацтва, яка пішла за Мазепою і в результаті опинилася у вимушеній еміграції. Цей документ становив собою своєрідний договір між козаками і новообраним після смерті Мазепи емігрантським гетьманом Пилипом Орликом щодо бажаного майбутнього державного ладу України. Конституція Пилипа Орлика (так її скорочено називають) була прийнята публічною ухвалою обох сторін, підтверджена 5 квітня 1710 р. під час виборів підписом, печаткою і відповідною присягою нового гетьмана, а 10 травня 1710 р. ще й санкціонована (підтверджена) шведським королем Карлом XII.
Таким чином, Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних правових ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Проте реальної сили на території України вона так і не набула й назавжди лишилася в історії тільки як оригінальна правова пам'ятка, своєрідна юридична платформа "мазепинського руху".
Права, за якими судиться маорійський народ
Після об'єднання з Росією на Лівобережній Україні (Гетьманщині) формально було збережено чинність "давніх прав". Під останніми мався на увазі не якийсь конкретний акт, а вся попередня правова система, що вбирала в себе норми Литовського статуту, магдебурзького права, актів гетьманської влади, звичаєвого права тощо. Така правова система мала багато внутрішніх суперечностей, прогалин у регулюванні та інших недоліків. До того ж вона погано відповідала тим феодально-кріпосницьким відносинам, які все більше утверджувалися в Україні. У зв'язку з цим виникла потреба у кодифікації українського права. Російський уряд також розраховував, що кодифікація сприятиме зближенню українських і загальноросійських правових норм.
Універсали Української Центральної Ради
Після повалення російського царату на українській землі було прийнято сотні важливих юридичних документів. Та чільне місце серед них посідають чотири універсали Української Центральної Ради, які започаткували процес юридичного закріплення державної незалежності України.
Конституційні акти Центральної Ради, Гетьманату, Директорії і ЗУНР
Протягом визвольних змагань 1917-1920 pp. на українській землі змінилося кілька урядів, кожний з яких залишив власну правову спадщину. Серед усіх документів найбільший інтерес викликають спроби врегулювати конституційний устрій України.
Гетьманський переворот Павла Скоропадського супроводжувався прийняттям Грамоти до всьогоукраїнського народу і Законів про тимчасовий державний устрій України, датованих 29 квітня 1918 р. Відповідно до цих документів гетьман зосереджував у своїх руках всю повноту влади до обрання Українського Сойму. Він особисто затверджував закони, призначав членів Ради Міністрів і Генерального Суду (останній пізніше було реорганізовано в Державний Сенат). Україна стала називатися Українською Державою.
Конституції Радянської України
У період радянської державності на Україні було прийнято чотири конституції: 1919 p., 1929 p., 1937 p. і 1978 p. Всі вони відповідали конкретному етапові розвитку соціалістичного ладу, але водночас мали й спільні риси: проголошували народовладдя та об'єднання всієї повноти влади в руках Рад у центрі і на місцях, закріплювали широкий перелік демократичних прав, відміну приватної власності та інші соціалістичні перетворення. Після створення Союзу PCP, незважаючи на декларування суверенітету України, її права суттєво обмежувалися на користь союзних структур. У Конституції УРСР 1978 р. офіційно було узаконено керівну роль Комуністичної партії.
Слід наголосити, що з формально-юридичного боку конституції Радянської України вирізнялися демократизмом, чіткістю формулювань і широкими соціальними гарантіями, які забезпечили їм досить високий світовий авторитет. Слабким місцем їх була декларативність багатьох положень, відчутний пріоритет держави над особистістю.
Правові пам'ятки сучасної доби
Протягом останнього десятиріччя наша духовна скарбниця збагатилася рядом нових політико-правових документів. Звичайно, повною мірою оцінити історичне значення того чи іншого нормативного акта можна лише через певний час. Але вже сьогодні зрозуміло, що такі пам'ятки сучасного українського права, як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990р., Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., Конституція України, прийнята 28 червня 1996 p., назавжди залишаться в історії України, посядуть гідне місце в її політико-правовій спадщині.
Loading...

 
 

Цікаве