WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Становлення і розвиток права у східних слов’ян - Реферат

Становлення і розвиток права у східних слов’ян - Реферат

ст. 24 говорить про зростання князівських заорювань і притягнення для цієї мети значної кількості залежних людей, над якими були поставлені князівські старости. Стаття 34 встановлює високий штраф за заорювання межі і знищення знака межі ("перетеса"), зробленого на дереві в лісі. Стаття 32 підкреслює особливе оберігання князівської власності, встановивши штраф за пошкодження князівської борті.
Ще далі в розвитку правил охорони феодальної власності на землю йде Пр. Пр. Для неї (ст. 72) в порівнянні із ст. 34 Кр. Пр. характерна диференціація можливих випадків порушення межі (тут особливо виділяються бортні, ролейні, дворові межі), що дає підставу стверджувати про подальший розвиток феодального господарства і перш за все за рахунок общинних земель,зростання випадків порушення права приватної власності в умовах загострення класових протиріч.
Феодальна земельна власність існувала у вигляді князівських доменів, боярських і монастирських вотчин. Джерелом її придбання спочатку були позика, освоєння вільних земель руками холопів і феодально залежних селян. Згодом головним способом придбання землі стало пряме захоплення її у сусідів ("окняження і обоярен-ня"). Князі роздавали землі своїм дружинникам, тіунам, слугам. Чим пізніша редакція Руської Правди, тим більше в ній повідомлень про розвиток феодальних вотчин, які включали в себе хороми власника, житло його слуг, приміщення для челяді і залежних селян, господарські будівлі. В Руській Правді згадуються різні види худоби, птиці, господарського інвентаря.
Вотчинники присвоювали ліси, встановлювали бортні заповідники, захоплювали мисливські угіддя і промислові ділянки збирання меду. Це, зокрема, було закріплено в статтях 67, 70 Пр. Пр.
Спадкове право формується і розвивається в результаті встановлення приватної власності. В Київській Русі, як і в будь-якому класовому суспільстві, спадковому праву надавалося велике значення. За його допомогою багатства, накопичені поколіннями власників, залишалися в руках одного й того ж класу. Вже договір Русі з Візантією 911 p. розрізнював спадщину за заповітом і за законом. Пізніше це було закріплене в Руській Правді.
Успадковувати могли тільки сини. Батьківський двір без поділу переходив до молодшого сина (ст. 100 Пр. Пр.). Дочки спадкоємцями не вважалися, бо в протилежному випадку, одружившись, вони виносили б майно за межі свого роду. За договором Русі з Візантією 911 р. у випадку відсутності у померлого синів могли успадковувати його брати. Сестру вони повинні були видати заміж, надавши їй придане.
З розвитком князівської влади майно смерда, померлого без синів, стало переходити до князя (ст. 90 Пр. Пр.). Для бояр і дружинників був зроблений виняток - їх спадщина при відсутності синів могла переходити і до дочок (ст. 91 Пр. Пр.). В цьому яскраво виявився принцип феодального права як права-привілею. Пізніше положення ст. 91 Пр. Пр. були поширені на біле духовенство, ремісників, вільних общинників.
До повноліття спадкоємців спадщиною розпоряджалася їх матір. Матір-вдова одержувала частину майна "на прожиття", якою вона розпоряджалася на свій розсуд, але заповідати могла тільки своїм дітям. Якщо матір-вдова удруге виходила заміж, то призначався опікун із найближчих родичів. Передача майна опікуну відбувалася при свідках. За виконання своїх обов'язків опікун користувався доходами з майна тих, кого він опікував. Якщо опікун губив що-небудь із спадщини, він зобов'язувався відшкодувати збитки.
Зобов'язальне право. Слід відмітити порівняно розвинуте зо-бов'язальне право в Київській Русі. Це є ще одним свідченням пануючого права приватної власності. Із здійсненням цього права і його захистом пов'язані перш за все зобов'язання із заподіяння шкоди, про які згадується вже у Правді Ярослава. Особа, яка зламала чужий спис або щит, зіпсувала одежу, зобов'язана була відшкодувати вартість зіпсованої речі. Закуп, який погубив коня свого господаря або не замкнув у дворі, внаслідок чого кінь був украдений, зобов'язаний сплатити господарю вартість цього коня (ст. 58 Пр. Пр.).
В Руській Правді згадується також про зобов'язання за договорами. При цьому для ранньофеодального права було характерно, що невиконання стороною деяких зобов'язань могло не тільки тягти за собою майнові стягнення, а й давати потерпілій стороні при відомих обставинах право на особу, яка не виконала своїх зобов'язань (продаж в рабство) (статті 54, 55 Пр. Пр.).
Договори ("ряди") укладалися, як правило, на торзі усно і в присутності свідків або митника. Про письмові договори Руська Правда не згадує.
Про існування одного із найдавніших договорів - договору купівлі-продажу - говорять усі русько-візантійські договори. Договір купівлі-продажу регламентувався і в Руській Правді. Тут перш за все виділений порядок купівлі-продажу челядина (ст. 16 Кр. Пр., ст. 38 Пр. Пр.), а також порядок встановлення добросовісного придбання речі (статті 37, 39 Пр. Пр.). Якщо продавець збував річ, яка йому не належала, то угода вважалася нікчемною: річ переходила до її власника, а покупець подавав позив до продавця про відшкодування збитків. Особливе значення мала угода продажу себе в рабство. В цьому випадку договір обов'язково укладався перед послухами (ст. 101 Пр. Пр.).
Договір позики охоплював кредитні операції грішми, продуктами, речами. Він укладався публічно, в присутності послухів. Винятки припускалися лише для позик в сумі не більше трьох гривен. В цих випадках для повернення боргу (при відмові боржника) кредитору достатньо було принести присягу (ст. 52 Пр. Пр.). Боржник був зобов'язаний сплачувати проценти, які називалися "резами" (для грошей), "наставом" (при позиці меду), "присопом" (у випадку позики жита). Проценти були дуже високі, з короткострокової позики розмір їх не обмежувався, вони стягувалися щомі-сячно. Але якщо сплата боргу тривала більше року, то замість щомісячних процентів бралися річні, розмір яких складав 50% суми боргу (ст. 51 Пр. Пр.). Після повстання 1113 p., спрямованого проти свавілля лихварів, Володимир Мономах, враховуючи небезпечність для пануючого класу масових народних хвилювань, обмежив стягнення процентів двома роками, після чого поверненню належала тільки взята в борг сума. Якщо займодавець одержав проценти за три роки (що складало 150% боргу), він втрачав право на повернення боргу (ст. 53 Пр. Пр.).
Руській Правді відомий також спеціальний договір позики між купцями, коли кредит надавався для збільшення торгового обороту. Ця угода засновувалася на довір'ї, вона не потребувала присутності послухів. У випадку спору питання вирішувалося очищувальною присягою кредитора
Loading...

 
 

Цікаве