WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Законодавство Тимчасового уряду - Реферат

Законодавство Тимчасового уряду - Реферат

діяльності фабзавкомів, утворених робітниками. Урядова легалізація локаутів позбавила фабзавкоми контролю за найманням та увільненням робітників. Незабаром фабзавкоми були позбавлені цього права і формально. 22 серпня міністр праці своїм циркуляром підтвердив, що право наймання та увільнення робітників належить тільки власникам підприємств, і заборонив фабзавкомам втручатися в це питання. .
Не набула законодавчого закріплення також обіцяна Тимчасовим урядом свобода страйків.
Однак уряду не вдалося здійснити свій намір обмежити робітничий рух і ліквідувати. фабзавкоми. Член завкому Харківського паровозобудівного заводу Щербина, виступаючи на III міській конференції фабзавкомів, розповів делегатам про боротьбу харківських робітників проти локаутів. "Тільки завдяки енергійному втручанню завкому, - говорив він, - вдалося запобігти закриттю Харківського паровозобудівного заводу". Таким чином, постанова Тимчасового уряду про робітничий контроль не відіграла тієї ролі, на яку розраховувала буржуазія. У країні зростав страйковий рух.
19 серпня Тимчасовий уряд затвердив Положення про біржі праці, яке передбачало створення при міських та "земських органах самоврядування міських та обласних бірж праці. Їх головним завданням були облік попиту на працю, а також посередництво у найманні робочої сили. Проте організація бірж затягнулась. В Україні було створено лише декілька бірж. Досить скромні наміри уряду розпочати боротьбу з безробіттям не дали очікуваного результату. .
Тимчасовий уряд мав й намір удосконалити порядок розгляду конфліктів. 5 серпня був прийнятий закон "Про примирливі установи". На великих підприємствах з обраних на паритетній основі хазяїв та робітників утворювалися примирливі камери, або промислові суди. Вони мали запобігати конфліктам між робітниками та підприємцями або мирно розв'язувати їх, стримуючи трудящих від революційних виступів. До закінчення розгляду конфліктів у примирливій камері страйк заборонявся.
Кримінальне законодавство. В перші місяці Тимчасовий уряд під тиском революційної демократії видав ряд важливих актів, які пом'якшували політичний режим та каральну політику. 6 березня був затверджений указ про амністії. Він проголошував загальну політичну амністію особам, засудженим за політичні злочини усіх категорій, а також за злочини проти релігії. Поновлювалися у правах ті, хто був позбавлений їх на підставі судового вироку за вчинення політичних злочинів. Усі такі справи закривалися. Амністія не поширювалася на зрадників і тих, хто вчинив злочинні дії на релігійному грунті, які мали бузувірський характер. Закон про амністію був важливим завоюванням революційного народу. На волю вийшли і включилися до революційної боротьби есери, меншовики, більшовики, націонал-патріоти, борці за національне відродження України.
5 березня при міністерстві юстиції було утворено надзвичайну слідчу комісію для розслідувань протизаконних дій царських міністрів та інших вищих посадових осіб. Діяльність цієї комісії, проте, обмежилася допитами царських чиновників. Більшість заарештованих під різними приводами була звільнена. Будучи непослідовним у переслідуванні прибічників царського режиму, Тимчасовий уряд 9 березня у зв'язку з аграрними заворушеннями попередив, що притягатиме до кримінальної відповідальності усіх, хто братиме участь "у безпорядках".
12 березня уряд прийняв постанову про скасування смертної кари. У всіх випадках, коли за законом як міра покарання передбачалася смертна кара вона замінялася строковою або безстроковою каторгою. Проте це нововведення проіснувало недовго. Через чотири місяці смертну кару було поновлено на фронті, а згодом і в тилу.
