WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Школа софістів: уявлення про державу і право - Курсова робота

Школа софістів: уявлення про державу і право - Курсова робота

Зруйнувавши саму можливість досягнення абсолютної істини – "aletheia", - Горгій вступає на шлях думки – "doxa". Проте і цю дорогу він вважає більш ніж ненадійним. Він шукає третій шлях, шлях розуму, що обмежується освітленням фактів, обставин, ситуацій життя людей і міста, і це "не наука, що дає визначення і абсолютні правила, і не бродячий індивідуалізм... .

Це аналіз ситуацій, опис того, що треба і чого не треба робити... Горгій, таким чином, - один з перших представників етики ситуацій. Обов'язки залежать від моменту, епохи, соціальної характеристики; один і той же вчинок і хороший, і поганий, залежно від того, до чого він відноситься. Ясно, що це теоретичний твір, виконаний без метафізичної бази і принципів, містив в собі немало розхожих думок; це пояснює дивне співвідношення нового і традиційного, характерного для Горгія".

Разом з тим цілком новою була його позиція відносно риторики. Якщо немає абсолютної істини, і все помилково, слово завойовує свою автономію, майже безмежну, якщо воно не пов'язане з буттям. У своїй онтологічній незалежності слово всеїдне, відкрите і готове до всього.

Теоретичне відкриття Горгія і полягає у виявленні слова як носія переконання, вірування і навіювання, незважаючи на його істинність. Риторика - це мистецтво переконання, тобто те, що використовує можливості слова. Це мистецтво в Греції V сторіччя було справжнім "штурвалом в руках державного діяча". Політика тому називали ритором, здатним переконувати суддів в трибуналах, радників в Раді, членів народного зібрання, своїх громадян в будь-якому співтоваристві. Значущість риторики очевидна, як ясний для нас і небувалий успіх Горгія [16; c.108].

Горгій був першим філософом, який шукав теоретичний сенс того, що ми зараз називаємо естетичною цінністю слова і суттю поезії. "Поезію в її різних формах, - говорив він, - я називаю якоюсь розмірною думкою, і той, хто слухає, потрапляє в полон, тремтячи від страху, співчуваючи, ллє сльози, тріпоче від горя, його душа страждає від дії слів, щастя і нещастя інших робляться його власними".

Мистецтво, як і риторика, є рух відчуттів, але на відміну від риторики, воно поза практичними інтересами. Більш того, Горгій уміє пояснити, що таке поетичний обман, коли той, що "одурює, поступає краще за того, хто не одурює, а обдурений - мудріше за того, хто не обдурений". Що одурює, тобто поет - кращий, бо наділений творчим даром поетичних бачень, а обдурений виграє, бо здатний прийняти і цей обман і творіння. І Платон, і Аристотель не пройшли мимо цих думок: перший, щоб відкинути цінність мистецтва, другий - щоб відкрити потенцію катарсису, що очищає поетичне відчуття.

Високо оцінюючи досягнення людської культури, Горгій відносить до їх числа і "писані закони, цих вартових справедливості". Писаний закон — майстерний людський винахід, тобто щось штучне, Від "писаного закону" Горгій відрізняв неписану "справедливість", яка характеризується ним як "суть справ", "божий і загальний закон". Це не означає, проте, наявності між ними різкої розбіжності і протилежності. Будучи прихильником писаних законів, Горгий разом з тим саму справедливість ставить по цінності вище за них.

Так, в "Надгробному слові" Горгій, прославляючи загиблих афінян, говорить: "Часто вони віддавали перевагу м'якій справедливості над жорстким правом, часто також правоту суті справ (ставили вище) букви закону".

Відзначаючи зв'язок справедливості і рівності, Горгій продовжує характеристику полеглих в бою афінян в наступних словах: вони: "були справедливі по відношенню до своїх співгромадян через (властиве їм) відчуття рівності".

Високо оцінював Горгій благо світу. У своїй "Олімпійській промові", вимовленій в Олімпії приблизно в 408р. до н. е., коли йшла внутрішньогрецька Пелопоннеська війна, Горгій призвав всіх еллінів до єднання і миру. Радячи грекам припинити свою внутрішню ворожнечу, він переконував їх битися не між собою, а спільно проти "варварів".

Чималим успіхом в Афінах користувалися лекції Продіка (народився на Кеосі близько 470-460рр. до н.е.). Його відома робота називалася "Горами" (можливо, по імені богинь родючості). Продік був вчителем спору. (Сократ жартівливо називав його "мій маестро"). Пропонована ним техніка ґрунтувалася на синонімії, тобто розрізненні синонімів і точному визначенні відтінків смислових значень [28; c.114].

