WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Становлення радянського права - Реферат

Становлення радянського права - Реферат

на облік. Робиться спроба використати цю мережу для організації класового розподілу продукції під контролем Рад.
Проте реальне вжиття цих заходів було неможливим у зв'язку з непридатністю для цього торговельної мережі та кооперації, які тоді існували. Разом з тим ліквідувати приватну торгівлю за відсутністю державної було неможливо. Тому 14 березня юридичний відділ РНГ розіслав на місця циркуляр-телеграму, яка забороняла огульне закриття приватноторговельних підприємств. Проте в циркулярі було поставлено вимогу, щоб така торгівля знаходилася під контролем держави і ціни в ній нормувалися.
Таким чином, приватний цивільний обіг наприкінці 1917 - на початку 1918 pp. хоча формально і зберігся, але він енергійно витискувався націоналізацією землі, промисловості, банків і домо-будівель, монополією хлібної торгівлі та торгівлі найважливішими промисловими товарами.
Наприкінці 1918 p., відразу ж після вигнання австро-німець-ких окупантів, в Україні було відновлено право державної власності на вже націоналізовані об'єкти. В той же час тривала дальша націоналізація банків, найважливіших підприємств та транспорту.
У січні 1919 p. Тимчасовий робітничо-селянський уряд заявив, що він негайно розпочинає націоналізацію найважливіших, а згодом й усіх інших галузей промисловості, у міру того як організовуватиметься відповідний апарат управління. 22 січня оприлюднено декрет "Про націоналізацію банків". Усі приватні комерційні акціонерні банки та банківські контори проголошувалися власністю держави. Було завершено націоналізацію залізниць.
11 січня 1919р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд видав декрет "Про порядок націоналізації підприємств". Були створені тимчасові комітети для управління націоналізованими підприємствами. Націоналізація великих промислових підприємств проводилася в першу чергу в Донбасі. Радянська влада взяла у свої руки 1500 шахт. Було націоналізовано усі цукрові заводи. Тоді ж Раднаргосп України видав постанови про націоналізацію марганцевої, нафтової та соляної промисловості, а також низки великих металургійних, металообробних та машинобудівних підприємств. Протягом 1919-1920 pp. було націоналізовано хімічну промисловість.
Коло підприємств, що підлягали націоналізації, постійно роз-ширювалося. В умовах війни було націоналізовано також середні та дрібні підприємства. За постановою ВРНГ РСФРР від 29 листопада 1920 p. під націоналізацію підпадали усі підприємства з кількістю працюючих понад 5 (при наявності механічного двигуна) або ж понад 10 (при відсутності такого двигуна). Цю постанову внаслідок договору між РСФРР та УСРР було поширено й на Україну. Найд-рібніші підприємства не були націоналізовані, проте, вони бралися на облік та ставилися під контроль. До кінця 1920 p. було націоналізовано понад 11 тис. промислових підприємств.
У 1919-1920 pp. були здійснені заходи й щодо ліквідації права приватної власності на домоволодіння. Будівлі, що знаходилися поза міськими поселеннями, як правило, не націоналізовувалися.
У власність держави перейшли й деякі інші об'єкти. Декретами Раднаркому УСРР від 4 березня 1919р. було націоналізовано усі благодійні установи, а від 25 квітня - лікувальні та санітарні установи.
У зв'язку з широкою націоналізацією перед радянською владою постало питання про організацію управління фондом державної власності. Держава не могла організувати управління націоналізованою власністю шляхом застосування звичайних цивільно-правових форм через надання юридичної автономії окремим державним господарським органам, тобто в результаті створення спеціальних самостійних госпрозрахункових юридичних осіб. Управління державною власністю в цей період майже цілком будувалося на адміністративно-правових засадах. Головні або центральні управління ВРНГ зосередили у своєму розпорядженні майже всі значні підприємства на території об'єднаних радянських республік. Вони самі планували діяльність виробничих підприємств та повністю розпоряджалися всією виробленою продукцією. Тому були відсутні нормальні договірні зв'язки між окремими підприємствами. Госпрозрахунок було ліквідовано, безкоштовне постачання енергією, паливом, сировиною та іншими матеріалами націоналізованої промисловості здійснювалося за нарядами головкомів ВРНГ та УРН Г і таким же чином здійснювався збут готової продукції. Націоналізовані промислові підприємства фінансувалися з державного бюджету. Отже, був закладений фундамент неефективної економіки, яка яскраво виявилася пізніше. Складалась типова командно-адміністративна система у сфері управління економікою.
Кооперативна власність як колективна власність дрібних виробників націоналізації не підлягала: 12 лютого 1919 р. УРНГ та наркомпрод України видали спільну постанову "Про невтручання місцевих органів радянської влади в справи кооперативів". Кооперативні організації одержали права юридичних осіб.
Для керівництва діяльністю кооперативів у 1919 p. було створено Кооперативний відділ при Раднаргоспі України. Проте поступово відбувалося перетворення кооперації, яка існувала, в соціалістичну. У резолюції з'їзду РКП(б) "Про відношення до кооперації" зазначалося, що споживча кооперація має знаходитися у віданні наркомпроду, виконувати технічні господарські операції за його завданнями та під його контролем. 10 серпня 1920 р. Раднарком УСРР видав декрет "Про об'єднання всіх видів кооперативних організацій", згідно з яким було проведено централізацію всіх видів кооперації та зближення її з державним господарським апаратом. По суті, кооперації в підсумку відводилася роль допоміжного, розподільного та заготовчого апарату. В споживчій кооперації, зокрема, було ліквідовано принцип добровільності об'єднання і зведено до нуля роль кооперативного паю. Мережа роздрібних магазинів кооперації була злита з державною .розподільною мережею і перейшла до безплатного відпуску предметів споживання приписаним до її магазинів громадянам.
Право періоду воєнного комунізму мало уваги приділяло захисту трудового господарства та особистої власності громадян. Діяльність ремісників та кустарів-одинаків була поставлена під контроль губернських раднаргоспів, які зобов'язували кустарів виробляти продукцію, потрібну державі, і здавати її місцевим органам народного господарства.
Особиста трудова власність користувалася лише деяким захистом закону. Заборонялися реквізиція та конфіскація речей домашнього вжитку. В той же час за декретом Раднаркому УСРР від 1 березня 1919 р. "Про відібрання лишків одягу та білизни у буржуазії" широкодопускалися конфіскація та реквізиція речей домашнього вжитку в "експлуататорів".
Щодо дрібної приватної власності "експлуататорів" проводилася політика її обмеження та витиснення. Радянська влада вела строгий облік і контроль за діяльністю найдрібніших підприємств, обмежувала число найманих робітників. Для заможних селян встановлювалися підвищені норми здачі хліба державі. У них вилучалися частина землі, сільськогосподарські машини, частина худоби, всіляко обмежувалося застосування найманої праці, на практиці допускалося широке свавілля.
З відносинами власності пов'язано законодавство про спадкування. У березні 1919 p. Раднарком УСРР прийняв декрет "Про скасування спадкування". Майно, залишене після смерті власників, поверталося у власність держави. Щодо непрацездатних та нужденних родичів спадкодавця було встановлено правило, згідно з яким їм забезпечувалося лише утримання із майна померлого.
Правове регулювання розподілу. 1919-1920 pp. характеризувалися
Loading...

 
 

Цікаве