WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Основні етапи розвитку української державності - Реферат

Основні етапи розвитку української державності - Реферат

географічний поділ, а й політичний. Правобережжя опинилося під владою групи старшин, яка орієнтувалася на Польщу. Цей поділ став політичною реальністю, особливо він позначився у 1663 p. з обранням двох гетьманів - лівобережного (І.Брюховецького) та правобережного (П.Тетері).
Юридичне поділ був оформлений Андрусівським перемир'ям ЗО січня 1667 p., яке Польща та Росія уклали без участі України. В ньому спеціально застерігалося, що до Росії входить Лівобережна Україна, а Правобережжя - до Польщі. Запорізькій Січі судилося перебувати під владою Росії та Польщі.
У 1686 p. договір про вічний мир між Польщею та Росією підтвердив ці положення з поправкою, що Київ та Запорізька Січ залишалися за Росією. Поділ України на Правобережжя і Лівобережжя був закріплений створенням між ними нейтральної зони. її було заборонено заселяти.
Лівобережна Україна з Києвом в офіційних актах другої половини XVII ст. нерідко іменувалася Малоросією (в статтях Ю.Хмельницького), друга назва - Гетьманщина, обумовлювалася її політичноюорганізацією. Правобережжя залишалося у складі Польщі. За Гадяцьким трактатом його було названо "Великим княжеством Руським".
За Бучацьким миром, укладеним в 1672 p. між Польщею і Туреччиною, до останньої відходило Подільське воєводство разом з Кам'янцем. А воєводства Київське і Брацлавське, керовані Дорошенком, віддані під протекторат Туреччини.
Протиприродність поділу України на Лівобережну і Правобе-режну була очевидною. Українці не бажали миритися з ним і активно виявляли свій протест: у 1668 p. - при гетьмані П.Дорошенко, у 1676 p. - при Самойловичу, наприкінці XVII ст. - при І. Мазепі.
Боротьба за національно-державне відродження України.
Утворення Центральної Ради
Лютнева революція створила сприятливі умови для розвитку національно-визвольного руху пригноблених народів Росії. Головною перешкодою на шляху розв'язання національного питання, як уже зазначалось, була політична діяльність Тимчасового уряду. Він, хоча і заявив у декларації від 3 березня 1917 р. про скасування усіх національних обмежень, насправді ж продовжував шовіністичну політику.
З перших днів національно-демократичної революції сталося згуртування національних сил в Україні, і виникнення загально-українського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, - Української Центральної Ради. З часом Рада мала скликати український парламент і створити відповідальний перед ним уряд. Національний центр був започаткований Товариством українських поступовців (ТУП). Його політичним ідеалом була автономія України в складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави. На співпрацю з поступовцями погодилися й українські соціалісти. До Центральної Ради увійшли також представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств (Українського наукового товариства, Товариства українських техніків та агрономів, Українського педагогічного товариства та ін.).
3 березня вважається офіційною датою заснування Центральної Ради і початком її історії.
4 березня Центральна Рада телеграмою повідомила Е.Львова і ОКеренського про своє утворення. У телеграмі висловлювалася надія на те, що "у вільній Росії задоволене буде всі законні права українського народу".
Офіційне діловодство Ради розпочалося 9 березня, коли обговорювалися питання про виготовлення печатки Центральної Ради, передачу останній будинку Педагогічного музею (тепер - Київський міський будинок учителя), утворення агітаційної школи та ін.
Центральна Рада виникла на революційній хвилі народного піднесення як організація, котра ставила перед собою завдання перебудови суспільного ладу, виходячи з невід'ємного права українського народу на самовизначення і відродження багатовікової державної традиції.
Сучасний етап формування української державності
Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась в дуже складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 р. до Конституції були внесені зміни і доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки. У тексті Конституції слова "Українська Радянська Соціалістична Республіка" і "Українська РСР" були змінені на споконвічну назву нашої держави - "Україна". В розділі Конституції про зовнішньополітичну діяльність і захист Вітчизни розвивалися положення про підвищення ролі України як рівно-правного учасника міжнародних відносин. Міжнародне співтовариство з розумінням поставилося до виникнення нової незалежної держави. Україну визнали понад 130 країн світу.
Проголошення України незалежною державою обумовило настійну необхідність визначити правовий статус її населення. Він регулювався Конституцією, а також Законом "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. та прийнятими відповідно до них іншими законодавчими актами. Ці правові акти передбачали: які особи визнаються громадянами України; порядок набуття українського громадянства; внаслідок яких юридичних фактів може бути втрачено українське громадянство; як визначається громадянство Дітей при зміні громадянства батьків і при усиновленні; які органи держави є правомочними вирішувати питання громадянства і порядок його оформлення; як виконуються рішення з питань громадя-нства і порядок їх оскарження.
Незалежність України відкрила широкі можливості для ство-рення власного демократичного державного апарату, без втручання в цей процес сторонніх сил, з усуненням залишків командно-адміністративної системи управління.
Використана література:
1. Історія держави і права. Підручник. - К., 1998.
2. О.Субтельний. Історія України. - К., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве