WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Цивільний процес. Конституція України про здійснення правосуддя в державі - Курсова робота

Цивільний процес. Конституція України про здійснення правосуддя в державі - Курсова робота

Належність доказів.Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) про належність доказів, закріплене в ст. 58 ЦПК. Належними будуть докази, які мають значення для справи, тобто мають властивість підтвердити взаємопов'язані з ним істотні обставини і які у відповідності з нормою матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин. Вони входять до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуються значущістю фактів для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормам матеріального права [5, с. 277].

Вирішення суддею питань про виклик свідків, витребування письмових і речових доказів, проведення експертизи відбувається на підставі виконання вимоги належності підтверджуючих ними фактів у справі і закладених в самій правовій природі засобів доказування. Свідком може бути особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 63 ЦПК). Письмовими доказами визнаються такі, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи (ст. 64 ЦПК). Речовими доказами визнаються ті, що свідчать своїми властивостями про обставини, які мають значення для справи (ст. 65 ЦПК) [5, с. 278]. Дотримання судом першої інстанції правил належності доказів входить до змісту перевірки законності і обґрунтованості судового рішення в касаційному порядку.

Допустимість засобів доказування.За загальним правилом будь-які фактичні дані в цивільній справі можуть бути підтверджені лише встановленими в законі засобами доказування (ст. 57 ЦПК), але у відповідності з правилом (принципом) їх допустимості. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 59 ЦПК).

Цивільним законом обмежена допустимість показань свідків для підтвердження певних угод й інших дій, що мають юридичне значення. У простій письмовій формі повинна реалізовуватися значна група угод, недодержання якої позбавляє сторону у разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків (статті 44, 46 ЦК). Не можна підтверджувати показаннями свідків уступку вимоги і переведення боргу, що ґрунтуються на угоді, укладеній в письмовій формі (ст. 202 ЦК), а також в інших передбачених законом випадках.

4. Порівняльний аналіз Цивільно-процесуального кодексу 1963 р. і 2005 р. стосовно інституту доказів і доказування

Слід зазначити, що новий Цивільний процесуальний кодекс України (далі нЦПК) суттєво відрізняється від свого попередника за змістом, містить норми, яких не було в ЦПК 1963 року [1, с. 3].

Перш за все, у Кодексі більш чітко викладено основні засади цивільного судочинства, до числа яких можна віднести: здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності усіх учасників цивільного процесу, їх рівності перед законом і судом (ст. 5); гласність та відкритість судового розгляду (ст. 6); провадження цивільного судочинства державною мовою (ст. 7); здійснення цивільного судочинства на засадах змагальності сторін (ст. 10); диспозитивність цивільного судочинства (ст. 11); забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень (ст. 13), обов'язковість судових рішень (ст. 14). З аналізу інших статей Кодексу можна вивести ще низку засад, наприклад: справедливість і неупередженість суду при розгляді і вирішенні цивільних справ (ч. 1 ст. 1); своєчасність розгляду і вирішення цивільних справ (ч. 1 ст. 1); незворотність дії в часі закону, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання (ч. 4 ст. 2); застосування аналогії закону або аналогії права (ч. 7 ст. 8); пріоритет акта вищої юридичної сили або міжнародного договору (ч. 4, 5 ст. 8). У нормах Кодексу міститься ще низка засад цивільного судочинства, але їх формулювання та систематизація – це вже завдання теоретиків цивільного процесуального права [1, с. 4].

Новим Кодексом визначено основні положення цивільної юрисдикції (гл. 2), а саме: компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ (ст. 15); порядок розгляду кількох пов'язаних між собою вимог (ст. 16); право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду (ст. 17).

Примітним є те, що з цивільно-процесуального законодавства вилучено положення про провадження у справах, що виникають з адміністративно–правових відносин, чому в ЦПК 1963 року було присвячено 13 глав, до яких входило 69 статей. Це пояснюється тим, що законодавець має намір прийняти Адміністративний процесуальний кодекс України, яким і буде врегульовано порядок адміністративного судочинства [1, с. 8].

Стосовно інституту доказів і доказування в новому Цивільно-процесуальному кодексі відбулися наступні зміни.

Як відомо, обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, що було відображено в ст.15 ЦПК та тепер відображено в ст. 10 нЦПК з такими змінами: законодавці відмовились від пункту про незалежність суду при дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб; натомість зазначили – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Склад осіб, які беруть участь у справі а також їх права та обов'язки відмічені в ст.ст. 26, 27 нЦПК (98, 99 ЦПК) з такими відмінностями: осіб, які беруть участь у справі поділено по типам справ, а саме в справах позовного провадження – сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб; в справах наказного та окремого провадження – заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники; в справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. В новому ЦПК ширше подано права осіб, які беруть участь у справі (мають право знімати копії з документів, долучених до справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, подавати свої міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти. Зазначено, що обов'язком цих осіб є не лише добросовісне користування своїми процесуальними правами, але й добросовісне їх здійснення та виконання процесуальних обов'язків. Вони, для підтвердження своїх вимог або заперечень у справі позовного провадження зобов'язані подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання.

Свідки, їх права та обов'язки, а також відповідальність подані в ст. 50 нЦПК. Ця стаття практично нова, оскільки в ЦПК 1963 року існувала лише стаття про відповідальність свідків. В статті 50 зазначено: свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи; свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини; у разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд; свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду; за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з не передбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків – відповідальність, встановлену законом.

Перелік осіб, які не підлягають допиту як свідки поповнився (ст. 51 нЦПК проти ст. 42 ЦПК) такими пунктами:

1. Не підлягають допиту як свідки: 3) священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 4) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

2. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв – без згоди дипломатичного представника.

Права та обов'язки експерта теж в новому ЦПК подано ширше в ст. 53 на відміну від ст.ст. 58, 59 ЦПК 1963 року.

Стосовно доказів та їх дослідження статті нового Цивільно-процесуального кодексу розділилися по трьох главах (на відміну від ЦПК 1963 р. – Глава 4. "Докази"; Глава 20. "Судовий розгляд"). Так, визначення та основні положення різноманітних доказів подані в Розділі І. "Загальні положення", зокрема в Главі 5. "Докази", яка містить лише 10 статей поряд із 36 статтями старого ЦПК. Крім Глави 5 "Докази", їх дослідження та доказування подані в Розділі ІІІ. "Позовне провадження", а саме в Главі 3. "Провадження в справі до судового розгляду" (20 ст.: ст.ст. 131-150) та Главі 4. "Судовий розгляд" (15 ст.: ст.ст. 176-190).

Loading...

 
 

Цікаве