WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Юридична природа права інтелектуальної власності - Курсова робота

Юридична природа права інтелектуальної власності - Курсова робота

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування (фірма) є абсолютним правом. Суб'єкта цього права, власника даного комерційного найменування, зобов'язані визнавати всі інші особи. Вони повинні поважати право на комерційне найменування, рахуватися з ним і не порушувати його. Отже, порушником цього права потенційно може бути будь-яка особа.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування не обмежене будь-яким строком. Отже, юридична особа, яка зареєструвала це право на своє ім'я, може ним користуватися до тих пір, поки існує саме підприємство. Якщо в статусі юридичної особи сталися будь-які зміни, вони повинні дістати певне відображення у комерційному найменуванні.

Відповідно до чинного законодавства України підприємства усіх форм власності мають в обов'язковому порядку зареєструвати статут. У статуті підприємства зазначається власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, його органи управління, порядок їх формування тощо. У найменуванні підприємства визначається його назва (завод, фабрика, майстерня та ін.) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та ін. (ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні").

Юридична особа може користуватися лише одним комерційним найменуванням. Одне і те саме підприємство не може виступати в цивільному обігу під різними комерційними найменуваннями. Це може призвести до знеособлення підприємства і, отже, до зловживань. Водночас виключність права на комерційне найменування виключає можливість кільком підприємствам користуватися одним і тим самим комерційним найменуванням, що також може призвести до втрати індивідуальності підприємства, не може сприяти успішному цивільному обігу.

Специфічною особливістю права на комерційне найменування є також те, що воно, на відміну від інших об'єктів промислової власності, має не територіальний, а екстериторіальний характер. Це означає, що комерційне найменування однієї країни має охоронятися і в іншій країні за умови, що обидві країни є членами Паризького союзу з охорони промислової власності. Стаття 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності право на фірму поширює на всі країни, які є членами зазначеного Союзу. Це положення має важливе значення. Практично воно означає, що комерційні найменування українських юридичних осіб охороняються в усіх інших країнах-членах Паризького союзу, а в межах України мають охоронятися комерційні найменування зарубіжних країн, які є членами Паризького союзу.

ЦК України передбачає можливість передавати право інтелектуальної власності на використання комерційного найменування іншим особам лише разом із цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать або його відповідний частинок.

Постає питання — хто має право на використання комерційного найменування, тобто на фірму. Тобто хто є суб'єктом права на фірму. Дискусія з цього приводу давня і досить тривала. Проте більшість дослідників схильні вважати, що суб'єктом права на фірму є лише юридична особа.

Фізичні особи можуть бути суб'єктами права на комерційне найменування. У цивільному обороті вони виступають під власним ім'ям.

Не можуть бути суб'єктами права на комерційне найменування також організації, що не мають статусу юридичної особи, а також представництва і філіали юридичних осіб.

Отже, право на комерційне найменування (фірму) для його володільця майнових прав не породжує, але воно є об'єктом права інтелектуальної власності будь-якої особи.

Права інтелектуальної власності, що випливають із свідоцтва на торговельну марку

ЦК України та Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не виділяють окремо особистих немайнових прав на торговельну марку. У ст. 16 цього Закону йдеться лише про права, що випливають із свідоцтва.

Зазначені права набувають чинності від дати подання заявки за умови сплати збору (ст. 496 ЦК України). Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися торговельною маркою на свій розсуд. Стаття 5 цього Закону вказує, що право власності на марку засвідчує свідоцтво. Отже, зазначений Закон чітко і однозначно проголошує право власності на марку. Це основне майнове право власника свідоцтва. Власник торговельної марки наділений тими самими трьома правомочностями, що і власник будь-якого іншого майна: правом володіння, користування і розпорядження.

