WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Форми української держави - Курсова робота

Форми української держави - Курсова робота

Запорозька Січ. Однією з форм протесту проти соціального і національного гноблення стала масова втеча українського населення в козаки. (Слово "козак" тюркського походження й означає "легко озброєний воїн", "сторожа", "вільна людина" тощо.) У XV ст. українське козацтво вже відособилося в окрему соціальну групу. А в середині XVI ст. за Дніпровими порогами склалася особлива військово-територіальна політична організація українського козацтва-Запорозька Січ. Вона не була державою в повному розумінні слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її не раз називали "козацькою республікою".

Українська державність у роки визвольної війни 1648-1654 рр. Боротьба українського народу за звільнення з-під влади Речі Посполитої мала одним із своїх наслідків формування в ході бойових дій початків власної української державності.

Для виконання державних функцій була пристосована наявна військово-адміністративна організація українського козацтва. Зборівський (серпень 1649 р.) і Білоцерківський (вересень 1651 р.) договори України ("гетьмана Б. Хмельницького і всього Війська Запорозького") з Піччю Посполитою закріпили, що на території, визволеній козаками, їм передаються повноваження державної влади.

Отже, в період визвольної війни склалося політичне утворення, яке мало багато ознак державності: територію, військо, свої органи влади і правові норми, певне міжнародне визнання і навіть зачатки власних податкової і грошової систем. У літературі цю політичну організацію нині прийнято називати Українською козацькою державою.

За умовами договору з російським царем Україна зберегла власний судоустрій. На її території були чинні Литовський Статут, магдебурзьке право та інші "давні права". Неодноразово робилися спроби підготувати спеціальну збірку "малоросійських прав", але вони так і не увінчалися успіхом.

Державотворчі пошуки 1917-1920 рр. Після жовтневих подій у Петрограді III Універсалом Центральної Ради було проголошено створення Української Народної Республіки (УНР) у складі майбутньої федеративної Росії. Одночасно започатковувалися демократичні реформи в дусі поміркованої соціалістичної платформи. Остаточно всі питання подальшого державного устрою УНР мали вирішити Українські і Всеросійські установчі збори. Проте провести Українські установчі збори не вдалося, а Всеросійські установчі збори було розігнано Радянською владою.

Центральна Рада вступила в затяжний конфлікт з Радянською Росією. Влади УНР не визнавала значна частина українського народу, яка пішла за створеними у грудні 1917 р. в Харкові органами Радянської України. За цих умов напередодні вступу до Києва радянських військ IV Універсалом Центральної Ради було проголошено, що УНР стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу.

Проте втілити в життя проголошений намір не вдалося. Недооцінка Центральною Радою соціальних проблем, внутрішні суперечності та інші причини привели до того, що український народ у боротьбі між Центральною Радою і більшовиками все більше схилявся на бік останніх. А закликавши до України німецько-австрійських окупантів, Центральна Рада остаточно втратила свій авторитет у населення.

За таких обставин окупаційне командування наприкінці квітня 1918 р. ініціювало розгін Центральної Ради і прихід до влади гетьмана П.П.Скоропадського. Маріонетковий гетьманський режим перейменував УНР в Українську Державу, скасував усі соціалістичні за змістом реформи Центральної Ради та здійснив низку інших антидемократичних акцій.

Радянська Україна. У грудні 1917 p. І Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив Радянську владу на Україні. Остання в цей період державницьких змагань виявилася найбільш життєздатною і в процесі громадянської війни перемогла всіх своїх політичних противників.

Проголошення незалежної держави – Україна. Під час глибоких соціальних і - політичних зрушень останнього; десятиріччя посилився потяг усіх народів колишнього Союзу PCP до незалежності і розбудови власної держави. Втіленням державотворчих пошуків українського народу стало прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України і наступне його підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р. На політичній карті світу з'явилася нова суверенна держава - Україна.

2.2 Концепція української державності у вітчизняній політичній думці

Останніми роками до наукового обігу в Україні було повернено багато призабутих імен та ідей. Правда, переважно це стосувалось діячів та подій минулого, XX сторіччя. В них вчені і політики, інші громадяни, намагались знайти відповіді на питання про корені та причини багатьох сьогоднішній проблем. Одночасно формувалась думка про те, що саме XX сторіччя стало періодом концептуального оформлення ідеї української державності. Однак ідеї українських мислителів і громадсько-політичних діячів останніх ста років не виникли на порожньому місці. Вони успадкували і розвинули надбання попередників, пристосували їх, із різним ступенем успіху, до реалій свого часу.