Така техніка немало вплинула на методологію Сократа в частині дослідження того, "що є це?", тобто суть різних речей. У етиці він став відомий своєю інтерпретацією софістичної доктрини на прикладі знайомого міфу про Геракла, який на роздоріжжі робить вибір між чеснотою і пороком, де чеснота інтерпретувалася як відповідний засіб досягнення дійсної вигоди і справжньої користі.

Оригінальне його розуміння богів. За Продіком, боги суть ніщо інше як "гіпостазірування корисного і вигідного". "Стародавні придумали богів через перевагу, надмірність, які від них виникали: сонце, місяць, джерела всіх сил, які впливають на наше життя, як, наприклад, Ніл на життя єгиптян".

Загальним стало ствердження про те, що софісти протиставляли "закон" "природі". Насправді ми не знаходимо цього ні у Протагора, ні у Горгія, ні у Продіка, проте, бачимо щось схоже у Гіппія з Еліди і у Антифонта, діяльність яких доводиться на кінець V ст. до н.е.

Гіппій відомий своїми енциклопедичними пізнаннями, а також тим, що викладав мнемотехніку (мистецтво пам'яті). Серед інших предметів, яким він навчав, були математика і наука про природу, він вважав при цьому, що знання про природу незамінне для життєвого досягнення успіху, що в житті слід керуватися законами природи, а не людськими встановленнями.

Природа об'єднує людей, закон же швидше за них роз'єднує. Закон знецінюється в тій мірі, в якій він протиставиться природі. Народжується відмінність між правом і законом природи, натуральним і позитивним правом. Природне вічне, друге - випадкове. Виникає, таким чином, зачин для подальшої десакралізації людських законів, які потребують експертизи.

Втім, Гіппій робить швидшим позитивні висновки, чим негативні. Він виявляє, наприклад, що, ґрунтуючись на натуральному праві, немає ніякого сенсу розділяти громадян одного міста і громадян іншого, а також дискримінувати громадян усередині одного і того ж міста. З'являється зовсім нове для греків явище - ідеал космополітизму і егалітаризму [44; c.206].

Софіст Антифонт(бл. 400р. до н. е.) обґрунтовував положення про рівність всіх людей за природою, посилаючись на те, що у всіх людей - еллінів і варварів, благородних і простих, - одні і ті ж природні потреби. Нерівність же людей виникає з людських законів, а не з природи. "За природою, - говорить Антифонт, - ми всі в усіх відношеннях рівні, притому (однаково) і варвари, і елліни. (Тут) доречно звернути увагу на те, що у всіх людей потреби від природи однакові".

Розрізняючи закони поліса і веління природи (природне право), Антифонт віддає явну перевагу природі, бо "багато (розпоряджень, що визнаються) справедливими згідно із законом, ворожі природі (людини)". Навіть корисні встановлення закону - суть окови для людської природи, веління ж природи приносять людині свободу.

Антифонт помічає, що таємне порушення законів держави залишається без наслідків, тоді як порушника законів природи неминуче наздоганяє лихо. "Бо розпорядження законів довільні (штучні), (веління ж) природи необхідні. І (понад те), розпорядження законів є результатом угоди (договору людей), а не породженням природи; веління ж природи –це природжені засади, а не продукт угоди (людей між собою)".

Виховання людей у дусі вимог природи Антифонт розцінював як необхідну умову досягнення єдності громадян в питанні про державних порядках і законах.

Антифонт радикалізує цю антитезу "природи" і "права", затверджуючи в термінах елеатів, що природа - це істина, а позитивне право - думка, що одна майже завжди антитетична іншій. Необхідно, вважає він, слідувати природному закону, навіть порушуючи людський, якщо це потрібно і не загрожує покаранням.

Ідею рівності Антифонт також підсилює: "Ми захоплюємося і почитали тих, хто благородний від народження, але тих, хто неясного походження, ми не поважаємо, не почитали, відносячись до останніх як до варварів, але ж за природою ми всі абсолютно рівні, і греки, і варвари".

"Просвіта" софістів обробляється тут не просто із старими забобонами аристократичної касти і традиційною замкнутістю полісу, але і із загальним для всіх греків забобоном щодо їх винятковості серед інших народів.

Громадянин будь-якого міста - такий же, як громадянин іншого, представник одного класу рівний представникові іншого, бо за природою своєю одна людина рівна іншій людині. На жаль, Антифонт не уточнює, в чому полягає рівність, і на чому воно ґрунтується. Мовиться лише про те, що всі рівно, бо всі мають одні і ті ж природні потреби, всі дихають ротом, ніздрями і т.п. Лише Сократ спробує дати вирішення цієї проблеми [46; c.98].

Loading...

 
 

Цікаве