WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Школа софістів: уявлення про державу і право - Курсова робота

Школа софістів: уявлення про державу і право - Курсова робота

Софіст Гіппій (бл. 460-400 рр. до н. е.) чітко протиставляв природу (фюсіс) і закон (номос). Природа (природа речей, веління природи) предстає в трактуванні Гіппія як те дійсне, природне право, яке протистоїть помилковому, штучному, полісному закону (тобто позитивному праву).

Природа (природа речей) постає в трактуванні Гіппія як те дійсне, природне право, яке протистоїть помилковому, штучному, полісному закону.

Звертаючись до своїх співбесідників-еллінів, громадян різних полісів, Гіппій говорить: "Люди, присутні тут! Я вважаю, що ви всі тут родичі, і співгромадяни - за природою, а не за законом: адже подібне споріднено подібному за природою, закон же, володарюючи над людьми, примушує до того, що суперечить природі".

Основним його аргументом проти позитивних законів є вказівка на їх умовність, мінливість, текучий і тимчасовий характер, залежність від розсуду законодавців, що змінюють один одного.

Все це, на думку Гіппія, показує, що закони, що приймаються людьми, - щось несерйозне і позбавлене необхідності. "Хто почне думати про закони і про підпорядкування ним, як про справу серйозну, - говорить він, - коли нерідко самі законодавці не схвалюють їх і змінюють?".

Під природним правом Гіппій розуміє ті неписані закони, які "однаково виконуються в кожній країні".

Фрасимах з Халкедона був одним з найяскравіших і знаменитіших софістів молодшого покоління. Політика, за Фрасимахом, галузь прояву людських сил і інтересів, сфера людської, а не божої дії.

Реальний критерій практичної політики і принцип владарювання Фрасимах вбачав у вигоді сильного. Йому належать також слова: "Справедливість - це те, що притаманне сильному".

У кожній державі, пояснював Фрасимах свою думку, влада встановлює закони на свою користь: демократія - демократичні закони, тиранія - тиранічні і т.ін. Встановивши подібні закони, влада оголошує їх справедливими. Володіння владою дає великі переваги. Несправедливість в політичних відносинах опиняється доцільнішим і вигіднішим за справедливість [54; c.39].

Висміюючи наївний, із його точки зору, підхід Сократа до практичної політики з етичними мірками, Фрасимах казав: "Справедливість і справедливе - по суті це чуже благо, це щось, що влаштовує сильного, правителя, а для підневільного виконавця це чиста шкода, тоді як несправедливість - навпаки: вона править, чесно кажучи, простакуватими, а тому і справедливими людьми".

Позиція Фрасимаха, як це видно з наведених положень, за своєю сутністю направлена не на виправдання якийсь однієї певної форми влади (наприклад, правління рабовласницької знаті) або критику іншої (скажімо, демократії): адже у всіх формах держави, за його уявленнями, справа йде однаково і поняття "сильні" однаково характеризує правителів всіх форм.

Фрасимах, таким чином, відзначив роль насильства в діяльності держави, авторитарний характер політики і закону і, крім того, висловив ту думку, що і в області моральності панують уявлення тих, в чиїх руках знаходяться сила і державна влада.

Етичні основи політики відкидав і софіст Пів Агрігентський, учень Горгія. Його цікавили перш за все досвід практичної політики, емпірична реальність державного життя.

Оскільки у відносинах між людьми все одно немає справедливості, то краще, говорив Пів, самому творити несправедливість, реалізовуючи свої бажання і цілі, чим зазнавати несправедливість від інших.

Краще бути тираном, чим його жертвою. І з цих позицій він в принципі виправдовував свавілля тирана - "свободу робити в місті, що визнаєш потрібним, - вбивати, відправляти у вигнання - одним словом, поступати, як тобі надумається".

Софіст Каллікл розвивав аристократичну концепцію природного права і різко критикував позитивні закони і загальноприйняті звичаї. "Здається, - говорив він, - закони якраз і встановлюють слабосильні, а їх більшість. Заради себе і власної вигоди встановлюють вони закони, марнуючи і похвали, і осуд" [54; c.40].

Ті, хто складає більшість, тільки за своєю нікчемністю задовольняються часткою, рівною для всіх. Боячись піднесення сильних і прагнучи їх залякати, більшість зводить свої погляди в звичай, що вважає несправедливим й ганебним прагнення піднятися над натовпом.