Проаналізувавши розвиток концепцій української державності від витоків до початку XX сторіччя можна стверджувати, що для вітчизняної політичної думки саме ідея державності була визначальною. Теоретичне вирішенні питання про можливість, необхідність, мету існування української держави, форми організації, шляхів та засобів її побудови корелювалось із парадигмальною позицією мислителів, що формували відповідні концепції.

Основними парадигмами, що визначали зміст тієї чи іншої концепції державності були соціально-класова та національно-державницька. Як правило, соціально-класовий підхід відносив питання державності "на другий план" і навпаки, за деякими винятками, коли мислителям вдавалось гармонійно поєднувати національне і соціальне.

Концепції української державності пройшли разом з усією вітчизняною політичною думкою тривалий процес становлення і розвитку, в якому можна виділити чітко означені етапи.

Першим з них був період існування Київської Русі, від якого до нас дійшли перші писемні пам'ятки. Його початок — "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, в якому Київська Русь представлена як потужна держава, що сперечається могутністю та міццю з Візантією, найбільшою імперією тогочасного християнського світу. Ця держава заснована на імперській ідеї, в центрі якої стоїть київський князь як самодержець і намісник Бога на землі, що зосереджує у своїх руках всю повноту влади. "Повість врем'яних літ" дає зовсім інше бачення державності — федеративний союз князівств, що з'єднані владою роду Рюриковичів, влада яких освячена церквою. Києвопечерські книжники, що мали стосунок до написання цього літопису, сформували концепцію держави, що є спадковою власністю роду Рюриковичів, які є "братами" і слухають Великого князя київського як "брата старшого". Ця держава не є унітарною. Вона — своєрідна "родова федерація правлячого сімейства, яку в цілісності тримає митрополича кафедра Києва, що єдина може зробити князів "богоугодними монархами".

Надмірна прихильність ідеї виняткового права Рюриковичів на володіння Київською Руссю зіграла з ними злий жарт в часи, що настали після татаро-монгольської навали. Населення, що відчувало відчуженість влади від власних інтересів, без особливих докорів сумління переорієнтовувалось на більш удачливих загарбників за умови, якщо вони обіцяли полегшення соціального становища мас.

Включення українських земель до складу Польщі та Великого князівства Литовського, а, пізніше, і до держави, що утворилась в наслідок їх союзу, супроводжувалось посиленням розколу в українському суспільстві. Нащадки князівсько-боярських родів шукаючи захисту своїх станових привілеїв переходили в польське громадянство і приєднували до соціального гніту українських мас ще й гніт національний та релігійний.

Одночасно прилучення частини української еліти до католицького світу відкривало для неї двері провідних університетів Західної Європи. Завдяки цьому українське політичне мислення розвивалось безпосередньо в межах тогочасного загальноєвропейського наукового дискурсу. Гуманістичні ідеї проникали в українське суспільство, а його провідні мислителі розробляли концепції держави виходячи із "протоідей" природного права, договірної держави, розподілу влади, поваги до індивіда як самоцінності, що має невід'ємне право на свободу і вільний розвиток. Ці ідеї лягали в основу ідеології козацтва, що прийняло на себе роль національної еліти після трагічних подій кінця XVI ст. — Берестейської унії та повстання на чолі з С. Наливайком, які ознаменували глибокий соціальний та конфесійних розкол українського суспільства.

Ідеї українських гуманістів, письменників-полемістів, діячів церкви та козацьких ідеологів втілились у державі, яка виникла внаслідок повстання на чолі з Б. Хмельницьким. Виникнувши як "неподлегле козацьке панство", вона, однак, не зуміла втримати цього статусу і почала шукати союзників, які прагнули скористатись ситуацією у своїх власних інтересах. Козацтво, у першу чергу старшина, не скористались ситуацією і прагнучи затвердження власних станових привілеїв, було готовим іти на компроміси в питанні незалежності держави. Наслідком цього стала втрата держави і нове соціальне закабалення селянської маси.

Loading...

 
 

Цікаве