WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Становлення радянського права - Реферат

Становлення радянського права - Реферат

стану" та "соціальне небезпечної особистості".
Слід відмітити появу таких антиправових інститутів, як кримінальна відповідальність за принципом кругової поруки та заложни-цтво. Мало місце притягнення до відповідальності без вини. В особливо гострий період громадянської війни кримінальна репресія набувала форм класового "червоного" терору. Заради об'єктивності треба зазначити, що терор здійснювався й деякими противниками радянської влади.
Боротьба з політичними противниками була основним завданням надзвичайних комісій, а також революційних трибуналів. Вістря кримінальної репресії було спрямовано також проти бандитів, розкрадачів державної власності, спекулянтів, хабарників та інших небезпечних злочинців.
У 1919 p. кодифікаційною комісією наркомюсту УСРР був підготовлений проект деяких розділів Кримінального кодексу: загальної частини, "Про державні злочини", "Про злочини проти особистості" та "Про службові злочини".
Велике значення для розвитку кримінального права мали видані у грудні 1919 p. "Керівні начала з кримінального права РСФРР". У перші місяці після видання "Керівних начал..." наркомюст УСРР рекомендував судовим установам України керуватися ними "у порядку революційної соціалістичної правосвідомості", а 4 серпня 1920 р, вони були офіційно уведені в дію на території України.
"Керівні начала..." були досвідом узагальнення роботи судів і, перш за все, революційних трибуналів. В них формулювалися принципи радянського кримінального права, які згодом було покладено в основу перших кримінальних кодексів радянських республік. В "Керівних началах..." була зафіксована класова природа кримінального права, визначені його завдання, які полягали в охороні системи "соціалістичних" суспільних відносин. Давалося визначення злочину як дії або бездіяльності, небезпечної для даної системи суспільних відносин, розкривалася сутність покарання як міри примусового впливу, яка охороняє даний порядок суспільних відносин від його порушників. Визначаючи конкретні міри покарання, суд зобов'язаний був враховувати, чи вчинений злочин особою, яка належить до заможного класу або трудящих. "Керівні начала..." встановили такі міри покарання: догана; висловлення громадського осуду; примушування до певної дії, наприклад обов'язок пройти відомий курс навчання; оголошення бойкоту; заборона займати ту чи іншу посаду, виконувати ту чи іншу роботу; конфіскація всього або частини майна; позбавлення політичних прав; оголошення ворогом революції або народу; примусові роботи без поміщення в місця позбавлення волі; позбавлення волі; оголошення поза законом; розстріл. Щодо неповнолітніх, яким не виповнилося 14 років, припускалося застосування заходів виховного порядку. Такі ж заходи застосовувалися стосовно осіб від .14 до 18 років, якщо вони не усвідомлювали злочинного характеру вчиненої ними дії.
Основні риси кримінально-процесуального права. Кримінально-процесуальні норми були встановлені Тимчасовим положенням про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 p., Положенням про народний суд, прийнятим Раднаркомом УСРР 26 жовтня 1920 p., а також Інструкцією наркомюста УСРР від 3 червня 1919 р. "Про судочинство". В цих актах підкреслювалися процесуальні відмінності у діяльності революційних трибуналів та народних судів Ревтрибунали являли собою систему судів по боротьбі з найбільш небезпечними злочинами. Саме цим визначалися процесуальні особливості розслідування та розгляду в них справ. Ревтрибунали у багатьох справах могли визнати непотрібним провадження попереднього слідства та прийняти такі справи безпосередньо до свого провадження. Цілком зрозуміло, це було порушенням принципу законності та демократії в судочинстві.
Наркомюст УСРР видав низку циркулярів, які сприяли прискоренню попереднього слідства. Так, 29 лютого 1920 р. оприлюднено циркуляр "Про прискорення провадження попереднього слідства", згідно з яким слідство повинно бути закінчено протягом одного місяця з дня винесення особливим народним слідчим постанови про притягнення обвинуваченого до відповідальності.
Щодо політичних злочинців попереднє розслідування повинно було проводитися протягом 48 годин.
Ревтрибунали це були зв'язані обмеженнями стосовно способів судового розслідування, не були стиснені формальними доказами. Від їхнього розсуду залежало визнати за обставинами справи ті чи інші докази, та чи вимагати їх від окремих громадян та установ. При оцінці доказів, як і при визначенні покарання, члени ревтрибуналів керувалися декретами уряду, а також своєю революційною правосвідомістю.
Тимчасове положення від 20 лютого 1919р. не знало інституту касаційного оскарження вироків, винесених ревтрибуналами, допускалося лише подання клопотання про помилування та пом'якшення покарання. Цей пробіл було усунуто декретом Раднаркому УСРР від 16 квітня 1919 р. "Про утворення Верховного Касаційного Суду". Встановлено, що касаційному оскарженню підлягали усі вироки трибуналу, за винятком вироків, винесених верховним ревтрибуналом при ВУЦВК. Крім переглядувироків, що не набрали законної сили, з середини 1919 р. був дозволений також перегляд вироків, що набрали законної сили.
Дещо іншим був порядок розгляду справ в народних судах. Попереднє розслідування у справах, підсудних їм, здійснювалося у формі дізнання або попереднього слідства. Тимчасове положення визнавало обов'язковим провадження попереднього слідства тільки у справах про посягання на життя, зґвалтування, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, розбої, грабежі, підлог документів та підроблення грошових знаків, тобто у кримінальних справах, які розглядалися за участю 6 народних засідателів. Але Тимчасове положення надавало суддям право приймати такі справи для безпосереднього розгляду по суті, якщо народний суддя визнавав проведення попереднього слідства необов'язковим. Отже, народним суддям надавалися широкі права в стадії попереднього слідства: саме від розсуду народного судді залежало провадження попереднього слідства в конкретних справах. Він мав право особисто проводити попереднє розслідування у будь-якій кримінальній справі. Нарешті, народний суддя розглядав скарги на дії слідчих. Народні засідателі мали однакові права з народними суддями.
Участь у процесі обвинувачення та захисту була обов'язковою при розгляді справ про найбільш тяжкі злочини. Судові засідання, як правило, були відкритими. При вирішенні справ народний суд керувався декретами уряду, інтересами революції та правосвідомістю.
Основні риси цивільно-процесуального права. Спори про цивільне право вирішувалися тільки в судах. Потерпілому, який зазнав шкоди та збитків від злочину, підсудного ревтрибуналу, надавалося право пред'явити цивільний позов через народний суд або при розгляді кримінальної справи, або після закінчення кримінальної справи в порядку цивільного судочинства.
В період воєнного комунізму цивільний майновий обіг був майже відсутній, а питома вага цивільних справ у судах - невелика. Цивільні спори в народних судах розглядалися рідко і зводилися до незначних за розмірами претензій між окремими громадянами. Внаслідок заборони операцій з нерухомістю, вилучення з цивільного обігу багатьох предметів домашнього вжитку та переходу до планового розподілу продуктів була майже усунута можливість застосування стягнень та задоволення претензій окремих осіб. Цим пояснюється порівняно незначна кількість спеціальних нормативних актів, що регулювали цивільне судочинство.
Loading...

 
 

Цікаве