WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → 1. Поділ римського права на публічне і приватне. 2. Право власності - Контрольна робота

1. Поділ римського права на публічне і приватне. 2. Право власності - Контрольна робота


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з предмету
"Історія держави і права зарубіжних країн"
Вступ
За одним відомим виразом, римляни "тричі скоряли світ". Перший раз - легіонами, другий - християнством, третій раз - правом.
Зведене в ранг "писаного розуму" (ratio scripta) римське право класичного періоду було широко сприйняте феодальними державами Західної Європи, воно і донині лежить в основі багатьох інститутів капіталістичного права.
У масі конкретних відносин, що виникали між товаровиробниками, римські юристи зуміли виділити самі загальні, самі абстрактні форми. В зв'язку з цим загальне, абстрактне вираження одержали і ті правові норми, ті правові інститути, що служили врегулюванню цих відносин.
Розвитку римського права сприяли багато обставин. Позначився високий рівень товарних відносин, досягнутий Римом у періоди пізньої республіки і принципату. Одним з його наслідків, як ми вже знаємо, було стирання різниці між категоріями вільного населення імперії.
Не менше значення мав "всесвітній" характер самої імперії, що породив потребу "примирення" багатьох і різних правових систем, що історично виникли й існували в завойованих країнах, і насамперед у Греції, Єгипті, Сирії й ін. Римські юристи мали можливість скористатися результатами правового розвитку культурних національних частин імперії, особливо Афін. Не можна не відзначити ту увагу, що приділялося праву, і ту пошану, якою була оточена діяльність юристів, особливо таких видатних як Гай, Ульпіан, Павел, Лабеон, Цельс і багато хто інші.
До всьому цього додамо тисячолітній розвиток, тисячолітню корекцію - і ми одержимо відповідь на питання, чому римське право переступило за рамки своєї епохи, перетворилося в явище всесвітньо-історичного значення.
Поділ римського права на публічне і приватне
Терміном "римське право" позначається право античного Рима, право Римської держави рабовласницької формації.
Предметом вивчення "Римського цивільного права" є найважливіші інститути майнового права (а в зв'язку з ними також сімейного права).
Терміном "цивільне право" у сучасних системах права позначають в основному ту область права, що регулює майнові відносини в даному суспільстві.
У латинській мові слову "цивільний" відповідає слово civilis. Однак ius civile у римському праві по своєму змісту не відповідає сучасному терміну "цивільне право". Ius civile у римському праві має різне значення. Цим терміном позначається насамперед споконвічне національне давньоримське право, що поширює свою дію винятково на римських громадян квиритів; тому воно й іменується також квиритським правом. У цьому значенні ius civile протиставляється "праву народів" (ius gentium), дія якого поширювалося на все римське населення (включаючи так званих перегринів).
Оскільки ius gentium регулювало майнові відносини, що виникали між перегринами, між римськими громадянами, і між тими й іншими, воно являло собою різновид римського цивільного права. Треба помітити, що тим самим терміном ius gentium римські юристи позначали і більш широку філософську категорію - право-загальне для всіх народів; думаючи, що сюди входять правила, що підказуються самою природою людини, вони вживали для позначення цієї категорії також вираз ius naturale, природне право.
Ius civile в інших випадках протиставляється тій системі права, що склалася в практиці преторів (і деяких інших магістрів) і іменується преторським правом. У цьому протиставленні ius civile позначає норми права, що виходять від народних зборів, пізніше - сенату.
Таким чином, цивільному праву (у сучасному змісті) у Римі більш-менш відповідала сукупність усіх трьох названих систем - цивільного права, права народів і права преторського. Як єдиний термін для всієї цієї сукупності найбільш придатним є ius privatum, приватне право.
Предмет і метод правового регулювання, на яких ґрунтуються поділи системи права на галузі, визначаються глибинним поділом права на дві підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За відомою формулою римського юриста Ульпіана, публічне право є стосовним до становища держави, приватне - до користі окремих осіб.
Публічне і приватне право - це, з одного боку, суперечливі, а з іншого - взаємозалежні грані права. Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн грунтуються на принципі поділу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним.
Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них:
Публічне право Приватне право
- підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини. - підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю їх учасників.
Предмет регулювання публічного права Предмет регулювання приватного права
- сфера "державних справ": сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д.
- сфера "приватних справ": сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.
Ознаки публічного права: Ознаки приватного права:
1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою;
2) забезпечує публічний інтерес - акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою;
3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права;
4) припускає широку сферу розсуду;
5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив;
6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів;
7) широко використовує новітні технічні прийоми. 1) регулює відносини приватних осіб між собою;
2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави;
3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав;
4) припускає широке використання договірної форми регулювання;
5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист;
6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за свої обов'язки та дії;
7) зберігає класичну юридичну техніку.
Метод публічного права -
імперативний Метод приватного права -
диспозитивний
Галузі права, у яких началом є публічне право: Галузі права, у яких началом є приватне право:
? конституційне,
? адміністративне,
? кримінальне,
? фінансове,
? що включає бюджетне і податкове,
? адміністративно-процесуальне;
? кримінально-процесуальне,
? міжнародне публічне,
? міжнародне гуманітарне право та ін. ? цивільне,
? сімейне,
? авторське,
? житлове,
? трудове,
? цивільне процесуальне,
? міжнародне приватне право та ін.
Критерії віднесення норм до приватного чи публічного права:
1) інтерес (публічний, державний інтерес - галузь публічного права, приватний - галузь приватного права);
2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному - немайнові);
3)
Loading...

 
 

Цікаве