WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Право Стародавнього Вавілону (Контрольна) - Реферат

Право Стародавнього Вавілону (Контрольна) - Реферат

наявність своєрідної колективної оренди вказує на розор общинників, на появу великої кількості бідняків і на різке соціальне розшарування. У зв'язку з цим з'являється і суборенда, тобто така форма оренди, коли великий орендар розбиває орендовану їм землю на дрібні частини й у свою чергу сдає ці ділянки в оренду третім особам.
Все це поступово призводить до зосередження великих багатств у руках купки багатіїв. Цілком природно, що ці багачі володіли не тільки стадами і рабами, але також і землею, що вони одержували у виді царського нагородження і яку вони скуповували, як на це вказують деякі документи. Так, у 26 документах із Ларси в якості покупців земель, що пустують, згадуються ті самі особи. У мовіз'являється термін, що позначає приватну земельну власність - "дім батьківський" ("біта абіа"), тобто земля, отримана в спадщину від батька.
Держава, захищаючи інтереси правлячого класу рабовласників, прагне всіляко охоронити приватну власність на землю. Земельний власник, у якого царський чиновник незаконно віднімав землю, міг скаржитися царю на це перевищення влади чиновником. І в деяких документах цього часу цар у таких випадках указував чиновнику: "Хіба поле, що знаходиться у вічній власності, може бути будь-ким захоплено? Розбери це діло. Потім, якщо це поле належить його батьківського дому, це поле йому поверни". Таким чином, незаконне захоплення "батьківського дому" вважалося у ті часи злочином. Особливо ревно захищає державна влада майнові інтереси великих земельних власників.
У деяких статтях кодексу Хаммурапі згадуються особливі воїни-колоністи, що одержували від царя земельні наділи, але повинні були за це нести військову службу. Обов'язком цих воїнів було виступати в похід по першому наказі царя. У тому випадку, якщо вони не виконували цього обов'язку, вони карались стратою, а земельний наділ у них віднімався. Але, з іншого боку, вони мали й особливі права. Воїни, що потрапили в полон, повинні були бути викуплені, а земельний наділ і майно воїна, що знаходився в полону, одержував його син. Всяке захоплення цього майна вважалося злочином і суворо каралося законом. Присвоєння власності воїна, заподіяння йому шкоди, віддача його в найм, віддача його сильному на суді, відібрання в нього царського подарунка карались стратою. Худоба, поле, сад і будинок, подаровані царем цьому воїну, не могли бути продані. Охороняючі такий спосіб майнових інтересів цих воїнів-колоністів, державна влада створювала в їхній особі досить значну групу дрібних селян-землевласників, зобов'язаних нести військову службу.
Аналіз кодексу Хаммурапі і ділових документів цього часу вказує на яскраво виражений класовий характер законодавства й адміністрації цього часу. Законодавець і державна влада стоять на стражі інтересів панівного класу рабовласників. Охорона власності поставлена в главу кута. Це очевидно з тих статей Кодексу, що встановлюють особливо докладний розбір справ про крадіжку і карають стратою вуличного злодія і рівною мірою продавця і покупця краденого майна. Закон строго карає людину, винну в образі вільного, особливо "людини вищого положення". Так, по статті 202, "якщо хтось ударить по щоці особу вищого положення, той повинен привселюдно вдарити його 60 разів пліттю". А по статті 205, "якщо чий-небудь раб ударить по щоці вільного, то повинно відрізати йому вухо".
Особливий інтерес при вивченні кодексу Хаммурапі викликає з'єднання норм древнього звичайного права, що восходять до епохи родильного ладу, із новими нормами рабовласницького права. Відгуком древнього часу є самосуд, почасти узаконений державною владою. Так, за крадіжку зі зломом винного по статті 21 слідувало убити і зарити перед цим проламом (у стіні), а за злодійство при гасінні пожежі людину слідувало кинути у вогонь цієї пожежі відповідно до статті 25. Саме собою зрозуміло, що, оскільки тут не міг відбутися судовий розгляд і бути винесене судове рішення, закон у такому випадку припускав самосуд, що є пережитком древнього звичайного права. Таким же пережитком древнього права часу родильного ладу є закон еквівалентності відплати, або так називане "таліонне право", елементи якого збереглися в кодексі Хаммурапі. Так, людині, що ушкодила другому око, "слідувало ушкодити око йому самому". Якщо один ламав кістку іншому, то йому самому слідувало зламати кістку. Ці статті кодексу Хаммурапі аналогічні відповідній статті староєврейських законів: перелом за перелом, око за око, зуб за зуб. Але в інших статтях кодексу Хаммурапі пережитки древнього звичайного права схрещуються з нормами права рабовласницької епохи. Так, у статтях, що регламентують грошову винагороду і відповідальність будівельника за побудований їм будинок, говориться про те, що будівельник мав право на одержання твердо встановленої законом плати за одиницю забудованої площі. Проте поряд із цим будівельник несе відповідальність за якість побудованого їм будинку. Якщо побудований їм будинок розвалювався і під його руїнами вмирав домохазяїн, то будівельник повинний був бути відданий смерті. Якщо ж під руїнами будівлі гинув син домохазяїна, то слідувало зрадити смерті не будівельника, а його сина, що є безсумнівним пережитком древнього закону еквівалентності відплати, що хотіли кров за кров. Але в тому випадку, якщо будинок, що обвалився, убивав раба домохазяїна, то будівельник зобов'язаний був лише відшкодувати домохазяїну раба за раба, що уже встановлює цілком новий елемент рабовласницького права, відповідно до якого раб розглядався в якості майна, і збиток, спричинений рабу, відшкодовувався його хазяїну. Так оформилося нове право рабовласницької епохи, значною мірою відрізняючись від родильного ладу. Прогресивне значення цього нового права і зокрема кодексу Хаммурапі полягає в тому, що нові елементи цього рабовласницького права до деякої міри сприяли подальшій руйнації залишків родильного ладу і зміцненню всього рабовласницького суспільства в цілому. Нове право рабовласницької епохи зводиться в ряд записаних у "зводі законів" статей, кодифікується і приймає зовнішній вигляд "кодексу", хоча відсутність системи і хаотичний добір окремих випадків "казусів", тобто судових рішень по окремих питаннях, придає йому дуже примітивний характер. Цей найдавніший відомий нам звід законів вавілонського царя Хаммурапі дуже вплинув на пізніше законодавство інших стародавніх народів, зокрема на староєврейське законодавство, що збереглося в Біблії.
Список використаної літератури.
1. Авдиев В.И. История Древнего Востока. - М., 1970.
2. Беляевский В.А. Вавилон легендарный и Вавилон исторический.- М.,1971.
3. История Древнего Востока. - М., 1983.
4. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства. - Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 21, с.109, 110, 115.
Loading...

 
 

Цікаве