WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття змішаного типу правової системи. Джерела (форми) права скандинавських країн. Система права. Кодифікація. Загальна характеристика латиноамерика - Реферат

Поняття змішаного типу правової системи. Джерела (форми) права скандинавських країн. Система права. Кодифікація. Загальна характеристика латиноамерика - Реферат

зобов'язального права набрав чинності у Швеції, Данії, Норвегії з 1915 по 1918 pp., у Фінляндії - у 1929 р. На зразок датського законодавства створено ісландські закони про договори (1936 p.) і про купівлю-продаж (1922 p.). Отже, у скандинавських країнах склалося єдине договірне право.
Інтеграційні процеси в межах північноєвропейського права продовжуються й дотепер. Уніфікацію змістів інститутів, підгалузей і галузей права стимулює створення в 1952 p. Північного союзу (Швеція, Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія). Закони, що готуються комісіями експертів для країн у рамках цього союзу, нерідко є ідентичними або дуже близькими. Особливо це стосується шлюбно-сімейного законодавства (рівність чоловіка і дружини, відмова від принципу вини як головної підстави розірвання шлюбу, зрівняння в правах дітей, народжених поза шлюбом, та ін.), законів про компанії, договори, делікти тощо.
Північноєвропейське право впливає на правові системи країн Балтії. Процесу втягнення цих країн в орбіту впливу скандинавського права сприяють інтеграційні процеси у сфері політики та економіки, поява спільних міждержавних структур. Так, з орієнтацією на скандинавське право в Литві в 1990 p. прийнятий закон про малі підприємства, у 1992 p. - постанова уряду про збільшення статутного капіталу державних акціонерних під-приємств за рахунок власних ресурсів, у 1994 p. - закони про акціонерні товариства, про державні підприємства і підприємства самоврядування та ін.
Загальна характеристика латиноамериканської групи правових систем
Схожість правових систем держав Латинської Америки обумовлена спільністю історичних шляхів їх виникнення і подальшого розвитку під впливом континентального права, єдністю в структурі системи права і норми права, спільністю основного юридичного джерела права - нормативно-правового акта і принципів регулювання суспільних відносин, однаковим сприйняттям американського конституційного права. Все це дозволяє виділити латиноамериканське право як окрему групу змішаного типу правової системи.
Країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) певний час були колоніями Франції, Іспанії, Португалії, тому в своєму історичному розвитку зазнали значного впливу їх правових систем. На цей час правові системи латиноамериканських країн близькі до романської групи континентального права. Проте їх не можна вписати в романо-германський тип правової системи, оскільки конституційне право цих країн формувалося під сильним впливом американського права. Демократична Конституція США стала відправною точкою конституційного розвитку країн Латинської Америки.
Таким чином, латиноамериканське право поєднало в собі дві моделі права - романо-германську (в галузі приватного права) і англо-американську (в галузі публічного права).
Основні риси правових систем країн Латинської Америки
Правові системи країн Латинської Америки запозичили у романо-германського типу правової системи таке:
1) основне джерело права - нормативно-правовий акт;
2) поділ права на галузі: цивільне, кримінальне та ін.;
3) кодифікацію галузей права.
Кодифікація права почалася у XIX ст. Цивільні кодекси країн Латинської Америки різною мірою зазнали впливу ЦК Франції. Французький оригінал покладено в основу кодексів Гаїті (1825 p.), Болівії (1830-1975 pp.) Домініканської Республіки (1845-1884 pp.), меншою мірою - Мексики (1870-1884 pp., 1928-1932 pp.). Цивільний кодекс Чилі 1855 p. запозичив низку положень ЦК Франції. У цілому він ґрунтувався на інститутах і категоріях іспанського права. Його творець Андрее Белло вико-ристовував також традиційні інститути римського права та ідеї німецького вченого Савіньї. У структурному відношенні чилійський ЦК є більш досконалим, ніж французький, тому він служив зразком для ЦК Еквадора (1860 p.), Колумбії (1873 p.), a також Венесуели (1862 р.) та Уругваю (1868 р.). Результатом оригінальної південноамериканської законотворчості, як і ЦК Чилі, є Цивільний кодекс Аргентини 1867 p. Його основу складає низка джерел: ЦК Франції, чилійський ЦК, іспанські закони, наукові праці французьких та інших авторів, зокрема бразильця Тексейєра де Фрейтаса про кодифікацію і систематизацію права - "consolidation". Зразками для ЦК Бразилії 1916 p. послужили ЦК Франції, Португалії, Італії та особливо Німеччини.
У XX ст. старі кодекси були модернізовані, а іноді замінені новими. Як правило, це відбувалося після прийняття конституцій (наприклад, Конституції Мексики 1917 p.). Більшість старих кодексів "обросло" підзаконними актами;
4) делегована правотворчість (акти урядової влади) як важливе джерело права;
5) розмежування законодавчої компетенції між федерацією та Її суб'єктами у федеративних державах (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика). Законодавчою компетенцією наділені суб'єкти федерації з тих питань місцевого значення, що не віднесені до федеральної компетенції;
6) звичай як джерело права другорядного, допоміжного характеру. Проте не у всіх країнах його роль однакова. Наприклад, в Аргентині порівняно з Уругваєм звичаю приділено більше уваги;
7) судовий прецедент, який або слабко визнається, або зовсім не визнається юридичним джерелом права.
Від англо-американського типу правової системи (зокрема, його американської групи) запозичено таке:
1) як конституційний зразок - Конституція США 1787 p. і закріплена в ній республікансько-президентська форма правління. Не всі ознаки американської Конституції знайшли втілення в житті цих держав. Верховенство і вища юридична чинність конституції утвердилися. Проте конституції в багатьох латиноамериканських країнах не стабільні. Наприклад, у Венесуелі за 168 років змінилося двадцять конституцій, у Болівії за 152 роки - двадцять одна;
2) деякі конституційні інститути США. Так, узятий за основу інститут судового контролю за конституційністю законів, доповнений лише низкою специфічних процедур, наприклад, процедурою ампаро, характерною для іспанського права;
3) конституційність закону. Як і в США, конституційність закону може перевірятися будь-яким судом;
4) принципи побудови і функціонування американської судової системи, особливо Верховного суду. Водночас американську модель дещо видозмінено з урахуванням національних особливостей.
Отже, дуалізм латиноамериканського права полягає в тому, що у сфері публічного права (насамперед конституційного) за основу взято американську систему, а у сфері приватного права (цивільного та ін.) - романську.
Проте було б невірним вважати правові системи цієї групи країн цілкомпозбавленими національної самобутності, такими, що ігнорують норми-звичаї. Тексти законів, включаючи й Основний - конституцію, враховують особливості національного державно-правового розвитку, сучасне соціально-економічне становище. У Мексиці, Перу, Гватемалі збережені залишки общинного землеволодіння. Особа, будучи за законом власником землі, фактично виступає представником общини, в інтересах якої відповідно до звичаю використовується земля.
Латиноамериканські правові системи прагнуть до інтеграції одна з одною. Провідна роль у цьому процесі належить Бразилії, яка бореться за створення Латиноамериканської співдружності націй.
Loading...

 
 

Цікаве