WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Зміни в державному ладі на Україні в період початку XX ст. до 1917 р. - Реферат

Зміни в державному ладі на Україні в період початку XX ст. до 1917 р. - Реферат

боротьба з "протиурядовими" організаціями. Щодо цього губернатори одержували відповідну інформацію не тільки від підпорядкованого їм поліцейського апарату, а й, головним чином, від органів політичної поліції (жандармських управлінь і охоронних відділень). У параграфі 18 "Положення про охоронні відділення" (1907 р.) говорилося: "Начальники відділень, по справах їх посади, з дозволу генерал-губернаторів, губернаторів і градоначальників, мають безпосередні з ними стосунки і доповідають їм особисто про все те, що необхідно знати вищим представникам адміністративної влади в цілях охорони державного порядку і громадської безпеки в краї". Охоронникам рекомендувалося також "своєчасно цілком довірливо" знайомити губернаторів з планами наступних "ліквідацій" (обшуків та арештів) і прохати, у випадку необхідності, сприяння. Начальники створених у 1906 р. "низових" охоронних відділень повинні були при відвідуванні тієї чи іншої губернії інформувати губернаторів "про хід розшуку, про стан революційного руху, повідомляючи про ті заходи, які, на їх погляд, необхідно вжити".
Численні циркуляри міністерства внутрішніх справ націлювали. губернаторів на боротьбу із масовим робітничим і національно-визвольним рухом. Початок було покладено таємним циркуляром Горемикіна від 12 серпня 1897 р. Міністр був вимушений визнати, що "страйки фабричних, заводських і навіть цехових робітників стали буденним явищем в багатьох містах з більш чи менш значним робітничим населенням, а подальше зростанняробітничого руху є дуже небезпечним для державного порядку і громадського спокою". Крім завдання, "погодження діяльності урядових властей" на "на чальника губернії" циркуляром було покладено обов'язок висилати адміністративним порядком "на батьківщину" тих робітників, які відмовлялися відновити роботу.
Незважаючи на застосування масових репресій, робітничий рух в Україні невпинно зростав, набував нових форм, його сила та організованість не могли не викликати тривоги у губернської адмі-ністрації. Посилена "увага", яка приділялася робітничому руху, мала одну мету - усіма засобами запобігти страйкам.
У боротьбі з виступами робітників окремі губернатори не задовольнялися численними настановами столичного начальства, і виступали із своїми "ініціативами". Так, "оригінальний" захід боротьби із страйками спробував застосувати в 1904 р. полтавський губернатор. За його розпорядженням був розроблений і розмножений спеціальний папірець, який вручався страйкарям. Ось його зміст": "19... року ... дня, я, що підписався нижче, застрайкував, даю цю підписку полтавському поліцмейстеру в тому, що мені оголошено особисте розпорядження управляючого Полтавської губернії, що коли я не припиню страйк, або якщо почнуть страйкувати інші службовці, то я, як ініціатор, буду висланий за межі губернії". Наприкінці цього "зобов'язання" мали бути підписи страйкаря, двох свідків і поліцейського пристава тієї дільниці, де знаходилося підприємство. Отже, виконання циркуляра міністерства внутрішніх справ від 12 серпня 1897 р. губернатор вирішив поставити "на потік", розглядаючи учасників страйків як "ініціаторів" і "підбурювачів".
У роки першої російської революції і в період реакції губернська адміністрація, борючися з робітничим рухом, широко використовувала "виключне законодавство". Щодо страйкарів власті могли не обмежуватися заходами адміністративного характеру, а притягувати активних учасників страйків до кримінальної відповідальності згідно з царським указом від 2 грудня 1905 р. Арешти страйкарів здійснювалися за розпорядженням губернаторів місцевою поліцією. Так, коли 13 грудня 1905 р. розпочався загальний страйк у Рівному волинський губернатор дав вказівку повітовому справнику придушити його із застосуванням зброї.
Губернатори приклали руку і до боротьби із профспілками та іншими організаціями робітників. Використовуючи закон від 4 березня 1906 р. уряд під тиском підприємців дозволяв існувати тільки тим спілкам, які обмежували свою діяльність економічними завданнями, погодженням з адміністрацією підприємств заходів, пов'язаних з поліпшенням праці та побуту. Власті почали закривати існуючі та відмовляти у реєстрації нових профспілок. Восени 1906 р. у Катеринославі було закрито 10, в Одесі - II, а разом в Україні - 53 профспілки. Губернськими присутствіями в цей же час було відмовлено в реєстрації 104 спілок. Тільки харківський губернатор у 1906 p. відмовив 26 спілкам у реєстрації у зв'язку з їх неблагона-дійністю. 16 січня 1907 p., розглядаючи заяви про реєстрацію 20 спілок, київський губернатор зареєстрував лише 9, решті відмовив. Одеський градоначальник (ці посадові особи, які виконували функції, аналогічні губернаторським, діяли на території України в Одесі, Севастополі, Миколаєві, Керчі) видав наказ, щоб у правлінні профспілки не збиралося водночас понад трьох чоловік.
Коли наприкінці 1907 - початку 1908 pp. після розгрому багатьох профспілок намітилося зростання кооперативного руху, місцеві власті розгорнули боротьбу з цими робітничими організаціями. Так, одеський градоначальник зірвав створення робітничого кооперативу в листопаді 1907 p.
Об'єктом постійного "інтересу" з боку губернської адміністрації та поліції було аграрне і селянське питання. Воно стало центральним в буржуазно-демократичній революції, сфокусувавши найгостріші класові суперечності. Тому губернатори робили усе, щоб забезпечити на селі "спокій", В одних випадках вони задіювали проти селян всю силу репресивного апарату, нерідко очолюючи каральні експедиції, в інших - спиралися на безпосередньо підпорядковану їм повітову адміністрацію та поліцію. Тема селянського руху не сходила зі сторінок губернаторських звітів та оглядів, завжди перебувала в центрі уваги властей. Навесні 1905 p. полтавський губернатор, наприклад, зазначав, що настрій селянського населення "має далеко не звичайний характер, відрізняється нервозністю і збудженістю".
Досконало знаючи, як страждає селянство від сваволі та малоземелля, губернська адміністрація, проте, незмінне виступала на боці великих землевласників.
Губернатори послідовно проводили в жи+тя великодержавну шовіністичну політику царизму, подавляючи рух за відродження і національне самовизначення України. 5 травня 1903 p. був прийнятий
Loading...

 
 

Цікаве