WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Юридична особа як суб’єкт цивільного права. Поняття створення та припинення юридичної особи - Курсова робота

Юридична особа як суб’єкт цивільного права. Поняття створення та припинення юридичної особи - Курсова робота

призначення господарським судом за клопотанням ліквідатора членів ліквідаційної комісії;

здійснення ліквідатором та членами ліквідаційної комісії наданих їм повноважень;

визначення ліквідаційної маси;

оплата праці, винагороди, відшкодування витрат арбітражному керуючому та іншим особам, залученим до процедур банкрутства;

оцінка арбітражним керуючим майна банкрута;

продаж майна банкрута ліквідатором на відкритих, закритих торгах чи на конкурсі (аукціоні);

укладення договору купівлі-продажу майна банкрута між ліквідатором і покупцем;

задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, установленої законодавством;

подання ліквідатором до господарського суду звіту і ліквідаційного балансу;

винесення господарським судом ухвали про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу;

повідомлення ліквідатором державного органу з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури;

винесення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - банкрута;

виключення юридичної особи - банкрута з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. [28, с. 132]

Закон передбачає різні органи, наділені компетенцією на вчинення певних дій в процесі ліквідації. Спочатку формуються збори кредиторів, які обирають комітет кредиторів, пізніше суд призначає арбітражного керуючого і, нарешті процедуру ліквідації виконує ліквідатор або ліквідаційна комісія. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності – також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Слід визнати, що така множинність управнених суб'єктів не завжди є виправданою. Так, в літературі відмічено, що комітет кредиторів має утворюватися у всіх випадках. Винятки у цьому правилі не передбачені. Однак судова практика свідчить про доцільність збереження, як у попередньому Законі, порядку формування комітету кредиторів, де обов'язковим є утворення комітету тільки при певній кількості кредиторів. Коли загальна кількість кредиторів менша десяти, то їх збори ще продовжують бути досить мобільним органом, і створення додаткової надбудови у вигляді комітету, майже цілком тотожного зборам за складом, невиправдане.[25, с. 99]

Також в літературі зауважено, що закон передбачає за певних підстав можливість припинення повноважень керівника підприємства-боржника (банкрута) [15, ст. 17]. Доцільність такого підходу не викликає сумніву, однак це положення не стикується з чинним законодавством. Так, наприклад, чинний Закон "Про господарчі товариства" навіть не припускає існування такої процедури. Отже, без прийняття одночасних змін до Закону про банкрутство це призведе до "мертвонародженості" даної норми.[25, с. 95]

Задоволення вимог кредиторів відбувається за наступними правилами:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута,у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії,

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом МіністрівУкраїни, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податкові зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, незабезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.[6, ст. 31]

Наведена норма піддана в літературі критиці. Так, М.Титов і В.Бондаренко вважають, що черговість має бути іншою, а саме: позачергово мають бути відшкодовані судові витрати і винагорода арбітражного керуючого, потім мають бути задоволені вимоги громадян, обумовлені заподіянням шкоди життю та здоров'ю, далі провадиться розрахунок з працівниками підприємства по виплаті заробітної плати і лише після цього задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою, а вже потім погашаються борги, пов'язані з проведенням процедури санації, сплачуються заборговані суми до бюджету, задовольняються майнові вимоги кредиторів і, насамкінець, ліквідатор розраховується з власниками. якщо їм щось залишиться. Треба зауважити ще раз, що вимоги щодо пені та штрафів мають задовольнятися лише після погашення основних зобов'язань кредиторів однієї черги.[25, с. 99]

Становлення і розвиток в Україні інституту неспроможності (банкрутства) супроводжується процесом диференціації особливостей його застосування до господарюючих суб'єктів, залежно від виду здійснюваної ними діяльності. Такий підхід відповідає сучасним тенденціям розвитку законодавства про неспроможність, що виражається у пріоритетному розвитку норм реабілітаційного характеру й врахуванні публічної складової у функціонуванні того або іншого неплатоспроможного підприємства-боржника.[14, с. 82] Законом встановлено особливості банкрутства щодо наступних категорій суб'єктів підприємництва:

містоутворюючі підприємства;

особливо небезпечні підприємства;

сільськогосподарські підприємства;

страховики;

професійні учасники ринку цінних паперів;

селянські (фермерські) господарства;

громадяни;

відсутні боржники.[18, с. 52]

Слід зауважити, що правила банкрутства містять значну кількість винятків для різних суб'єктів. Дані винятки не завжди можуть бути визнані виправданими. Так, М.Титов і В.Бондареко справедливо ставлять питання: чому для державного (в термінології Закону) підприємства, а тим більше — для підприємства, де держава є лише одним з акціонерів, повинні існувати якісь пільги, послаблення і процедурні особливості, якщо ми не тільки декларуємо, а й насправді реалізуємо однаковий підхід до всіх учасників господарчого обігу? Зокрема, це стосується порядку продажу підприємства-боржника.[25, с. 96] Автор цілком погоджується із даним зауваженням.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що правове регулювання відносин неспроможності в Україні перебуває в процесі постійного розвитку, що викликає неминучі труднощі. Інститут банкрутства є надзвичайно важливим інститутом приватного права з огляду на те, що він намагається впорядкувати відносини у випадку, коли нормальний порядок здійснення господарської діяльності вже порушено. Застосування цивілізованих процедур під контролем суду є запорукою забезпечення прав осіб, пов'язаних відносинами з банкрутом. Однак норми про банкрутство потребують зміни в плані узгодження їх з іншими нормами галузевого законодавства з метою удосконалення процедури банкрутства.

Висновки

У підсумку автор приходить до наступних висновків.

Законодавство досить детально регулює порядок створення юридичних осіб. Встановлюються загальні правила, що стосуються всіх видів юридичних осіб та особливості утворення окремих видів. Порядок утворення юридичних осіб регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та рядом інших нормативних актів. Враховуючи специфіку утворення окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, прийнято виділяти чотири способи створення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Незважаючи на умовність дано класифікації вона має важливе значення. Одним із основних положень щодо утворення юридичних осіб є вимога закону про її обов'язкову державну реєстрацію. Тільки після реєстрації юридична особа набуває відповідного статусу.

Особливості утворення суб'єктів господарювання передбачені перш за все Господарським кодексом а також іншими нормативними актами. Однією із визначальних особливостей є можливість створення суб'єкта внаслідок примусового поділу іншого суб'єкта у випадку порушення норм антимонопольного законодавства. Для суб'єктів господарювання важливого значення набувають установчі документи, адже Господарський кодекс стоїть на позиції спеціальної правоздатності юридичної особи – тому в статуті мають бути зазначені ті види діяльності, якими суб'єкт господарювання планує займатися. Законодавством також передбачено ряд особливостей утворення суб'єктів господарювання окремих організаційно-правових форм.

Loading...

 
 

Цікаве