17 березня Тимчасовий уряд прийняв постанову "Про полегшення долі осіб, які вчинили кримінальні злочини". Злочинцям, засудженим до смертної кари, вона замінялася каторгою на 16 років. Постановою скорочувалися строки відбування покарання для інших категорій засуджених або вони повністю звільнялися. За амністією на свободу були відпущені близько 15 тис. засуджених. Амністія злочинцям за умов, коли був розладнаний розшуковий апарат і дезорганізована діяльність міліції сприяла зростанню злочинності. Тоді ж, 17 березня, було прийнято урядову постанову "Про скасування для засланих поселенців і арештантів покарання різками", а 26 квітня скасовано і саме заслання на поселення як покарання.
Разом з тим Тимчасовий уряд залишив майже без змін статті Кримінального уложення 1903 p., якими мали керуватися судово-слідчі органи. Залишилися також в основному царське тюремне законодавство та відомчі акти: тюремний статут і загальна тюремна інструкція.
Після розстрілу липневої демонстрації уряд прийняв нові постанови. Так, законом від 6 липня за заклик невиконання "розпоряджень влади" встановлювалися покарання - ув'язнення до фортеці на строк до трьох років або в тюрмі. Заклик військових чинів до невиконання розпоряджень військової влади розглядався як державна зрада.
Тимчасовий уряд змінив редакцію окремих статей Кримінального уложення в напрямі значного розширення складів злочинів, передбачених у них. Так, до каторжних робіт могли бути засуджені не тільки винні у замаху повалити органи верховної влади, а й особи, котрі замірялися "на позбавлення можливості цих органів виконувати своїповноваження". Ця невизначена формула могла тлумачитися досить широко.
6 липня 1917 p. Тимчасовий уряд прийняв постанову про арешт учасників липневої демонстрації та притягнення їх до кримінальної відповідальності. Заарештовані обвинувачувалися за тими ж статтями Кримінального уложення, за якими царизм віддавав до суду революціонерів, тобто у державній зраді. На місця були розіслані вказівки міністра внутрішніх справ про арешт осіб, "які прямо чи побічно брали участь у липневій демонстрації", а також про арешт і притягнення до кримінальної відповідальності керівників низових Рад і комітетів.
Це був відхід від демократичних свобод, завойованих народом (свободи слова, спілок, друку, зібрань). Воєнному міністру і міністру внутрішніх справ надавалося право закривати усі зібрання та з'їзди, які загрожують державній безпеці, їм же було надано право закривати революційні газети, заарештовувати редакторів, забороняти доставку на фронт небажаних газет тощо. Тимчасовий уряд використовував також позасудову розправу. Його постановою від 2 серпня 1917 p. тим же міністрам надавалося право заарештовувати і висилати без суду осіб, дії яких визнаватимуться особливо небезпечними.
В армії застосовувалися жорстокі репресії щодо революційне настроєних солдатів. Тимчасовий уряд 7 липня 1917 p. прийняв постанову про розформування військових частин, які брали участь у липневій демонстрації. Солдатів - активних учасників демонстрації - пропонувалося негайно заарештовувати і притягувати до кримінальної відповідальності за "зраду Вітчизні". Командуючим арміями було надано право "висилати" з театру воєнних дій "підозрілих" осіб. Тимчасовий уряд активно боровся й з процесом українізації армії.
Тимчасовий уряд та його судове відомство, формально зберігаючи головні принципи та основи демократичного судочинства, сформульовані в Судових статутах 1864 p., допускав порушення цих статутів, які виявилися перш за все у відмові від буржуазно-демократичних принципів судочинства в діяльності військово-революційних судів.
Як уже зазначалося, Тимчасовий уряд поновив смертну кару на фронті. У його постанові від 12 липня перелічувалися склади злочинів, за вчинення яких вона передбачалася. Серед них були опір виконанню наказів і розпоряджень начальства, підбурювання до повстання, воєнна та державна зрада тощо. Терміни "державна зрада" та "підбурювання до повстання" тлумачилися досить широко, і будь-яке незадоволення діями командування та уряду могло бути підведено під ознаки цих складів.
Loading...

 
 

Цікаве