WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Законодавство Тимчасового уряду - Реферат

Законодавство Тимчасового уряду - Реферат

початку війни землеволодіння, розташовані у прикордонній смузі, їх власникам - навіть вихідцям з країн Центрального блоку.
Регулювання аграрних відносин, включаючи, зрозуміло, і в Україні, уряд поклав на міністерство землеробства. Воно співпрацювало із земельними комітетами - головним і місцевими (губернськими, повітовими та волосними), утвореними для підготовки земельної реформи та розробки невідкладних заходів. Справжньою метою, поставленою перед комітетами, була боротьба із захопленням земель поміщиків. Повітові, губернські та головний земельні комітети складалися переважно з чиновників та поміщиків. Тільки в Україні ліквідація приватної власності на землю глибоко зачепила б інтереси 33 тис. поміщиків. До середини літа тут були сформовані 94 повітові земельні комітети, утворювалися також й губернські. Усі вони за своїм складом були кадетсько-есерівськими.
Тимчасовий уряд зовсім не рахувався із сподіваннями селян одержати землю. 27 березня 1917 p. уряд націоналізував усі землі, які були у безпосередньому віданні кабінету колишнього царя, проте не віддав їх селянам, а передав державі. 12 липня був проголошений новий закон, який дозволив купувати і продавати землю. Застереження в законі, що акти про встановлення права власності на землю, ким би вони нездійснювалися, "не обмежують свободу дії Установчих зборів і не утворюють будь-яких винятків та переваг при вирішенні земельного питання також для учасників цих актів", являло собою обман селян.
Більшовицька партія, використовуючи ситуацію, що склалася, закликала селян негайно, організованим шляхом відбирати землю у поміщиків. Більшовики прагнули пов'язати рух селян з боротьбою пролетаріату за соціалістичну революцію, утворити союз робітничого класу та селянської бідноти. 22 травня на І Всеросійському з'їзді селянських депутатів з промовою про аграрне питання виступив В.Ленін. Він запропонував оголосити землю всенародною власністю і передати її без викупу селянам, не чекаючи скликання Установчих зборів.
Як і в усій країні, селянський рух в Україні у 1917 p. набрав різноманітних форм. Селяни вимагали перерозподілу орендних земель, збільшення їх фонду, зменшення орендної платні. Пізніше набули поширення більш радикальні форми боротьби - захоплення приватновласницьких луків, поміщицького інвентаря. У перші місяці після лютого в Україні відбулося понад 900 селянських виступів.
Тимчасовий уряд перешкоджав самовільному захопленню земель. 8 квітня у спеціальній постанові він висловився про надання повноважень губернським комісарам діяти разом з місцевими громадськими комітетами в напрямі "негайного припинення будь-яких посягань на аграрному грунті проти особи та власності громадян". З цією метою у розпорядження губернських комісарів виділялися військові команди. Уряд гарантував землевласникам відшкодування збитків.
8 липня головнокомандуючий півдснно-західним фронтом, що проходив територією України, видав обов'язкову постанову "Про порядок збирання врожаю у зоні фронту", яка встановлювала для селян порядок оплати їх праці при збиранні врожаю на поміщицьких землях. Постанова передбачала віддачу до виправно-аре-штантських відділень строком до 3-х років за вчинення перешкод збиранню хліба або насильницьке захоплення посівів чи врожаю, тварин та інвентарю.
29 вересня уряд ухвалив рішення про утворення в губерніях, де відбулися селянські заворушення, особливих комітетів з поміщиків та представників центральної влади, інакше - польових земельних судів. Вони мали здійснити невідкладні заходи по придушенню селянського руху. Тимчасовий уряд сподівався на використання військової сили. Але солдати - селяни, переодягнені у шинелі, - виявилися ненадійними захисниками землевласників, вони нерідко переходили на бік селян.
Більшовики використали помилки Тимчасового уряду у вирішенні аграрних проблем в своїх політичних інтересах.
