WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Школа софістів: уявлення про державу і право - Курсова робота

Школа софістів: уявлення про державу і право - Курсова робота

Робота має наступну структуру: вступ, 2 розділи, 1 – присвячено дослідженню передумов та загальних положень політико-правових вчень представників школи софістів, 2 – розкриває сутність, предмет та основні питання в політико-правовому вченні софістів та ролі, місце, історичне значення політико-правового вчення софістів у політико-правовій думці Давньої Греції, висновки, перелік використаної літератури.

Софісти були першими в історії професійними фахівцями з суспільствознавства, які вчинили політику і економіку, вони гаряче прагнули подолати стародавні помилки у боротьбі, яку вони почали проти всього. Ця тема є позитивним прикладом для всього народу, адже софісти показали те, що в людині є те, що дозволяє їй бути вільною, але з іншого боку їхня свобода розсудлива.

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ

ПРЕДСТАВНИКІВ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ШКОЛИ СОФІСТІВ

    1. Загальні риси політико-правових вчень Софістів

Виникнення школи софістів як суспільного руху було викликано зміцненням демократичного ладу Афін в другій половині V ст. до н.е.

В середині I тисячоліття до н.е. в Греції завершується перехід до рабовласницького ладу. На характер і терміни цього переходу вирішальну дію надала досить рано сформована у греків морська торгівля – її розвиток стимулював зростання міст і створення грецьких колоній навколо Середземного моря, прискорив майнове розшарування суспільства. Завдяки жвавим зв'язкам з іншими країнами торгові центри Греції перетворилися на могутні центри культури, куди стікалися новітні досягнення в сфері техніки, природознавства, писемності і права.

Соціально-політичний лад Стародавньої Греції був своєрідною системою незалежних полісів, тобто невеликих, іноді навіть крихітних держав. Територія полісу складалася з міста і прилеглих до нього селищ. За підрахунками сучасних істориків чисельність вільного населення полісу рідко досягала 100 тис. чоловік [40; c.21].

Найважливішим досягненням суспільної думки греків в століття класики з'явилося вироблення вчення про державу і право.

Розвиток політичної думки в Стародавній Греції, як і в інших суспільствах, йшов паралельно з розвитком самого політичного життя. Кінець кінцем рух ідей в тій, що цікавить нас зараз сфері визначався зрушеннями у сфері соціально-економічній - цій основі основ будь-якого суспільства [19; c.266].

Відчутніші імпульси виходили зі сфери соціально-політичної і економічний прогрес набирав темпи, приводив до зміни структури і загострення відносин між тими групами, що складають класове суспільство, яке розвивається, зокрема в архаїчну епоху, - між народом і знаттю, а в класичну - між демократією і олігархією.

Але безпосередній поштовх до народження політичної теорії дала антична держава, яка формується, з її специфічними інститутами - писаними законами і цивільними органами влади - і відповідним їй уявленнями, з її проблемами, внутрішніми і зовнішніми, і обумовленими необхідністю їх рішення більш менш відвернутими спекуляціями.

У стародавній Греції і Римі склалося суспільство, не схоже на суспільства інших країн старовини. Стародавні греки називали його словом "поліс" і бачили в наявності у себе саме такого суспільства: головна відмінність еллінів від варварів, які не мали полісу. Вслід за німецькими вченими XIX ст. слово "поліс" часто переводиться як місто-держава. У зв'язку з цим головна особливість античного життя бачиться в тому, що кожне місто було самостійною державою, яка жила за своїми власними законами (автономія). Найважливішою її характеристикою виступає наявність акрополю, стенів, агори, громадських будівель і т.п. При цьому звертає особливу увагу на те, що античне місто в своїй основі було не промисловим (ремісничим) або адміністративним центром, а поселенням землеробів, створеним для оборони від ворогів. І пізніше в більшості полісів сільське господарство переважало над ремеслом, а землероби були основою античного суспільства, найбільш поважною його частиною.

Одночасно з таким розумінням полісу сучасні вчені повертаються до уявлень про нього самих стародавніх греків, які вважали, що поліс – це не стіни, а перш за все люди, цивільний колектив. Римляни називали своє суспільство об'єднанням громадян (civitas від латинського слова civis – громадянин) або просто римським народом (populus Romanus). Тому слово "поліс" можна переводити як цивільну общину [25; c.304].

