WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Зміни в державному ладі на Україні в період початку XX ст. до 1917 р. - Реферат

Зміни в державному ладі на Україні в період початку XX ст. до 1917 р. - Реферат

закон про введення в 46 губерніях Європейської Росії повітової поліцейської варти "для охорони благочиння, загального спокою, безпеки та порядку у місцевостях, підвідомчих повітовій поліції". Зміст цього заходу полягав у тому, щоб в обстановці зростання селянського руху мати озброєне формування, яке було б під рукою станових приставів, замість виборної сільської поліції, котра стала ненадійною в політичному відношенні.
До складу повітової поліцейської варти входили урядники та вартові. Чверть загальної кількості останніх формувалася у спеціальні кінні команди. На кожну волость припадав один урядник і певна кількість вартових ("з розрахунку не більш одного вартового на кожні дві тисячі п'ятсот душ обої статі"). У варту приймалися переважно відставні або звільнені у запас нижні військові чини, які досягли 25-річного віку, мали "здорову статуру",були письменними і мали "загальний достатній розвиток". Урядникам встановлювався річний оклад у розмірі від 300 до 360 крб. Чини варти носили формений одяг і були озброєні (урядники - шашками і револьверами, вартові - шашками і гвинтівками). Головним начальником поліцейської варти губернії був губернатор.
Після прийняття закону про повітову поліцейську варту остання формувалася, як і було передбачено, лише у губерніях (в тому числі у двох українських - Київській та Катеринославській), в решті ж повітову варту планувалося ввести у повному обсязі тільки у 1908 p. Але революційні події в країні істотно змінили наміри уряду: 29 грудня 1905 p. було прийнято рішення про негайне сформування варти в усіх губерніях. Головне, однак, було не в темпах реалізації наміченого заходу (звичайно констатацією цього в літературі і обмежуються). Справа в тому, що закон від 29 грудня 1905 p., як і прийнятий на його розвиток закон від 18 лютого 1906 p., значною мірою змінювали завдання повітової поліцейської варти в каральному апараті самодержавства. Так, в одному з офіційних документів 1906 p., що зберігся в архіві, говорилося, що "за обставинами часу повітова поліцейська варта має подвійне призначення: з одного боку, виконує чисто поліцейські функції, а з іншого - складає військову частину, призначену для придушення заворушень силою зброї, через що їй і надається військова організація".Отже, варта певною мірою додавалася до військ, які в період найвищого піднесення революції були неспроможні перекрити всі "гарячі" точки.
Царат зміцнював в Україні і апарат політичної поліції. У 1902-1903 pp. було створено охоронні відділення в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Житомирі, Полтаві, Сімферополі. У 1906 p. почали діяти "районні охоронні відділення", кожне з яких координувало політичний розшук на території кількох губерній.
Проте задіяні царатом заходи проти революції виявилися не-достатніми. Царським указом від 19 серпня 1906 p. створюються військово-польові суди. Ідея "швидкодіючої" юстиції як дійового засобу боротьби з революцією виношувалася Миколою II ще до підписання цього указу. Коли йому доповіли, що в Феодосії рядовий Мочидловер стріляв у полковника Герцика, який командував обстрілом повсталого панцерника "Потемкин", не дуже тямущий в законах самодержець розпорядився: "Судити польовим судом". Хоча закону про військово-польові суди тоді ще не було, на практиці вони широко застосовувалися вже наприкінці 1905 року - на початку 1906 pp.
Положення про військово-польові суди було видано за особистою ініціативою царя. Поштовхом до його підготовки став вражаючий своєю бездушністю надпис, який вчинив Микола II на доповіді Головного військово-судного управління 6 липня 1906 p.:
"Нагадую Головному військово-судному управлінню мою думку щодо смертних вироків. Я їх визнаю правильними, коли вони виконуються через 48 годин після вчинення злочину - інакше вони є актами помсти і холодної жорстокості". Положення надавало право генерал-губернаторам, головноначальникам або наділеним владою особам в місцевостях, оголошених на воєнному стані або стані надзвичайної охорони, "в тих випадках, коли вчинення особою цивільного відомства злочинного діяння є настільки очевидним, що немає необхідності в його розслідуванні, віддавати обвинувачуваного військово-польовому суду, із застосуванням у відповідних випадках покарання за законами воєнного часу".
Підсудність військово-польових судів у Положенні чітко не виз-началася. В урядовому повідомленні лише приблизно говорилося про характер справ, які мали розглядати нові суди. При відсутності об'єк-тивного критерію "очевидності" виявилося, що віддання тієї чи іншої особи до військово-польового суду повністю залежало від розсуду генерал-губернатора (головноначальника, командуючого військами).
Військово-польовий суд складався з п'яти стройових офіцерів, призначених начальниками гарнізонів, командирами загонів. Від голови та членів суду юридичних знань і практичної підготовки до судової роботи не вимагалося. Засідання цих судів проходили при зачинених дверях. В таємниці зберігалися прізвища їх членів. Вироки військово-польових судів оскарженню не підлягали, набирали чинності негайно і виконувалися не пізніше доби з моменту оголошення.
Діяльність військово-польових судів викликала обурення у населення, тому уряд не відважився внести прийняте у надзвичайно указному порядку Положення про них на розгляд Думи, як того вимагала ст. 87 Основних законів 1906 р. Тому чинність акта про "швидкодіючу" юстицію 1907 p. була припинена.
Вимушений скасувати військово-польові суди, уряд відразу ж подбав про компенсацію цієї "втрати" прискоренням провадження справ у військово-окружних судах. Закон від 27 червня 1907 p. скоротив строки процесу до чотирьох днів. Крім того, закон надав суду право оголошувати, за його розсудом, показання свідків, які не з'явилися в засідання, незалежно від причин неявки. Інакше кажучи, навіть сумнівні показання могли бути оголошені і покладені в основу вироку. Новий закон був дуже зручним для поліцейських агентів, які одержали можливість збирати будь-які "агентурні відомості" і підтверджувати їх на жандармському дізнанні, не побоюючись бути викритими у брехні шляхом перехресного допиту на суді. Отже, припинення чинності Положення про військово-польові суди не означало припинення сваволі зверху.
Loading...

 
 

Цікаве