Правове регулювання праці. Для робітничого класу прйняття нових законів про охорону праці було нагальною потребою. Нестерпні умови праці, фактичне скасування завоювань в галузі охорони праці, котрі були здобуті до війни, висували на порядок денний завдання боротьби за прогресивне, всебічне робітниче законодавство. Але Тимчасовий уряд у своїй декларації від 3 березня 1917 p. оминув робітниче питання. Через кілька днів, 9 березня він прийняв постанову, в якій пообіцяв переглянути старе фабричне законодавство. При міністерстві торгівлі та промисловості був утворений відділ праці "з метою розробки заходів, спрямованих на забезпечення трудящому класу того становищем, яке по праву має займати народна праця - основний фактор народного багатства".
6 травня у складі першого коаліційного уряду було створено міністерство праці, яке після липневих подій розпочало призначати обласних, районних і міських комісарів. Були утворені два обласні комісаріати праці: один - для Донбасу, другий - для іншої частини України.
В той же час був збережений порядок, який існував ще за царизму, коли провідні підприємницькі організації з метою урахування їхньої думки подавали свої висновки на всі законопроекти з робітничого питання.
Багато підприємців чинили опір законодавчому регулюванню робочого часу, перш за все впровадженню 8-годинного робочого дня. Проте Тимчасовий уряд під тиском робітничих Рад санкціонував у середині березня впровадження 8-годинного робочого дня, пізніше так і не видавши загального закону з цього питання. Незважаючи на це, протягом березня - квітня 1917 р. 8-годинний робочий день був практично впроваджений на багатьох промислових підприємствах. Провідну роль у цьому відіграли Ради робітничих і солдатських депутатів, які примушували місцеві товариства фабрикантів та заводчиків укладати з ними угоди про впровадження 8-годинного робочого дня або встановлювати новий порядок безпосередньо своїми розпорядженнями. Так, робітники Харкова у березні 1917 p. встановили явочним порядком 8-годинний робочий день на заводах "Герлях і Пульст", Шиманського, "Гельферіх-Са-де", одержавши згодом на це відповідну санкцію Харківської Ради. Профспілковий комітет Харківського паровозобудівного заводу явочним порядком впровадив 8-годинний робочий день. Незважаючи наопір адміністрації, завод перейшов на такий режим. В Одесі виконком Ради робітничих депутатів напередодні 1 травня 1917 p. ухвалив запровадити 8-годинний робочий день, для чого вирішив провести переговори з товариством фабрикантів і власниками заводів. Останні не дали згоди на це, але робітники самі провели в життя постанову виконкому.
Проте в цілому становище пролетаріату після Лютневої революції майже не змінилося. Як повідомлялося, "за сім місяців революції донецький пролетарій ще не домігся нормального робочого дня; в багатьох районах... продовжують працювати як і раніше - 12 годин".
8 серпня Тимчасовий уряд прийняв постанову про обмеження нічної праці жінок та підлітків. Але значення цього закону було зменшено наданням відомствам права робити відступи від нього, якщо вони викликані "потребами оборони".
Закон про охорону праці малолітніх, який розроблявся протягом багатьох місяців, так і не був прийнятий. Цей законопроект припускав використання праці підлітків з деякими обмеженнями.
Боротьба робітників за підвищення зарплати та встановлення її гарантованого мінімуму мала тривкий характер. Тимчасовий уряд не пішов на законодавче врегулювання цього питання, а намагався спрямувати боротьбу робітників за підвищення зарплати в русло укладення угод з підприємцями. Як реагували останні на вимоги робітників, свідчить такий факт: гірничопромисловці Півдня Росії відмовили шахтарям Донбасу в підвищенні зарплати на тій підставі, що це неминуче підвищить собівартість продукції та призведе до зростання цін на товари.
23 квітня Тимчасовий уряд ухвалив постанову "Про робітничі комітети на промислових підприємствах", яка обмежувала права і сферу
Loading...

 
 

Цікаве