WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Юридичні гарантії як правові засоби реалізації та захисту службово-трудових прав працівників СБ України - Курсова робота

Юридичні гарантії як правові засоби реалізації та захисту службово-трудових прав працівників СБ України - Курсова робота

Звичайно, розподіл гарантій прав на об'єктивні і суб'єктивні має умовний (відносний) характер. У літературі з цього приводу немає чітких критеріїв. Таким чином, до розряду об'єктивних гарантій варто віднести ті умови і засоби здійснення прав і свобод, що створюються, і особливо використовуються, в охоронній діяльності суспільства, держави, її органів та посадових осіб.

Ті засоби, що застосовує громадянин для захисту прав на власний розсуд, можна віднести до суб'єктивних гарантій.

Оскільки головний тягар охорони, забезпечення і захисту трудових та інших прав громадян лежить на суспільстві, державі, об'єднаннях громадян, остільки абсолютна більшість гарантій носить об'єктивний характер. Природньо, що така характеристика, в першу чергу, відноситься до гарантій, що виступають у якості умов (соціально-економічних, політико-правових і духовно-моральних). На об'єктивності гарантій прав і свобод базується одне із важливих джерел непорушності та стійкості правового статусу кожної окремої людини у нашому суспільстві. Однак, нажаль, на даному етапі розвитку України як правової держави, про це можна лише мріяти.

У чималому успішне здійснення прав і свобод, їх захист залежить від особистих якостей громадянина, від ступеня його соціальної активності, освіти, професійної підготовленості та взагалі всього морального вигляду. При всіх інших рівних можливостях правом громадян України на участь у керуванні справами держави (обирати, висувати кандидатів у державні органи й органи місцевого самоврядування), наприклад, повніше і різнобічне можуть користуватися ті громадяни, що краще підготовлені до цієї діяльності. Скористатися гарантованою Конституцією свободою друку може той, хто має відомий мінімум освіти (неосвічена людина залишається поза політикою). Хоча відзначені властивості не надаються людині при народженні, а здобуваються їм у результаті особистих зусиль і, отже, у кінцевому рахунку залежать від нього самого і від сутності суспільства, вони кваліфікуються як суб'єктивні гарантії прав і свобод громадян. Особливо великою є роль суб'єктивних гарантій у здійсненні громадянами обов'язків. Добровільне і сумлінне виконання трудових та інших громадських обов'язків абсолютною більшістю людей забезпечується в значній мірі впливом суб'єктивних факторів. Серед юридичних гарантій, в якості суб'єктивних, варто кваліфікувати надані законами громадянам права на охорону їхніх прав і свобод. Суб'єктивними ці гарантії є на тих же заставах, що і права, які їх виражають.

Крім уже відзначених, у системі гарантій трудових прав і свобод можна чітко прослідкувати наявність двох різновидів гарантій. Одні з них є умовами і засобами охорони, забезпечення і захисту усіх або значної частини трудових прав і свобод, а другі – чітко визначених. Перші носять загальний, другі – спеціальний характер. До числа перших, наприклад, відноситься положення, закріплене в ст. 21 КЗпП України: "Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин". А у випадку, коли при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, за ними зберігається місце роботи (посада) і проводяться виплати, передбачені законодавством (ст. 122 КЗпП України), можна говорити про гарантії, що носять спеціальний характер. Зіставляючи при розгляді чинного законодавства чисельність перших і других гарантій, легко переконуєшся, що конкретні гарантії багаторазово перевищують загальні. Загальні і спеціальні гарантії є в усіх основних підрозділах гарантій, у тому числі й у юридичних. Тому не можна погодитися з тими, хто лише юридичні гарантії кваліфікує як спеціальні. Спеціальними можуть бути не тільки юридичні, а й інші. Так, В.В. Мальков стверджує, що "економічні і політичні гарантії є загальними, а правові – спеціальними гарантіями прав людини".

Практичний зміст такого поділу гарантій полягає в тому, щоб чітко бачити співвідношення між ними, не забувати за загальними гарантіями про спеціальні і не перебільшувати значення одних за рахунок інших. Пошук такого оптимального співвідношення особливо важливий при розробці законів, що містять права і свободи громадян, умови і засоби їх охорони, а також забезпечення і захисту.

