WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Франція на шляху демократії - Курсова робота

Франція на шляху демократії - Курсова робота

10 листопада 1946 р. у Франції відбулися вибори до Національних зборів. Перший уряд, сформований на основі конституції 1946 р., очолив представник правого крила ФСП Поль Рамадьє. Найважливіші посади обійняли народні республіканці, соціалісти й комуністи. Уряд Рамадьє вперше після визволення країни включив до свого складу також радикалів і правих ("незалежних"). 16 січня 1947 р. відбулися вибори президента Французької республіки. Ним став правий соціаліст Венсан Оріоль. Так розпочала своє існування Четверта республіка.

Конституція 1946 року. "Народно-республіканський рух" спільно з іншими партіями Установчих зборів розробили проект, який у вересні 1946 р. Установчі збори прийняли як новий проект Конституції. Його було схвалено в результаті референдуму, що відбувся 13 жовтня.

Нова конституція, яка була вже п'ятнадцятою в історії Франції, проголошувала, що "всяка людська істота незалежно від раси, релігії і віросповідання має невід'ємні і священні права". Основний закон урочисто підтверджував "права і свободи людини і громадянина, котрі освятила Декларація прав 1789 року".

У своїй преамбулі Конституція 1946 року проголошувала важливі "економічні, політичні і соціальні принципи". Жінкам гарантувалися у всіх галузях рівні права з чоловіками. Кожен повинен працювати і мати право на одержання посади. Гарантувалося право на утворення профспілок і роботу в них, на страйк "в межах закону", на колективний договір. Нація гарантує всім, було сказано в Конституції, зокрема дітям, матерям і літнім трудівникам, "охорону здоров'я, матеріальне забезпечення, відпочинок і дозвілля". Організація "суспільної безкоштовної і світської освіти всіх ступенів" проголошувалась обов'язком держави.

За формою правління Франція була "світською, демократичною і соціальною" парламентською республікою.

Парламент складався з двох палат: Національних зборів і Ради Республіки. Обидві палати обиралися: Національні збори — на засадах загального і прямого виборчого права на п'ять років, Рада Республіки — комунами і департаментами на засадах загального і непрямого виборчого права.

Національні збори проголошувалися єдиним законодавчим органом країни, який не міг "передати це право" (ст. 13), тобто делегувати свої законодавчі повноваження. Національні збори мали виняткове право ратифікації і денонсації міжнародних договорів, оголошення війни і т.ін.

Рада Республіки отримала лише дорадчі функції, її рекомендації не були обов'язковими для Національних зборів. Верхня палата лише вносила поправки до законопроектів, прийнятих Національними зборами.

Якщо між палатами не було згоди, то рішення залишалось за Національними зборами. Вибори до Ради республіки були двоступеневими, але більшість членів виборчих колегій складали делегати, обрані на загальних виборах на основі пропорційного представництва. До колегії входили також генеральні та муніципальні радники і депутати Національних зборів від департамента. Шоста частина Ради республіки призначалася Національними зборами.

Главою держави був президент республіки, який обирався на сумісному засіданні палат парламенту строком на сім років, і міг бути переобраним лише один раз (ст. 29). Він призначав голову уряду, державних радників, членів Верховної ради і Комітету Національної оборони, головував у раді міністрів. Президент проголошує закони протягом десяти днів, підписує і ратифікує міжнародні договори і т.д. Однак, ніяких надзвичайних повноважень Конституція президенту не надавала. Більше того, кожен акт президента підписувався головою ради міністрів і одним із міністрів (ст. 38). Призначений президентом прем'єр-міністр не міг розпочати формування кабінету, доки Національні збори абсолютною більшістю не ухвалять його кандидатуру і його програму.

Виконавча влада, за конституцією, вручалася раді міністрів на чолі з її головою. Цей орган очолював безпосереднє державне управління країною. В його розпорядженні знаходився розгалужений бюрократичний чиновницький апарат.

Конституція покладала на міністрів колективну відповідальність перед Національними зборами за загальну політику кабінету і індивідуальну відповідальність за їх особисту діяльність. Працював уряд під контролем Національних зборів, які мали можливість абсолютною більшістю голосів відмовити кабінету в довірі. Така відмова тягла за собою колективну відставку кабінету. Але, якщо протягом вісімнадцяти місяців відбудуться дві міністерські кризи, рада міністрів "може прийняти рішення про розпуск Національних зборів" (ст. 51).

Рада міністрів мала йти у відставку, якщо Національні збори абсолютною більшістю голосів висловлювали їй недовіру, але після двох урядових криз, викликаних вотумом Зборів, рада міністрів могла прийняти рішення про достроковий розпуск Національних зборів декретом президента. У цьому випадку на час проведення виборчої кампанії створювався уряд ізпредставників усіх партій, очолюваний головою розпущених Національних зборів.

Для розгляду судових справ політичного характеру Національні збори обирали спеціальний Верховний суд. Решта судів підкорялись Вищій раді магістратури, яка складалася із президента, міністра юстиції, чотирьох представників від суддів, двох юристів, призначених президентом і шести членів, які обиралися Національними зборами.

У конституції нічого не згадувалося про колонії, а говорилося про Французький союз, який складався із метрополії, заморських департаментів і територій, а також автономних колоній. Керівництво союзом здійснювалося урядом.

Конституція зберегла в недоторканності колишню систему місцевого управління і суворий контроль з боку уряду за органами місцевого самоврядування.

Державний лад Франції за Конституцією 1946 року

ПРЕЗИДЕНТ

Державна

ПАРЛАМЕНТ рада

Рада Голова

Республіки РАДА МІНІСТРІВ

НаціональнаМіністри

Асамблея

Економічна рада

Генеральна рада Префект Генеральна рада Префект

ДЕПАРТАМЕНТ ДЕПАРТАМЕНТ

в) Конституційні реформи

Перед післявоєнною Францією постало безліч важливих проблем: економічних, соціальних, політичних. Однак центральним питанням внутрішньополітичного життя країни, навколо якого розгорнулася гостра боротьба, стало питання нового державного ладу, проблема нової конституції Франції.

Політичні партії по-різному уявляли собі перспективи розвитку державного ладу Франції, а в умовах багатопартійності це вело до появи значної кількості програм, розмежування політичних сил.

Наприкінці війни серед політичних партій відбулися зміни.

Найавторитетнішою, наймасовішою партією стала комуністична партія Франції. Навколо неї об'єдналися численні прогресивні організації країни: Асоціація колишніх партизанів, Спілка республіканської молоді, Спілка французьких жінок тощо.

Другою за своїм авторитетом була створена в 1944 році партія Народно-республіканського руху (МРП), яка відбивала інтереси монополістичного капіталу.

Буржуазні учасники руху Опору утворили в 1945 році Демократичну і соціалістичну спілку опору (ЮДСР).

Значно похитнулися позиції таких партій, як радикали і радикал-соціалісти.

Серйозних змін у соціальному складі зазнавала соціалістична партія, значну частину якої становила дрібна буржуазія.

На цьому партійному фоні і розгорнулася боротьба за майбутню конституцію Франції, в ході якої були сформульовані три основні програми:

1. Комуністи вважали необхідним створити демократичну парламентську республіку з суверенними Національними зборами. Другу палату вони хотіли скасувати, владу президента обмежити. Комуністи вважали необхідним дати в Конституції перелік основних прав і свобод людини і громадянина.

Loading...

 
 

Цікаве