WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Юридичні гарантії як правові засоби реалізації та захисту службово-трудових прав працівників СБ України - Курсова робота

Юридичні гарантії як правові засоби реалізації та захисту службово-трудових прав працівників СБ України - Курсова робота

У теорії трудового права загальновживаним є термін "гарантійні виплати", одержало також поширення найменування "гарантійні доплати". М.Г. Александров говорить про гарантії зберігання заробітної плати або, точніше, про гарантії зберігання за робітниками та службовцями "того особистого прибутку, на який вони розраховують від обіцяної заробітної плати". У число цих гарантій крім обмежень, зв'язаних з утриманнями з заробітної плати, включаються гарантійні виплати і доплати, а також компенсаційні виплати. Але включення цих доплат і виплат у коло гарантій заробітної плати показує, що стосовно них слово "гарантії" має інший зміст. Зазначені доплати і виплати є складовою частиною заробітної плати (у широкому змісті слова), частиною прибутку, котрий працівник одержує від підприємства. Вони служать засобом зберігання цього прибутку в повному об'ємі, а не засобом, що забезпечує здійснення права на оплату праці, тобто не є юридичними гарантіями в розглянутому змісті.

Каринський С.С. поділяє доплати на дві групи: доплати-компенсації і доплати-гарантії. Але і доплати-гарантії, на наш погляд, не служать юридичним засобом, за допомогою якого забезпечується здійснення права на оплату праці. Наявність різного роду виплат, доплат, видів зберігання середнього заробітку і т.і. характеризує саме це право. Чим їх більше, чим вони різноманітніші, чим повніше охоплюються ними всі необхідні випадки додаткового підвищення винагороди, що сплачується працівнику, тим багатше, об'ємніше, ширше саме право на оплату праці.

Гарантії трудових прав беруть свій початок від основного конституційного права – права на працю. В системі загальнолюдських цінностей йому належить визначальне місце, на якому базується економічне і соціальне становище як суспільства в цілому, так і кожного його члена зокрема. Це право повинно забезпечуватися системою господарства, неухильним зростанням продуктивних сил, безкоштовним професійним навчанням, підвищенням трудової кваліфікації та навчанням новим спеціальностям, розвитком систем професійної орієнтації та працевлаштування. Але в умовах економічної і політичної кризи на Україні таке забезпечення здійснюється, нажаль, частково.

Право на працю за своєю соціально-економічною сутністю не тільки виступає основою існування та розвитку людини і суспільства в цілому, але й є особливим соціальним благом, від реалізації якого багато в чому залежить придбання і користування іншими соціально-економічними правами.

Важливою умовою життєдіяльності людей є праця. Вона завжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через ускладнені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався, але не втрачався.

Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці; друга – в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.

Конституція України не тільки проголошує право на працю, але й забезпечує його реалізацію за допомогою економічних, матеріальних, політичних, ідеологічних та юридичних гарантій. Право громадян на працю може бути реалізовано, якщо всі перераховані гарантії приводяться в дію, тобто коли держава виконує свої обов'язки по забезпеченню громадян роботою відповідно до наявних правомочностей. Цей обов'язок держави"... має першочергове значення: право на працю здійснюється в тій мірі, в якій держава виконує свій обов'язок щодо забезпечення роботою".

Конституція України визначає основні трудові права та обов'язки громадян. Ці права та обов'язки знаходять подальший розвиток у нормах трудового права і сприймаються як принципи. Зокрема, Конституція України закріплює право кожного громадянина на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на працю (ст. 43), включаючи можливість заробляти собі на життя працею; право на справедливу і задовільну винагороду; право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці; право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової непрацездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника і безробіття.

Ці основні конституційні права є нормативними передумовами, на підставі яких розвиваються принципи трудового права. Найбільш важливим є конституційний принцип, відповідно до якого тільки праця є основою суспільного і матеріального становища громадян України. Саме тому, для удосконалення права на працю повинна бути удосконалена система працевлаштування громадян. Не випадково одним з перших законів України став саме Закон "Про зайнятість населення", прийнятий Верховною Радою 1 березня 1991 р.

Відповідно до цього Закону, держава взяла на себе обов'язок забезпечити рівні можливості всім громадянам в реалізації їх права на вільний вибір виду діяльності за здібностями та професійною підготовкою, з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяти забезпеченню ефективної зайнятості, запобігати безробіттю, створювати нові робочі місця та умови для розвитку підприємництва; координувати діяльність у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної та соціальної політики; співробітничати з професійними спілками, асоціаціями підприємців та інше.

Значимість права на працю громадян України перебуває також у тому, що воно приводить в дію інші найважливіші соціально-економічні права громадян у сфері праці. Так, завдяки реалізації права на працю, громадяни здійснюють право на одержання різних видів освіти (право на освіту закріплене в ст. 53 Конституції України), право на відпочинок (ст. 45 "Кожен, хто працює, має право на відпочинок..."), право на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції), право на участь у керуванні справами держави (ст. 38 Конституції України) і право на участь у керуванні підприємством, установою, організацією (ст. 245 КЗпП України). Також в законодавстві України закріплені і інші права. Серед них – право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46 Конституції України).

Для кожної галузі права принципове значення має закріплення в Конституції і законах прав, обов'язків та їх гарантій. Стосовно трудового права важливо підкреслити, що більшість трудових прав і обов'язків працівника має ранг конституційних суб'єктивних прав. Основні галузеві права та обов'язки працівників розвивають і конкретизують конституційні права громадян у сфері праці. Вони сформульовані в ст. 2 КЗпП України. До них відносяться: право громадян України на працю, – тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду зайняти і роботи. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходові на ринкову економіку. Широко розвинута мережа вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, професійно-технічних училищ, всіляких шкіл і курсів в сукупності з системою внутрішньозаводського навчання дозволяють людям та в першу чергу молоді одержати спеціальну освіту, придбати професію, підвищити кваліфікацію.

Loading...

 
 

Цікаве