WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Шляхи формування правової держави в Україні - Курсова робота

Шляхи формування правової держави в Україні - Курсова робота

7) Для впровадження у життя панівного в суспільстві право розуміння держава вдається до різноманітних загальнообов'язкових організаційно-юридичних структур, механізмів, процедур (технологій) тощо. Всі вони характеризуються, описуються, фіксуються, як правило, через формально визначені ознаки відповідних дій, фактів, ситуацій. І саме для правової держави специфічним є те, що право розуміння, якому вона підпорядкована, неодмінно охоплює і певний мінімум формальних ознак тих суспільних відносин, котрі одночасно інтерпретуються як правові. Без певних юридичних процедур правова держава неможлива. Тому остання має характеризуватись і формальними (а не тільки соціально-змістовними) властивостями. Причому обидві названі групи властивостей настільки тісно пов'язуються, поєднуються, переплітаються між собою, що утворюють певну цілісність, розірвати, сепарувати яку можна у чистому вигляді лише теоретично, в абстракції.

Отже, для справді правових держав мають бути притаманні як загальні, спільні, так і особливі, своєрідні ознаки, риси. Всі вони можуть бути поділені на соціально-змістовні (або так звані матеріальні) і формальні (структурно-організаційні, процедурні та ін.).

2. ОСНОВНІ ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

2.1. ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ У ВСІХ СФЕРАХ ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ.

У системі правових цінностей вищою формою вираження, організації і захисти волі людей є закон. У законах держава встановлює загальнообов'язкові правила поведінки, що повинні максимально враховувати об'єктивні потреби суспільного розвитку на засадах рівності і справедливості. Саме тому закон володіє вищою юридичною чинністю. Всі інші правові акти повинні відповідати закону. Закони регулюють найбільш важливі, стрижневі сторони громадського життя. Вони визначають межі волі в життєво важливих сферах, охороняють моральні цінності суспільства (наприклад, закони про власність, про підприємництво, про акціонерні товариства, про громадські об'єднання, про свободу совісті, й інші). Підзаконні акти при необхідності можуть лише конкретизувати деякі положення законів, але ні в якому разі не "удосконалювати", не "підправляти", не "змінювати" закон.

У той же час правовий закон не допускає свавілля законодавця. У законах повинні виражатися об'єктивно складаються суспільні відносини, тенденції їхнього розвитку і самовідновлення. Різного роду законодавчі обмеження і заборони суб'єктивного характеру підривають основи правової держави, стримують суспільний прогрес12.

Основний закон правової держава - Конституція. У ній сформульовані правові принципи державного і громадського життя.

Як зазначає В.В.Копейчиков, Конституція — найважливіший правовий та політичний документ держави, характеризують окремі властивості, що мають певну самостійність, але, взяті в сукупності, можуть дати досить повне уявлення про неї. Таких властивостей кілька:

1. Верховенство конституції, яке визначається її особливим місцем у системі законодавства, безумовною необхідністю для законів і підзаконних актів відповідати конституційним приписам.

2. Програмність. Крім закріплення існуючих суспільних відносин, конституція може визначати основні цілі розвитку держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто містити в собі програму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальніших рисах. Такі програмні положення, як правило, викладені в преамбулах конституцій. Є вони й у преамбулі Конституції України.

3. Нормативність, яка характеризує конституції як єдиний юридичний документ, що складається із загальнообов'язкових правил (норм), котрі визначають поведінку державних органів, громадських об'єднань, громадян та інших суб'єктів.

4. Установчість. Ця властивість конституції полягає у її здатності наділяти певні суб'єкти (органи, організації) конкретними правами та обов'язками, чітко окреслювати їхню компетенцію.

5. Стабільність покликана підкреслити стійкість визначених у Конституції суспільних відносин і означає, що закріплені в ній принципові положення мають діяти протягом більш-менш тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відповідно до потреб розвитку суспільства й держави (наприклад, адміністративно-територіальний поділ, норми представництва в законодавчих органах)13.