Поліс був як би єдністю в трьох особах: держава, місто, община. Найважливішу, таку, що визначає всі сторони суспільного життя античної державності складав її громадський характер. Порівняно невеликі розміри первинних античних міст, які виникли для охорони від сусідів власних земельних угідь, визначали цінність для суспільства кожного його члена. Тому існувала ціла система взаємних прав і обов'язків між суспільством і особою. Найважливішими з цих взаємозв'язаних прав-обов'язків були а) право на земельну власність, б) участь в захисті рідних рубежів і в) участь в політичному житті, тобто в управлінні суспільством. Людина, яка володіла цими правами, вважалася громадянином. Як і поліс, античний громадянин був єдиний в трьох особах: власник, воїн і володар політичних прав (політика від слова "поліс").

Права громадянина були і його обов'язками, зневага ними могла спричинити позбавлення громадянства або інше покарання. Цивільний статус – одне з високих досягнень античної цивілізації, повторене лише західноєвропейським суспільством нового часу. У інших суспільствах старовини і середньовіччя ступінь залучення населення до власності, військової справи і управління був обумовлений жорстко фіксованим становим статусом або залученістю до державного апарату. Тому єдність суспільства відступала перед станово-класовим розподілом. У античному колективі само суспільство виступало в ролі апарату управління, становий розподіл був лише намічений, а рівність членів цивільної общини (тобто їх єдність), навпаки, підкреслювалася правом і суспільною психологією [29; c.210].

Невеликі розміри полісів дозволяли зробити дотримання права і обов'язків усередині цивільного колективу достатньо ефективним. Станово-класовий розподіл був як би виведений за межі цивільного суспільства. В період виникнення античного суспільства кожен громадянин мав в своєму розпорядженні земельну ділянку, на яку держава забезпечувала йому право власності. Він міг продати, подарувати, заповідати свою землю, але тільки в межах свого цивільного колективу, тільки своїм співгромадянам. Цивільний колектив в цілому як би здійснював верховний контроль за власністю своїх співгромадян. Тому антична форма приватної власності мала свого роду двоєдиний характер: власником засобів виробництва виступав окремий громадянин і в той же час цивільний колектив в цілому. Останній здійснював своє право власності найчастіше у формі верховного контролю за її розподілом, користуванням і охороною.

Але іноді держава сама тримала в своїх руках частину власності, не розподіленої серед громадян, і отримувала з неї дохід, який йшов на потреби всього цивільного колективу. Такою державною власністю в Римі був ager publicus (суспільне поле), до складу якого увійшла земля в завойованих римлянами країнах (провінціях). У Афінах державною власністю були срібні копальні Лавріона. Державна власність могла здаватися в оренду, але тільки громадянам [60; c.26].

У разі наявності державного фонду землі він служив резервом для наділу ділянками сімей громадян, які їх не мали. На цій основі громадяни могли вимагати від держави землі, і держава за звичай адекватно реагувала, оскільки саме державою було об'єднання тих же громадян. Цими вимогами, що періодично поновлювалися, стимулювалося завоювання римлянами Італії. Грецькі поліси, які мали мало родючої землі, шукали її для своїх громадян по всьому Середземномор'ю, заснувавши колонії [36; c.117].

Велика грецька колонізація VIII-VI ст. до н.е. розсунула межі еллінської полісної цивілізації, стимулювала саме цією потребою в землі. Лише спартанці знайшли її недалеко від Лаконіки, завоювавши сусідню Мессенію. У стародавній Спарті до складу державного фонду була включена вся земля. Громадяни-спартіати отримували рівні участки-клери, які вони не могли відчужувати. Держава ж забезпечувала спартіатам і робочу силу на їх клерах у вигляді рабів-ілотів. Тому спартіати, єдині зі всіх еллінів, були звільнені (відчужені) від трудового процесу, присвячуючи своє дозвілля суспільним і військовим заняттям. Громадянин був зобов'язаний шанобливо відноситися до своєї власності, особливо на землю. Земля і праця на ній розглядалися як найважливіше джерело добробуту і гідного життя. У античному суспільстві зберігалися рецидиви архаїчної психології, заснованої на відношенні до землі як до сакрального об'єкту. Тому праця на землі розглядалася як справа чести античного громадянина, а не засіб збагачення. Розбагатіти можна було швидше на торгівлі, ремеслі, лихварстві, війні. Землеробська ж праця служила демонстрацією якостей гідного громадянина. Він розглядався як праця першого сорту, тоді як ремесло, торгівля і інше, не дивлячись на велику прибутковість, були заняттями другого сорту. Ці заняття були властивіші чужоземцям і рабам. З цієї причини античні громадяни прагнули використовувати своїх рабів (чужоземців, найчастіше варварів) на допоміжних роботах, залишивши працю на землі за своєю сім'єю.

Loading...

 
 

Цікаве