WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Юридична особа як суб’єкт цивільного права. Поняття створення та припинення юридичної особи - Курсова робота

Юридична особа як суб’єкт цивільного права. Поняття створення та припинення юридичної особи - Курсова робота

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого їм (ними) органа, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом установи нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, розподілу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з дотриманням встановлених вимог. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового розподілу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентним законодавства України [28, с. 132].

Суб'єкт господарювання може бути утворений як за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого їм (ними) органа, так і за рішенням інших осіб і органів у випадках, передбачених законодавством.

Деякими нормативно-правовими актами встановлені обмеження кола засновників. Так, Декрет Кабінету Міністрів України "Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31.12.92 р. установив заборону державним підприємствам бути учасниками і засновниками господарчих товариств [11].

Як правило, уповноважені органи, що можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, у відношенні підприємств державної власності такими уповноваженими органами є міністерства, державні комітети, відомства й інші центральні органи виконавчої влади. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їхнє дотримання, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його схоронності [12].

Господарським кодексом України передбачає специфічний випадок утворення суб'єкта господарювання шляхом примусового розподілу (виділення) діючого суб'єкта господарювання.

Примусовий розділ суб'єкта господарювання передбачений як санкцію в Законі України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р. Згідно ст. 53 цього Закону, якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) положенням на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий розділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) положення. Примусовий розділ не застосовується у випадках: неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних під поділів або структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо обсяг продукції, споживаної суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу або структурної одиниці) [8, ст. 53].

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий розділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений термін, що не може бути менш шести місяців. Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому розділові, здійснюється за його розсудом за умови усунення монопольного (домінуючого) положення цього суб'єкта господарювання на ринку.

Для створення суб'єкта господарювання - юридичної особи його учасники (засновники) розробляють установчі документи, що викладаються письмово і підписуються всіма учасниками, якщо законом не встановлений інший порядок їхнього твердження.

Для одних суб'єктів господарювання єдиним установчим документом є статут (наприклад, для приватного підприємства, акціонерного товариства, суспільств з обмеженої і додатковою відповідальністю). Іншим досить одного установчого договору (наприклад, повним і командитним товариствам) [32, с. 77].

Установчий договір використовується тоді, коли діяльність двох і більш фізичних і/ або юридичних осіб спрямована на спеціальну мету - створення нової юридичної особи - суб'єкта господарювання. Він служить для визначення порядку й умов погодженої діяльності засновників. В установчому договорі повинні бути визначені основні положення про взаємини учасників (засновників) і виражене добровільна згода, волевиявлення засновників на створення суб'єкта господарювання. Для цього в установчому договорі можуть визначатися дві основні групи взаємних обов'язків: по-перше, обов'язку організаційного характеру (обов'язку здійснювати погоджені дії по створенню суб'єкта господарювання і його державної реєстрації); по-друге, обов'язку майнового характеру (по передачі у власність створюваного засновниками суб'єкта господарювання установлених внесків (внесків).

Установчий договір - це засіб організації суб'єктами своєї господарської діяльності за допомогою угоди про погоджені і взаємні дії в управлінській і майновій сферах. Особливість установчого договору полягає в тім, що його регулятивні можливості виявляються як у процесі формування суб'єкта господарювання - юридичної особи (до його державної реєстрації), так і після придбання їм статусу суб'єкта права в процесі його функціонування. Він служить як підставою виникнення, так і регулятором взаємопогоджуваної і координаційної діяльності суб'єктів - засновників (учасників) суб'єкта господарювання [30, с. 105].

Статут суб'єкта господарювання інформує контрагентів і інших осіб, що вступають у відносини з ним, про коло його діяльності, правах, обов'язках і відповідальності. Роль статуту не обмежується його інформаційною функцією, оскільки насамперед утомившись служить створенню і регулюванню діяльності суб'єкта господарювання.

Крім загальних вимог до змісту статуту суб'єкта господарювання, деякі спеціальні вимоги можуть бути сформульовані спеціальним законом стосовно до окремого виду суб'єкта господарювання. Наприклад, згідно ст.37 Закону України "Про господарські товариства", устав акціонерного товариства, крім даних, що містяться в ст.4 Закону, повинний містити відомості про види акцій, що випускаються, їхньої номінальної вартості, співвідношенні акцій різних видів, кількості акцій, що купуються засновниками, наслідках невиконання зобов'язань по викупі акцій [7, ст. 4, 37].

Відповідно до діючого законодавства необхідною умовою здійснення усіх видів господарської (підприємницької) діяльності є державна реєстрація суб'єктів господарювання. Державну реєстрацію суб'єктів господарювання регулюють Господарський кодекс, а також Закон України "Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [10]. Державна реєстрація є загальною умовою здійснення господарської діяльності будь-яким суб'єктом, незалежно від його організаційно-правової форми і виду здійснюваної діяльності.

Таким чином, законодавство досить детально регулює порядок створення юридичних осіб. Встановлюються загальні правила, що стосуються всіх видів юридичних осіб та особливості утворення окремих видів. Порядок утворення юридичних осіб регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та рядом інших нормативних актів. Враховуючи специфіку утворення окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, прийнято виділяти чотири способи створення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Незважаючи на умовність дано класифікації вона має важливе значення. Одним із основних положень щодо утворення юридичних осіб є вимога закону про її обов'язкову державну реєстрацію. Тільки після реєстрації юридична особа набуває відповідного статусу. Особливості утворення суб'єктів господарювання передбачені перш за все Господарським кодексом а також іншими нормативними актами. Однією із визначальних особливостей є можливість створення суб'єкта внаслідок примусового поділу іншого суб'єкта у випадку порушення норм антимонопольного законодавства. Для суб'єктів господарювання важливого значення набувають установчі документи, адже Господарський кодекс стоїть на позиції спеціальної правоздатності юридичної особи – тому в статуті мають бути зазначені ті види діяльності, якими суб'єкт господарювання планує займатися. Законодавством також передбачено ряд особливостей утворення суб'єктів господарювання окремих організаційно-правових форм.

3. Поняття та сутність припинення юридичних осіб

3.1 Поняття ліквідації юридичних осіб

Дослідження ліквідації юридичних осіб слід почати із з'ясування поняття та сутності даного поняття. Сутність ліквідації проявляється в її особливих ознаках.

Ліквідація є однією із форм припинення діяльності юридичних осіб. Юридична особа може припиняти свою діяльність у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або внаслідок ліквідації.[31, с.118]

Мамутов В.К. визначає ліквідацію к припинення діяльності суб'єкта господарювання, його особистих та майнових прав і обов'язків.[27, с. 410]

Визначаючи поняття ліквідації Дзера О.В. вказує, що ліквідація юридичної особи також є формою припинення її діяльності, але при ліквідації юридичної особи немає правонаступництва.[31, с. 119]

Коментар до ЦК України містить положення про те, що ліквідація юридичної особи передбачає її припинення, при цьому юридична особа перестає існувати без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Ліквідація повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи. Правила ліквідації окремих видів юридичних осіб встановлюються законодавством, що регулює їх діяльність.[32, с. 203]

Loading...

 
 

Цікаве