WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Зміни в державному ладі на Україні в період початку XX ст. до 1917 р. - Реферат

Зміни в державному ладі на Україні в період початку XX ст. до 1917 р. - Реферат

поліцейського терору, масових арештів. До Думи було обрано 448 депутатів. За своїм партійним складом Дума була ліберально-кадетською. Фракція кадетів нараховувала 179 депутатів, трудовиків - 97, робітників (з червня - соціал-демократична фракція) - 18. Від України до складу І Думи увійшли 102 депутати, серед них 24 поміщика (23,5%), 26 представників буржуазної інтелігенції (25,4%), 42 депутати від селян (41,1%) і 8 робітників (7%). Центральним в роботі Думи було обговорення проектів з аграрного питання, зокрема, селянських вимог про націоналізацію землі і зрівняльне землекористування. У наказах депутатам від селян з України теж йшлося про розв'язання земельного питання, а у зверненні шахтарів Донбасу - висунути в Думі "відкрито народнівимоги в усій повноті". Діяльність І Думи набрала небезпечного для царату характеру.
8 липня 1906 p. 1 Дума була розпущена. Вибори до II Думи проходили в умовах дальшого спаду революції. Шляхом репресивних заходів царат намагався утворити повністю підпорядковану йому Думу, зменшити в ній представництво робітників і селян. Однак ці заходи провалилися. II Дума за своїм складом була більш лівою, ніж перша. З 518 депутатських місць ліві партії та групи (трудовики, соціал-демократи, есери, народні соціалісти) одержали 222 місця (43%), партія кадетів - 98, чорносотенці і октябристи - 54 місця. Від України до Думи було обрано 102 депутати: соціал-демократів - 11, кадетів та примикаючих до них - 13, трудовиків - 21, правих та поміркованих - 40, безпартійних - 11. Другу Думу, яка також не влаштовувала царат, було розпущено 3 червня 1907 p.
Третім виборчим законом царату було Положення про вибори до III Думи, затверджене царем одночасно із указом про розпуск II Думи від 3 червня 1907 p. Цей виборчий закон фактично означав державний переворот, оскільки він був прийнятий царем без його попереднього проходження в Думі і Державній раді, що передбачалося Основними законами. Крім того, маніфест від 3 червня 1907 p. підтверджував необмежений характер царської влади, відповідальної "тільки перед Богом". Цими актами самодержавство закріпило поразку революції і санкціонувало розгул реакції у всіх сферах суспільно-політичного життя. Третьочервневий виборчий закон забезпечив поміщицько-буржуазній шовіністичний склад Думи, позбавив представництва в Думі багатомільйонне населення. По 50 губерніям Європейської Росії були допущені до виборів 3,3% населення, а в цілому по країні в них могли брати участь тільки 13% дорослого населення. До III Думи було обрано депутатами: дворян - 45%, духовенства - 10%, купців і почесних громадян - 12%, селян - 22%, міщан та представників інших станів - 11%. З 442 депутатських місць 383 одержали поміщики і буржуазія. Від українських губерній було обрано 102 депутати, серед них поміщиків - 64, священиків - 13, селян - 20; за партійною належністю: октябристів - 41, правих - 24, націоналістів і поміркованих - 29, кадетів - 6, соціал-демократів - 2. Будучи чорносотенно-поміщицькою за своїм складом. III Дума являла коаліцію поміщиків з великою буржуазією. Протягом строку повноважень вона була слухняним знаряддям в руках царату.
Третьочервневий виборчий закон було застосовано й при утворенні IV Думи у вересні - жовтні 1912 р., на етапі, який характеризувався пожвавленням економічного розвитку і суспільно-політичного життя, новим піднесенням революційного руху.
В IV Думі серед 445 депутатів правих було 65, націоналістів і помірковано правих - 120, октябристів - 98, прогресистів - 48, кадетів - 59, трудовиків - 10, соціал-демократів - 14. Від українських губерній до Думи увійшло 97 депутатів: монархістів - 59, октябристів - 21, кадетів і прогресистів - 14, трудовиків - 1, соціал-демократів (більшовиків) - 2.
Більшість депутатів Державних дум від України, слушно, ставили на обговорення проблему національного самовизначення України, в першу чергу ті з них, хто прислуховувався до голосу Товариства українських поступовців (ТУП), яке обстоювало конституційно-парламентський шлях боротьби за "українську справу". Провідники ТУП Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко на той час уже мали певний парламентський досвід. Формально вони не були депутатами, разом з тим вони керували діяльністю створеного . за їх ініціативою петербурзького припарламентського клубу - "Українська думська громада". На його засіданнях, в яких добровільно брали участь думські депутати від українських губерній, обговорювалися питання парламентської тактики, зміст майбутніх промов. Словом, це була добре поставлена школа вироблення і поширення масової української національної самосвідомості. Спілкування в "Українській думській громаді" національне свідомої освіченої української інтелігенції часом з малописьменними селянськими депутатами з України було корисним для обох сторін. З думської трибуни почали виголошуватися промови як проти соціального, так і проти національного гноблення українського народу в Російській імперії, так і за його право на освіту рідною мовою.
На засіданнях Державної думи четвертого скликання заговорили про "українське питання" й депутати від робітництва України. А коли в 1914 p. царський уряд заборонив святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, це викликало одностайний протест більшості депутатів Думи. Зокрема, багатий землевласник граф Капніст - нащадок славнозвісної шляхетської династії українських патріотів, заявив, що заборона Шевченківського ювілею є образою для всієї України.
Проводячи реакційну політику в Україні, царат спирався передусім на всеохоплюючий каральний апарат і "виключне" законодавство. На початку XX ст. губернії і повіти України майже безперервно перебували у стані посиленої охорони за законом від 14 серпня 1881 р, У роки першої російської революції царат широко застосовував закон про воєнний стан 1892 р.
На початку XX ст., у пред революцій ни й період і в роки революції, вирізнилася група губернаторів-катів, лютих придушува-чів народних виступів. Серед них - харківський губернатор І.Обо-ленський, який з винятковою жорстокістю придушив селянське повстання в 1902 р. А.Коні охарактеризував його як "мерзотника", що творив "огидні звірства".
У каральній сфері одним із найперших завдань губернської адміністрації була
Loading...

 
 

Цікаве