WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Юридична природа права інтелектуальної власності - Курсова робота

Юридична природа права інтелектуальної власності - Курсова робота

За законом Японії будь-якому іноземному експортеру чи національному імпортеру забороняється ввозити на територію країни товари під знаком, що належить іншому підприємцю (володільцю).

Одним із поширених способів використання товарного знака є видача дозволу на його використання третім особам. Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України про товарні знаки власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Право розпорядження. Будь-якому власнику належить третя правомочність — право розпоряджатися своєю річчю, своїм майном. Відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд.

Право розпоряджатися в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, з допомогою яких закріплюється можливість визначати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака.

Право розпорядження в суб'єктивному значенні — це закріплена у нормах права можливість визначати юридичну чи фактичну долю речі, майна чи товарного знака.

Право розпорядження реалізується в Законі про товарні знаки в п. 4 ст. 16, де проголошується: "Власник свідоцтва може передавати на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва".

Отже, Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" чітко й однозначно проголошує — власник свідоцтва має право відчужувати належну йому на праві інтелектуальної власності власності торговельну марку будь-якій, особі і будь-яким способом без будь-яких застережень, за винятком одного.

Закон не допускає передачі права власності на знак, якщо така передача може стати причиною введення споживача в оману щодо товару чи послуги або щодо особи, яка виготовила товар чи надає послуги. Але це застереження стосується самого товарного знака і зумовлене інтересами споживачів.

Право розпорядження як правомочність власника краще викладено в ЦК України, - ст. 319 якого проголошує, що Правом розпорядження визнається юридично забезпечена можливість визначати долю речі. Це визначення видається більш чітким і однозначним. Право розпорядження є не що інше як юридична можливість припинити своє право власності на річ або обмежити його. Обмежити право власності шляхом розпорядження можна лише одним способом — передати річ за договором позики.

Що стосується торговельної марки, то в принципі вона може бути передана в оренду, але оренда — це не позика. Щодо позики, то торговельна марка як індивідуально визначена річ предметом договору позики бути не може. Отже, розпорядження торговельною маркою як можливість визначати її долю може бути здійснена лише способом припинення права власності на неї.

Власник торговельної марки може, передусім, її продати будь-якій особі і лише з одним застереженням, про яке уже йшлося вище. Купівля-продаж торговельної марки може здійснюватися за загальними правилами ЦК України. Ціна марки визначається угодою сторін. Торговельні марки, що користуються високим престижем, мають на ринку досить високу ціну. Компанія "Роллс-Ройс" продала всесвітньо відому торговельну марку всього... за 40 мільйонів фунтів стерлінгів (66 мільйонів доларів США).

Торговельна марка є звичайним товаром, який на ринку користується попитом. Крім купівлі-продажу торговельна марка може бути відчужена і будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Вона може бути предметом дарування, міни, застави. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про господарські товариства" вкладами учасників і засновників серед іншого майна можуть бути об'єкти права інтелектуальної власності, у тому числі торговельна марка.

Отже, власник торговельної марки може її продати, подарувати, обміняти, внести як внесок до господарського товариства і розпорядитися будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству. Уже підкреслювалося, що це способи припинення права власності торговельні марки, які можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлення на вчинення зазначених угод. Це, безперечно, двосторонній правочин, але названі договори можуть мати місце лише на підставі одностороннього волевиявлення власника торговельної марки. Лише власник може прийняти рішення про продаж, міну, дарування торговельної марки тощо.

Щодо купівлі-продажу торговельної марки слід пам'ятати, що договір про передачу права власності на неї та ліцензійний договір визнаються дійсними за умови, що вони зареєстровані в Установі. Закон про товарні знаки України не містить норми, яка б визначала юридичне значення реєстрації таких договорів.

Свідоцтво на торговельну марку може бути видане на ім'я кількох осіб. У такому разі взаємовідносини при користуванні маркою визначаються угодою між співвласниками свідоцтва. Якщо такої угоди немає, кожний із співвласників свідоцтва може користуватися і розпоряджатися маркою на свій розсуд. Проте жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки без згоди решти співвласників та передавати право власності на марку іншій особі без згоди решти співвласників свідоцтва.

Ще одним досить важливим правом власника свідоцтва на торговельну марку є його право забороняти іншим особам використовувати зареєстровану марку без його дозволу, за винятком випадків, коли використання марки не визнається порушенням прав власника свідоцтва. Слід підкреслити, що Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не містить норм, які б обмежували тим чи іншим чином право на використання марки її власником. Тобто Закон не містить винятків, коли використання марки іншими особами без дозволу власника не вважалися б порушенням його прав.

На жаль, зазначена норма в законі не розкрита і не відомо що означає "забороняти використовувати зареєстрований знак без його дозволу".

Закон Німеччини про товарні знаки містить досить розгорнуту статтю про те, що слід розуміти під забороною використовувати товарний знак третіми особами.

Параграф 14 п. 2 проголошує, що третім особам заборонено без згоди володільця товарного знака у ділових відносинах:

1) використовувати ідентичне з товарним знаком позначення для товарів чи послуг, ідентичних з тими, охорону яких забезпечує товарний знак;

2) використовувати позначення, якщо внаслідок ідентичності або схожості позначення з товарним знаком чи ідентичності або схожості товарів і послуг, для яких надається охорона торговельним маркам, для споживача виникає небезпека змішування, включаючи небезпеку розумового поєднання позначення з товарним знаком;

3) використовувати ідентичне або схоже з торговельною маркою позначення для товарів і послуг, не схожих з тими, охорону яких здійснює торговельна марка, якщо йдеться про відому в країні торговельну марку і використання позначення може без виправданих підстав недобросовісним чином вплинути на розрізняльну здатність або повагу до відомого товарного знака. Якщо передумови, наведені вище, визнані, то забороняється зокрема:

1) наносити позначення на товари або їх упаковку;

2) пропонувати товари під таким позначенням, вводити в цивільний обіг або зберігати для таких цілей;

3) пропонувати або надавати послуги під таким позначенням;

4) ввозити або вивозити товари під таким позначенням;

5) використовувати таку марку у діловій документації або в рекламі.

Крім того, третім особам заборонено без згоди володільця марки у ділових відносинах:

1) наносити ідентичне або схоже з торговельною маркою позначення на елементи оформлення або упаковки або на розрізняльні засоби — такі як етикетки, вивіски, навіски, нашивки або їм подібні;

2) пропонувати, запускати в обіг або мати для названих цілей елементи оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначені ідентичними або схожими з маркою;

3) ввозити або вивозити елементи оформлення, упаковку або розрізняльні засоби, позначені ідентичними (або схожими) з товарним знаком, якщо є небезпека, що елементи оформлення чи упаковки будуть використані для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності для оформлення або упаковки, або для надання розрізняльної здатності товарам чи послугам, щодо яких третім особам заборонено використовувати торговельну марку.

Особи, які зловмисно використали торговельну марку, права на використання якої у них не було, зобов'язані припинити використання, відшкодувати володільцеві торговельної марки вигоду, що виникла внаслідок правопорушення. Якщо правопорушення здійснено службовцем чи представником підприємства, то вимога про припинення правопорушення і відшкодування шкоди може бути пред'явлена володільцю підприємства.

Loading...

 
 

Цікаве