За природою ж, вважав Каллікл, справедливе те, що кращий вище гіршого і сильнішого вище слабкого.

Всюди (серед тварин, людей, держав і народів) природна ознака справедливості, на його думку, така: сильний керує слабким і стоїть вище слабкого.

З позицій такого закону природи і природного права сили Каллікл критикує демократичні закони і звичаї, що базуються на принципі рівності. Закон природи, таким чином, предстає в його аристократичній інтерпретації як право (сильних, могутніх, розумних, кращих) на нерівність.

Софіст Лікофрон трактував державне спілкування як результат договору людей між собою про взаємний союз. "Закон у такому разі виявляється простим договором або, як говорив софіст Лікофрон, просто гарантією особистих прав, зробити ж громадян добрими і справедливими він не в силах".

Судячи з усього, "особисті права" людини Лікофрон вважав тим природним правом, для гарантування якого, за його договірною теорією, і було узгоджено людьми в угоду про створення полісної спільності. В основі цієї концепції лежить уявлення про природну рівність людей (і рівність їх "особистих прав"). Також і закон в його трактуванні опиняється простим договором, "просто гарантією особистих прав" [49; c.77].

Інший софіст молодшого покоління Алкідам Елейський (I половина IV ст. до н.е.), учень Горгія, розвивав думку про рівність всіх людей, включаючи і рабів. Йому приписуються наступні знаменні слова: "Божество створило всіх вільними, а природа нікого не створила рабом".

Різними способами софісти провели зсув осі філософського дослідження з космосу на людину: саме у цьому полягає їх історичне значення. Була розроблена моральна проблематика, хоча і не були показані її граничні підстави, а природа людини не була визначена як така.

Проте багато аспектів софістики, хоча і здаються чисто деструктивними, мали все ж таки позитивне значення. Щось повинно було бути зруйноване, щоб бути реконструйованим на новій, міцнішій основі. Певні горизонти, що опинилися дуже тісними, повинні були бути розсуненими, щоб відкрити інші, ширші.

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО ВЧЕННЯ

СОФІСТІВ

2.1. Предмет та основні питання дослідження в політико-правовому

вченні софістів: порівняльний аналіз

В середині I тисячоліття до н.е. в Греції завершується перехід до рабовласницького ладу. На характер і терміни цього переходу вирішальну дію надала досить рано сформована у греків морська торгівля – її розвиток стимулював зростання міст і створення грецьких колоній навколо Середземного моря, прискорив майнове розшарування суспільства. Завдяки жвавим зв'язкам з іншими країнами торгові центри Греції перетворилися на могутні центри культури, куди стікалися новітні досягнення в сфері техніки, природознавства, писемності і права.

Соціально-політичний лад Стародавньої Греції був своєрідною системою незалежних полісів, тобто невеликих, іноді навіть крихітних держав. Територія полісу складалася з міста і прилеглих до нього селищ. За підрахунками сучасних істориків чисельність вільного населення полісу рідко досягала 100 тис. чоловік.

Загальною межею полісного життя VII–V ст. до н.е. була боротьба між родовою аристократією, що переростала в рабовласницьку спадкову знать, і торгово-ремісничими кругами, які утворювали разом з окремими прошарками селянства табір демократії. Залежно від переваги тієї або іншої сторони державна влада в полісах приймала форму або аристократичного правління (наприклад, в Спарті), або демократії (Афіни), або перехідного правління тиранів [57; c.133].

З перетворенням рабства на пануючий спосіб експлуатації росла майнова нерівність вільних, загострювалися соціальні суперечності старогрецького суспільства. Багаті рабовласники, відтісняючи родовиту знать і демократично настроєні середні класи, встановлювали у ряді полісів олігархічні режими. Боротьбу серед вільного населення посилювали антагоністичні відносини рабовласників і рабів. Заснована на пануванні аристократія або демократії держави-полісу об'єднувалися у військово-політичні коаліції і державні союзи (Афінський морський союз, Пелопоннеський союз під гегемонією Спарти і ін.). Протиборство цих коаліцій породжувало політичні перевороти в полісах і міжусобні війни, наймасштабнішою з яких була Пелопоннеська війна 431–404 рр. до н.е.

В результаті тривалих міжусобних війн, що підірвали економіку, поліси приходять до занепаду і переживають глибоку кризу. У другій половині IV ст. до н.е. старогрецькі держави були скорені Македонією, а пізніше (II ст. до н.е.) – Римом.

Loading...

 
 

Цікаве