Право володіння. Власник свідоцтва на торговельну марку, передусім, має право на володіння нею. Володіння означає фактичну наявність торговельної марки у майні власника, можливість безпосереднього впливу на неї. Право володіння також варто розрізняти як у суб'єктивному, так і в об'єктивному значенні цього поняття. У суб'єктивному значенні право володіння — це закріплена у нормах права можливість фактично володіти річчю: фізично або господарськи, оскільки однаково володіє торговельною маркою і той, хто тримає її у шухляді свого стола, тобто утримує фізично, і той, хто має змогу впливати на неї безпосередньо.

У спеціальній літературі інколи дискутується питання про можливість володіння результатом інтелектуальної діяльності. Одні автори стверджують, що володіти цим результатом неможливо, оскільки він дематеріалізований. Тобто об'єкт права інтелектуальної власності є нематеріалізований і тому бути у володінні будь-кого не може. Безперечно, торговельна марка є результатом інтелектуальної діяльності, в якій реалізована певна ідея, прагнення відрізнити певним чином свій товар від іншого подібного. Втілення цієї ідеї, образу, думки в матеріальне зображення є лише його матеріальним відтворенням, матеріальним носієм. Матеріальний носій може бути у володінні будь-якої особи, яка стала його власником.

Щодо самої ідеї, закладеної в торговельну марку, то нею нібито володіти не можна. З цим важко погодитися, оскільки вище наводилася ст. 41 Конституції України, відповідно до якої володіти можна будь-яким результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Те, що торговельна марка є результатом творчої діяльності, ні в кого не викликає сумніву. Отже, власник торговельної марки може і здійснює таку правомочність власника як право володіти належним об'єктом.

Право користування торговельною маркою. Друга правомочність власника торговельної марки полягає у праві користуватися нею на свій розсуд. У суб'єктивному значенні право користування — це закріплена нормами права можливість одержання корисних властивостей речі для задоволення потреб власника. Щодо торговельної марки це означає, що її власник має право вилучати із торговельної марки корисні властивості будь-яким способом, не забороненим законом. Право користування нерозривно пов'язане з правом володіння. У спеціальній літературі існує думка, що без володіння та фактичного утримування речі не можна видобувати з неї її корисні властивості і тим самим використовувати її для певних потреб. Проте цього не можна сказати про торговельну марку. Власник марки може користуватися нею, фактично не володіючи. У певних випадках марка виходить із володіння її власника.

ЦК України і Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" досить чітко визначають право на використання марки і її межі. Так, відповідно до п. 2 ст. 16 Закону про товарні знаки свідоцтво надає його власнику виключне право користування і розпорядження маркою на свій розсуд. Отже, власник має виключне право використовувати і розпоряджатися своєю маркою. Це означає, що ніхто інший не може без дозволу власника марки використовувати і розпоряджатися нею. При цьому Закон не містить ніяких винятків із цього правила, як це має місце в інших законах про промислову власність. Інші особи можуть використовувати марку лише з дозволу її власника на підставі договору.

Використанням марки визнається застосування її на товарах і при наданні послуг, для яких марку зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із запровадженням зазначеної торговельної марки у цивільний обіг.

Усі наведені способи використання торговельної марки умовно можна поділити на дві групи. Перша група визначає її застосування для позначення торговельної марки, у тому числі і на експонатах, що демонструються на виставках і ярмарках. Це основне призначення торговельної марки. При цьому слід пам'ятати, що використання марки як позначення товарів і послуг обмежується лише тим переліком товарів і послуг, що був указаний в заявці.

Другу групу способів використання знака складає його використання в різного роду супровідній документації та рекламі.

За законодавством зарубіжних країн про товарні знаки під використанням розуміється дещо ширше коло способів вилучення з товарного знака його корисних властивостей і якостей. Так, закон Японії про товарні знаки надає володільцю знака виключне право на введення в цивільний обіг маркованих товарів. Це право за своїм характером охоплює всі види комерційної реалізації "маркованих виробів" — пропонувати товари під таким позначенням, володіти і зберігати під таким позначенням; пропонувати і надавати послуги під таким позначенням; вивозити і ввозити товари під таким позначенням.

Loading...

 
 

Цікаве