WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Норма права. Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту. Делегована правотворчість Англії. Юридична термінологія країн з - Реферат

Норма права. Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту. Делегована правотворчість Англії. Юридична термінологія країн з - Реферат

Норма права
У системі англійського права існують два види норм: законодавчі і прецеденти. Законодавчі норми, як і норми романо-германської системи права, є правилами поведінки загального характеру. Прецедентні норми - судове рішення (або його частина) у конкретній справі.
Прецедентна норма права містить:
1) юридичний висновок у справі (визначення рішення);
2) аргументоване обгрунтування рішення (положення або принцип, що полягають у підставі для визначення рішення).
Ці два елементи складають сутність рішення. Фактично тільки прецедентна норма носить обов'язковий характер. Усе інше в рішенні вважається "мимохідь сказаним" з метою переконати, схилити до тієї чи іншої позиції у питанні, яке не є предметом рішення. "Мимохідь сказане" не має обов'язкового значення для інших судів при розгляді аналогічних справ. Правда, його практично важко відокремити від прецедентної норми. Це заважає чіткому формулюванню норми.
Прецедентна норма принципово відрізняється від норми права романо-германського типу своєю конкретною, "казуїстичною", індивідуальною спрямованістю, відсутністю абстрактно-узагальненого змісту загального характеру. Прецедентна норма становить "модель" конкретного рішення, а не абстрагування від окремих випадків, що властиве нормам права романс-германських країн. Для винесення судового рішення відправною засадою служить не готова норма, а казус правового значення, який мав місце раніше і є аналогічним випадку, що розглядається. Суддя з великої кількості судових рішень має можливість обрати прецедент, який підходить до конкретної справи. Він визначає, який прецедент для нього є обов'язковим. Оцінивши факти, суддя у ході судового розгляду може керуватися або точними логічно-раціональними побудовами, або ідеєю справедливості. Це відкриває йому шлях для відходу від обраної прецедентної норми без її скасування (якщо таке скасування належить до його повноваження). Виходить так, що не суддя підкоряється нормі права, а норма права залежить від його суб'єктивних настанов.
Вплив судової практики на формування закону є настільки значним, що й законодавчі норми, як правило, мають казуїстичний характер викладу. Відсутність поділу норм на імперативні і диспозитивні - відмінна риса системи загального права.
Дія прецедентної норми в часі та просторі
Визначити дату набрання прецедентною нормою чинності складно, оскільки неписана норма формується протягом невизначеного часу. Можливі три варіанти застосування суддями нової прецедентної норми:
1) лише до фактів, що виникли після прийняття цієї норми {перспективна дія);
2) до фактів, які мали місце після оголошення нової норми, і до фактів у тих справах, що знаходяться в судовому розгляді (теперішня перспективна дія);
3) до фактів, які виникли до і після її прийняття (ретроспективне застосування).
Традиційно застосування прецедентної норми пов'язано з третім випадком, тобто із зворотною дією. Перспективна дія прецеденту, яка захищається американською судовою практикою, тлумачиться суддями Англії як повне прирівнювання судової нормотворчості до парламентського законодавства і кваліфікується як порушення традиційних принципів прецедентного права. Відповідно до цих принципів прецедентна норма при-значається насамперед для вирішення тієї справи, яка знаходиться у розгляді суду і стимулює її створення. Вона є і нормою на майбутнє. У разі перспективної дії прецеденту цього не спостерігається, оскільки суд приймає норму на майбутнє, а не для справи, яка перебуває в його безпосередньому розгляді.
Не є визначеним у часі й період припинення дії прецедентної норми. Можливий такий варіант - ухвалюється закон, яким скасовується прецедентна норма. Як правило, завдання її скасування покладається на суддів. Прецедентна норма може бути скасована вищим судом або рішенням суду, який її застосовує, якщо він має таке право. Здебільшого суди віддають перевагу не скасуванню прецедентної норми, а відходу від неї. Це дозволяє в разі потреби звернутися до "сплячого" прецеденту.
Дія прецедентної норми в просторі також має свої особливості. Принцип її дії встановлює обов'язок судів додержуватися рішень вищих судів у рамках однієї судової системи. Однак специфіка розвитку англо-американського типу правової системи з єдиного центру - Англії, тривале домінування англійського права над правом країн Британської Співдружності націй (до 1947 p.) створили особливу правову культуру, яка, розвиваючись у різних місцях планети, має певну єдність. Ця єдність, крім інших випадків, виражається в уважному ставленні до прецедентних норм інших країн. Відпрацьовано механізм їх "переведення" з однієї країни в іншу в рамках англо-американського типу правової системи. Чимало прецедентних норм, вироблених англійськими судами, стали надбанням інших держав або враховувалися їх суддями. Спостерігається віддання переваги іноземним прецедентам над національними, особливо в країнах Співдружності.
Проте було б помилковим вважати, що у Великій Британії панування прецеденту є повсюдним. Він застосовується лише в Англії та Уельсі. В Шотландії і Північній Ірландії, а також у деяких острівних територіях він не набув значного поширення. Правові системи Англії й Уельсу, Шотландії, Північної Ірландії існують відносно відокремлено, їх відмінність одна від одної полягає у тому, що прецедент, закон, звичай в них справляють не однаковий вплив на розвиток правової системи. Крім того, останнім часом кілька країн позаєвропейського загального права (в тому числі Канада і Австралія) заявили про свою правову автономію.
Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту
Статут (закон) з'явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався внесенням виправлень і доповнень до судової практики, але поступово посів істотне місце в правовому регулюванні суспільних відносин. В останній чверті XX ст. закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо-германського типу, і міцно утримує ці позиції й нині.
Закон в Англії - акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний) монархом.
Існує потрійна система офіційних правових актів:
1) закони, створені законодавчою владою (парламентом);
2) правила, встановлені виконавчою владою (королевою та її міністрами);
3) система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами.
Всі закони Великої Британії мають рівну юридичну чинність, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни та скасування. Це випливає із принципу парламентського верховенства, відповідно до якого закон може бути прийнятий лише парламентом і всі закони мають рівний статус. Незначна частина законів визнається частиною конституції. В Англії немає писаної (кодифікованої) конституції. Те, що зазвичай англійці називають конституцією, - це система норм законодавчого і судового походження, покликаних обмежувати сваволю влади і забезпечувати права і свободи людини.Конституційне право носить поки що фрагментарний характер, проте кількість його джерел зростає. Конституційними статутами (законами) є: статус особи; виборче право; структура, повноваження і взаємовідносини палат парламенту; статус монарха; організація території і місцеве само-врядування. Таких актів у Великій Британії вже налічується понад 40.
На цей час закон набув вагомішого значення і може скасувати прецедент. Рівень упорядкування закону зріс. Він створюється з урахуванням зарубіжного досвіду і через сприйняття досягнень
Loading...

 
 

Цікаве