WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Цивільний процес. Конституція України про здійснення правосуддя в державі - Курсова робота

Цивільний процес. Конституція України про здійснення правосуддя в державі - Курсова робота

Зміст доказів – сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти – дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть виступати в безпосередній і опосередкованій формі – прямого або побічного доказу [5, с. 266].

Процесуальна форма доказів – засоби доказування виступають джерелами інформації про фактичні дані. Статтею 57 ЦПК (ч. 2) встановлено п'ять процесуальних форм одержання фактичних даних: пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновки експертів [5, с. 266]. Але в процесуально-правовому становищі сторін перебувають заявники й заінтересовані особи в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин і окремого провадження, а також інші особи, які беруть участь у справі. Вони подають докази (ст. 60 ЦПК), дають письмові і усні пояснення суду (ст. 176 ЦПК), в яких вміщується інформація про фактичні дані, одержані в результаті особистого спостерігання або від інших осіб, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому пояснення таких осіб є засобом доказування.

В судовій практиці в цивільних справах допускається розширення кола засобів доказування. В разі необхідності судами можуть бути прийняті як письмові докази документи, одержані за допомогою електронно-обчислювальної техніки. А з врахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, суд може також досліджувати подані звуко-, відеозаписи.

Одержання і дослідження доказової інформації і засобів доказування (змісту і процесуальної форми доказів) повинно здійснюватися в установленому законом процесуальному порядку (статті 58-66, 176-190 ЦПК), який виступає процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного пізнання дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Тому порушення процесуального порядку одержання і дослідження доказів знецінює їх, веде до втрати ними властивостей і значення доказів [5, с. 266].

Для виявлення особливостей окремих доказів вони класифікуються за видами. За характером зв'язку фактичних даних (змісту доказів) з фактами, які підлягають встановленню (з фактами, які підлягають доказуванню), докази поділяються на прямі і побічні. Прямі докази більш вагомі для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню. Побічні – характеризуються численністю зв'язків з фактами, які підлягають встановленню, тому в процесі пізнання дають можливість зробити декілька вірогідних висновків про них. Отже, в доказовій діяльності, в процесі пізнання істини вони спричинюють труднощі.

За процесом формування даних про факти (характерами створення доказів) докази класифікуються також за двома видами – первинні і похідні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню (безпосередніх фактів), від носія інформації (джерела доказів). Похідні (опосередковані, копії) – відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення цієї класифікації в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим саме сприяє правильному веденню їх дослідження і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи.

В юридичній літературі обґрунтовується також третя підстава для класифікації доказів – за джерелом, за допомогою якого суд їх одержує: на особисті і речові, і за цими ж підставами на первинні і похідні; на особисті, речові і змішані [5, с. 267]. Такий поділ доказів за однією підставою на три різні види зводить нанівець саму ідею класифікації. До складу особистих доказів включається не тільки пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків і висновки експертів, а й різні документи, оскільки вони виходять від відповідних осіб. Дійсно, пояснення сторін є особистим доказом і воно не перестає бути таким незалежно від того, чи буде воно одержано в усній або письмовій формі (ст. 176 ЦПК). Експерт дає висновок виходячи з своїх спеціальних пізнань, тому його висновок стосується не змішаних, а особистих доказів. Отже, носіями даних про факти виступають особи і речі (предмети), які можуть відтворити закріплену і збережену в них інформацію про відомі обставини, що мають значення для справи. В особистих доказах носієм інформації про факти завжди виступає людина, яка мусить правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, зберегти їх в пам'яті і відтворити (давати пояснення, показання – статті 61, 62 ЦПК). Особисті докази носять суб'єктивний характер, тому в пізнавальній діяльності необхідно враховувати психологію особи, наявність матеріально-правової заінтересованості у справі та особливих стосунків з сторонами.

В теорії цивільного процесу питання про поняття доказування, його суб'єкти, структурні частини доказування є дискусійним. Було висловлене міркування, за яким суб'єктами доказування виступають сторони; змістом доказування – процесуальна діяльність сторін по ствердженню фактичних обставин справи, подання доказів, спростування доказів протилежної сторони, заявлення клопотань про витребування доказів, участь в їх дослідженні [5, с. 268]. Але таке визначення доказування не відповідає нормам ЦПК. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, висловлювати міркування та заперечення (ст. 27 ЦПК). Отже, суб'єктами доказування є всі особи, які беруть участь у справі, вказані в ст. 26 ЦПК. Суд також є суб'єктом доказування, бере участь в доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи (ст. 160 ЦПК), сприяти сторонам у збиранні доказів (ст. 60 ЦПК), вирішувати питання про належність і допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК). Що ж до змісту доказування в цивільному процесі, то воно складається не тільки з процесуальної (практичної) діяльності, а поєднує в собі і розумову, логічну діяльність. Перша врегульована нормами цивільного процесуального права, друга – законами логічного мислення. Оцінка доказів підпорядкована вимогам правових норм і законам логічного мислення.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або ступенів (стадій), які взаємопов'язані й взаємообумовлені [5, с. 268]. Ступінь доказування складається з сукупності процесуальних дій, які виконуються суб'єктами доказування і об'єднуються спільністю мети. В науці цивільного процесу вони визначаються понятійно і кількісно по-різному. Виділяються такі елементи (ступені): твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою; дослідження доказів; оцінка доказів.

Початковий ступінь – твердження про факти – означає, що позивач й інші особи, які пред'являють вимогу на захист його прав, повинні в позовній заяві викласти обставини, якими обґрунтовуються вимоги (ст. 119 ЦПК), тобто на обґрунтування позову зазначити на юридичні факти, які породжують, змінюють або припиняють його права і обов'язки. Суд, в результаті покладеного на нього обов'язку по з'ясуванню дійсних обставин у справі (ст. 10 ЦПК), може і зобов'язаний вказати сторонам й іншим особам, котрі порушили справу, на факти, на які вони не посилалися, але які підлягають перевірці в судовому засіданні [5, с. 269].

Другий ступінь – сторони й інші заінтересовані особи зазначають на докази, що стверджують позов (ст. 119 ЦПК). Зазначення доказів – це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін [5, с. 269].

Третій ступінь – подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Якщо поданих доказів недостатньо, суд пропонує цим особам подати додаткові докази або за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (четвертий ступінь) [5, с. 269].

П'ятим ступенем доказування є дослідження доказів, тобто безпосереднє сприйняття і вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності й безпосередності [5, с. 269]. Процес дослідження доказів полягає в поєднанні емпіричної і логічної діяльності суду, спрямованої на пізнання фактичних даних, їх змісту і достовірності, процесу їх формування, збереження і забезпечення. Фактичні дані (обставини у справі) – реальні категорії, тому дослідження в суді доказів має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування.

Loading...

 
 

Цікаве