Яким би важливим не було значення окремих видів гарантій у справі охорони, забезпечення та захисту прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх загальний правоохоронний ефект багаторазово зростає, коли так чи інакше гарантія діє в комплексі і з необхідною повнотою. Комплексність і повнота гарантій – є неодмінною вимогою (принципом), якою повинні керуватися у своїй правоохоронній діяльності всі структури суспільства і держави, адже вона є основною.

Це означає, що при аналізі процесу реалізації прав і свобод необхідно з максимально можливою повнотою враховувати роль кожного з відзначених видів гарантій і пам'ятати, що в реальному житті вони діють спільно (системно), підкріпляючи і взаємно посилюючи один одного. Юридичні гарантії прав і свобод можуть бути оцінені по гідності лише вкупі із соціально-економічними, політико-правовими і культурно-моральними гарантіями. Тут доречно зупинитися на останніх. Рівень культури, моралі," моральності як окремого члена, так і суспільства в цілому, зумовлює ступінь ефективності реалізації прав і свобод. Особливе значення має громадська думка, настрій членів суспільства.

Іншою неодмінною вимогою (принципом) щодо гарантій, є їх дієвість, ефективність. Її суть перебуває, зокрема, у тому, що гарантії в усіх випадках в решті решт повинні забезпечити людині і громадянину реальне користування наданими законом благами. Названий принцип особливо важливий при оцінці правових гарантій. У даному випадку ефективність у першу чергу залежить від того, наскільки зазначені засоби прирівняні до реалізації саме цієї категорії прав і свобод, наскільки вони відповідають цілям захисту прав і свобод від можливих порушень та відновленню їх, коли вони вже порушені. Розробка таких засобів – це першочергове завдання правової науки і, насамперед, процесуальних її галузей.

Однак, ефективність гарантій трудових та інших прав, свобод і обов'язків у кінцевому рахунку визначається існуючими в країні економічною обстановкою, соціальними умовами життя і політичним режимом. Вона чимало залежить також від стану міжнародної обстановки, від впливу окремих держав на практику дотримання прав і свобод.

У трудовому законодавстві слову "гарантія" надаються різні значення. У Кодексі Законів про працю України, наприклад, є глава "Гарантії і компенсації" і "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації". Стосовно значної частини статей цих глав термін "гарантія" застосовується в якості синоніма слів "забезпечення" і "збереження". Так, уст. 121 сказано: "За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток". Статті 119,123, і ін. говорять про збереження за працівником середнього заробітку.

Зміст вищевказаних статей КЗпП України полягає в тому, що вони встановлюють зберігання за працівником визначених правомочностей у тих випадках, коли працівник у звичайних умовах не виконує юридичних обов'язків, що відповідають цим правомочностям, та покладених на нього як на сторону трудового правовідношення.

Але Кодекс Законів про працю України вкладає й інший зміст у поняття "гарантії". Так, ст. 136 забороняє власнику або уповноваженому йому органу своїм розпорядженням робити утримання з заробітної плати за заподіяний підприємству збиток при наявності заперечень з боку працівника. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди проводиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) суду.

Дана норма є засобом, що забезпечує здійснення права працівника на заробітну плату, оскільки вона забороняє відрахування без його згоди і ставить утримання з заробітної плати працівника під контроль КТС і судів. Аналогічний характер мають ст. 128, що обмежує розмір утримань при кожній виплаті заробітної плати, і ст. 130 ч. 4, що забороняє покладати на працівника відшкодування збитку, який відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Ці статті, хоча вони і містяться в тих же главах ("Гарантії і компенсації" і "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації"), мають інше значення. Тут термін "гарантія" застосовується вже для позначення не самого забезпечення або збереження права, а тих засобів, за допомогою яких забезпечується його здійснення, тобто в спеціальному (вузькому) змісті слова. Саме в такому змісті даний термін частіше усього вживається в юридичній літературі. Так, наприклад, М.С. Строгович зазначає, що "процесуальними гарантіями, в вузькому розумінні слова, є ті встановлені законом засоби, за допомогою яких громадяни, що беруть участь в кримінальному процесі, можуть захищати свої права та інтереси".

Loading...

 
 

Цікаве