Конституція являє собою загальну правову модель суспільства, який повинне відповідати все поточне законодавство. Ніякий інший правовий акт держави не може суперечити конституції. Пріоритет конституції - невід'ємна риса правової держави. Тому правова держава — це конституційна держава.

Верховенство закону, і, насамперед конституції, створює міцний режим правової законності, стабільність справедливого правового порядку в суспільстві.

2.2. РЕАЛЬНІСТЬ ПРАВ ОСОБИСТОСТІ,

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ ВІЛЬНОГО РОЗВИТКУ.

У соціально-політичному житті воля людини виступає як його право. Правова держава визнає за індивідом визначену сферу волі, за межі якої втручання держави неприпустимо. Обов'язок "невтручання" державної влади відповідає праву індивіда вимагати дотримання цього. У випадку порушення даного права воно забезпечується судовим захистом. У цих умовах фактична воля перетворюється в "право волі". Право стає загальним масштабом і рівною мірою волі. Реальний його прояв охоплюється формулою: "Усе, що не заборонено індивіду, йому дозволене", — і навпаки: "Усе, що не дозволено владі - їй заборонено".

Потрібно відмітити, що правовий характер волі індивіда виявляється в різних сферах громадського життя. У сучасній демократичній державі об'єктивне право волі втілюється в суб'єктивних правах особистості, різноманітних по своєму конкретному змісту. Але головне в них - це права індивіда на позитивні дії держави в його інтересах:

  • право на недоторканість особи (ст.29 Конституції України);

  • право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції України);

  • соціальний захист та забезпечення (ст.46 Конституція України);

  • судовий захист ( ст. 55 Конституції України);

Ступінь розвитку і гаранту забезпечення прав особи обумовлюється зрілістю правових початків державності, об'єктивними соціально-історичними, економічними і духовними передумовами14.

2.3. ВЗАЄМНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ДЕРЖАВИ Й ОСОБИСТОСТІ.

Відносини між державою як носієм політичної влади і громадянином як учасником її формування і здійснення повинні будуватися на засадах рівності і справедливості. Визначаючи в законах міру свободи особи, держава в цих межах обмежує себе у власних рішеннях і діях. Вона бере на себе зобов'язання забезпечувати справедливість у відносинах з кожним громадянином. Підкоряючи праву, державні органи не можуть порушувати його розпорядження і внесуть відповідальність за порушення чи невиконання цих обов'язків. Обов'язковість закону для державної влади забезпечується системою гарантій, що виключають адміністративне свавілля. До них відносяться: відповідальність депутатів перед виборцями (відкликання депутата): відповідальність уряду перед представницькими органами; дисциплінарна, цивільно-правова чи кримінальна відповідальність посадових осіб держави будь-якого рівня за невиконання своїх обов'язків перед конкретними суб'єктами права.

На тих же правових початках будується відповідальність особистості перед державою. Застосування державного примусу повинно носити правовий характер, не порушувати межі свободи особи, відповідати за вчинене правопорушення.

Правовий характер взаємної відповідальності держави й особистості - це важлива складова частина об'єктивно складається в суспільстві права, а не продукт волевиявлення держави. Дотримання правових вимог - юридичний обов'язок всіх їх, насамперед, держави. Цим підкреслюється не відчуженість природних прав людини в правовій державі.

Такі основні характеристики правової держави. У них концентруються загальнолюдські цінності, сформовані в процесі тривалого розвитку державно-організаційного суспільства. Природний прогрес людського життя вносить і буде вносити нові елементи в теорію і практику будівництва правової держави15 .

III. ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Формування й існування правової держави в будь-якій країні припускає встановлення не тільки формального, але і реального панування закону у всіх сферах життя суспільства, розширення сфери його прямого, безпосереднього впливу на суспільні відносини.

Зрозуміло, було б спрощенням думати, що в умовах правової чи будь-якої іншої держави можна взагалі обійтися без підзаконних, відомчих актів. Особливо це стосується процесу реалізації конституційних законів і положень, що містяться в них.

Loading...

 
 

Цікаве