WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → 1. Поділ римського права на публічне і приватне. 2. Право власності - Контрольна робота

1. Поділ римського права на публічне і приватне. 2. Право власності - Контрольна робота

метод правового регулювання (у публічному праві - метод субординації, у приватному - координації);
4) суб'єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із державою або між державними органами, приватне - приватних осіб між собою).
Таким чином, галузі права можна поділити на ті, у яких переважають начала публічного права, і ті, у яких превалюють начала приватного права. Для перших є характерним імперативний (супідрядності) метод правового регулювання, для других - диспозитивний (автономії).
Переваження у галузі права начал публічного (або приватного) права не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і, відповідно, певного суміщення імперативного і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність "чистих" галузей права.
Приміром, підприємницьке право - система норм, що регулюють майнові (товарно-грошові) і управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других - імперативний (у відносинах підприємців й органів управління він передбачає обов'язкові управлінські акти, адресовані підприємцям - у межах компетенції управлінського органу).
Екологічне, аграрне, земельне право внаслідок специфіки предмета правового регулювання потребують суміщення кількох методів правового регулювання.
В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення, необхідний для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості навколишнього середовища.
Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.
Процесуальним галузям права - цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному праву - властиві елементи як диспозитивного, так й імперативного методу, з превалюванням одного з них. Зрозуміло, що система методів правового регулювання перебуває у постійному русі, динаміці.
2. Право власності
Виникнення і розвиток інституту права власності в Древньому Римі.
За всіх часів інститут права власності займав центральне місце в цивільному праві. Його основні положення обумовлюють зміст всіх інших розділів цивілістики - права на чужі речі, договірного, спадкоємного права і т.п. Саме цим пояснюється нев'янучий інтерес до права власності як з боку дослідників, так і з боку практичних працівників, політичних і суспільних діячів, представників багатьох галузей науки (економістів, філософів, соціологів, юристів, суспільствознавців і ін.). Не менший інтерес до питань власності виявляли і римські юристи. Вони ретельно і глибоко досліджували суспільні відносини власності, про що свідчать численні трактати і висловлення. Природно, їх дослідження несуть відбиток свого часу, і все-таки багато принципових положень права приватної власності не тільки не утратили свого значення в наші дні, але і лягли в основу сучасної науки цивільного права.
Римських юристів більше цікавила практична сторона права власності, чим теоретичні вишукування, і тому вони не залишили нам визначення даного поняття (що не заважало їм широко його використовувати), як і багатьох інших (контракту, делікту, позову). Однак саме їм належить пріоритет у розробці основ права приватної власності.
Римське цивільне право первісне знало державну й общинну власність на землю і приватну власність на інше майно. Закони XII таблиць уже згадують про право власності, що у ті часи позначалося терміном dominium, до якого додавали ex jure Quiritium - власність по праву квіритів, найдавнішого племені. Цим римляни хотіли підкреслити стародавність, а отже, стійкість, непорушність, недоторканність відносин власності (dominium - від лат. дієслова domare - приборкувати, панувати). Спочатку цим терміном позначалися усі права на річ, уся сукупність повноти влади в будинку. Однак уже з I в. н.е. римляни відмежовують значення терміна dominium. З кінця класичного періоду (III в. н.е.) власність стали позначати терміном proprietas. Але сутність поняття власності укладена не в терміну.
З найдавніших часів Римська держава безроздільна володіла землею. Племенам, родам, а потім і родинам земля передавалася тільки в тимчасове користування і не більше як по 2 югера.
У результаті загарбницьких воєн Рим накопичував землі і рабів, що також передавалися в тимчасове користування окремим родам. Патриції, одержуючи більше рабів і інших коштів для обробки земельних наділів, зосереджували у своїх руках величезні латифундії. Цей процес супроводжувався збезземелюванням і руйнуванням плебейських пологів. З їхнього середовища формувався шар вільних пролетарів, що не мали ні землі, ні хліба, ні інших коштів для існування. Це стимулювало невпинну боротьбу плебеїв з патриціями за переділ землі. Тому внутрішню історію Рима того часу (III - I ст.ст. до н.е.) складає саме боротьба за землю.
В умовах нескінченної боротьби за переділ землі і складалися суспільні відносини з приводу користування нею, що наклало відбиток на формування їхнього правового оформлення. Триваюче століттями користування окремих пологів общинною землею поступово стає їхнім непорушним привілеєм. Стає звичним твердження: ця земля моя, оскільки вона належала моєму роду, моїй родині з незапам'ятних часів. Однак це положення вимагає правового забезпечення і закріплення через зазіхання з боку безземельних і малоземельних селян. З цією метою претори спочатку конструюють такий правовий інститут, як володіння, що надало власнику правова підстава на користування державною землею і юридичним захистом проти яких-небудь зазіхань. Однак при цьому необмеженим і безроздільним владарем землі все-таки залишається держава. Потрібно було передати це панування фактичним власникам земель, що і було здійснено преторською практикою. До терміна dominium додається ех jure Quiritium, покликаний засвідчити і засвідчити родову приналежність землі і, отже, древнє походження безроздільного панування над нею саме даного чи роду родини. Так поступово неподільність і необмеженість панування над земельними наділами переміщається від держави до їхніх фактичних власників. Приватне володінняперетворюється в приватну власність на землю. Оскільки претендентами і посягаючими на володіння землею могли бути не тільки безземельні і малоземельні, але і безправні селяни, те проти них претори сконструювали, крім коштів власницького захисту, і більш ефективний позовний захист, тому що вже малася приставка ех jure Quiritium. Теоретичне обґрунтування такого панування, визначення його змісту і правомочій з'явилися пізніше. Спочатку затверджується принцип: "Я пан цього земельного наділу, цього раба і тому ніхто інший не може розділяти з мною цю владу".
Таким чином, неподільність і практична необмеженість користування державною чи общинною землею перетворилася в повне правове панування фактичного власника спочатку над рабами й іншими спонукуваними речами, а потім над землею й іншими нерухомими речами, що стали іменувати власністю. Панування покладалося в тому, що володівший ним одержав можливість безпосереднього і повновладного впливу на річ, цілком відмежовуючи такий же вплив інших осіб. Так до кінця II в. до н.е. було оформлене право приватної власності на землю.
Поняття і зміст права власності. Обсяг і межі права приватної власності римляни визначали за допомогою вказівки правомочності власника. Сукупність цих правомочностей складала зміст права власності. Римський власник мав наступні права: право володіння (jus possidendi);
Loading...

 
 

Цікаве