WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Форма та зміст заповіту за законодавством різних держав - Курсова робота

Форма та зміст заповіту за законодавством різних держав - Курсова робота

В) Форми заповіту за законодавством різних держав

Заповіт можна характеризувати, беручи до уваги його форму та зміст. Недотримання законодавчо встановленої форми заповіту зумовлює визнання його недійсним. Законодавство різних держав встановлює декілька основних форм заповіту: публічний акт, таємний (секретний) і власноручний заповіти.

Заповіт у формі публічного акта вчиняється у встановленій законом процедурі за участю офіційної особи, як правило, нотаріуса. Наприклад, у Франції заповіт у формі публічного права складається у присутності двох нотаріусів або одного нотаріуса й двох свідків. У Швейцарії – за участю нотаріуса та двох свідків. Відповідно до Цивільного закону Латвії 1937 р. заповіти у формі публічного акта складаються у нотаріуса, у волостному суді або у консула Латвії у присутності заповідача та за участю двох свідків, офіційно депонується у нотаріуса чи іншої особи, уповноваженої законодавством. Переважно він не викликає сумніву в його справжності. Зміст такого акту відповідає дійсній волі заповідача.

Таємний заповіт складає заповідач і в закритому виді, як правило , у присутності свідків, передає на зберігання нотаріусу. Використання цієї форми заповіту сприяє збереженню його таємниці та неможливості легкої втрати документа. Таємні заповіти передбачено статтями 969,1007 Цивільного кодексу Франції,параграф 2239 німецького Цивільного уложення. Вчинення таємних заповітів допускає й ч.2 ст.505 Цивільного кодексу Швейцарії, а питання, пов'язані з ними, регулюють норми права кантонів. Цивільне законодавство України донедавна не передбачало складання таємних заповітів. Проте нині можливість існування таких заповітів передбачено статтями 1249, 1250 Цивільного кодексу, відповідно до норм якого секретним вважається заповіт, посвідчений нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповіт повинен міститися в заклеєному конверті з підписом заповідача на конверті та посвідчу вальним написом нотаріуса, скріпленим його печаткою. У присутності заповідача цей конверт поміщається в інший і опечатується. Нотаріус та інші особи, крім заповідача не ознайомлюються під час цієї процедури зі змістом заповіту.

Законодавство однієї держави може допускати існування декількох форм заповітів. Наприклад, усі перелічені форми заповітів передбачає законодавство Франції. Проте залишає заповідачу свободи вибору Закон Англії 1837 р.,який передбачає тільки одну форму заповіту. Відповідно до ст.9 Закону заповіт складається у письмовій формі, підписується заповідачем чи іншою особою за його вказівкою, засвідчується не менш ніж двома свідками у його присутності.

Власноручний заповіт є найпоширенішою формою заповіту. Ним вважається документ, текст якого складає, підписує та датує заповідач. Машинописний текст не є власноручним заповітом. Найпростіший у складанні й такий, що дає змогу зберегти таємницю волі заповідача, власноручний заповіт має деякі недоліки. Наприклад, його легко втратити або він може бути складений під впливом інших осіб на волю заповідача. Власноручна форма заповіту передбачена , наприклад , законодавством Російської Федерації. Так, згідно зі ст.540 Цивільного кодексу РРФСР 1964 р. заповіт складається у письмовій формі й нотаріально посвідчується. Якщо заповідач внаслідок хвороби чи з інших причин не може підписати заповіт. Його підписує інша особа, уповноважена законом.

На відміну від власноручних заповітів, передбачених законодавством держав "сім'ї континентального права", англійське законодавство, як вказувалося, не вимагає виконання заповіту рукою самого заповідача. Заповіт може бути написано іншою особою, виконаний машинописним способом або у вигляді криптограми. Допускається поєднання рукописного та машинописного текстів.

Англійська форма заповіту в загальних рисах сприйнята у США, за винятком штату Луїзіани, у якому, як зазначалося, діє французьке право. У решті штатів окремі розбіжності норм щодо форми заповіту не є принциповими. Хоча не можна стверджувати й про їх уніфікованість. Так, законодавство штатів Массачусетс, Мен та деяких інших передбачає за свідчення заповіту трьома свідками. В інших , як то Арізона, Арканзас, Каліфорнія, немає єдиної форми заповіту.

Відповідно до Закону Канада "Про реформування спадкового права" 1994 р. заповіт повинен бути складений тільки у письмовій формі (ст.4) і підписаний законодавцем. Інша особа підписати заповіт не може ні за яких умов. На дійсність заповіту місце розміщення підпису не впливає.

Цивільний кодекс Латвії 1937 р. передбачає складання приватних заповітів. Ці акти вчиняються, як правило , письмово та в присутності хоч би двох довірених свідків.

За виняткових обставин, передбачених законодавством держав, допускається спрощений порядок вчинення заповітів. До таких обставин належать епідемія (параграф 2250 Цивільного уложення Німеччина), перебування особи яка складає заповіт,на дійсній військовій службі,складання заповіту моряком, який перебуває у плаванні (ст.11 англійського закону 1837 р.). У першому випадку заповіт може бути вчинено в усній формі в присутності трьох свідків. У другому – також в усній та в присутності свідків, або у письмовій , але без його підписання чи засвідчення свідками. Вчинення привілейованих заповітів передбачено й Цивільним законом Латвії 1937 р. у разі , якщо заповідач через надзвичайні обставини не має можливості скласти письмовий приватний чи публічний заповіт. У такому разі спадкодавець висловлює свою останню волю усно. Вона виголошується у присутності свідків. Якщо надзвичайні обставини припиняють свою дію і у спадкодавця є можливість скласти письмовий заповіт, тоді усний заповіт втрачає силу протягом трьох місяців після припинення зазначених обставин.

Якщо за загальним правилом, що міститься у законодавстві Латвії, свідки, які запрошуються у разі вчинення заповіту, повинні володіти певними якостями, наприклад бути повнолітніми, вміти читати й писати, то коли йдеться про привілейований заповіт, вимога стосовно їх писемності відсутня. Водночас письмовий заповіт, вчинений без свідків,має юридичне значення, якщо його складено: 1) особою за таких обставин, які не дозволяють запросити свідків; 2) особою , яка перебуває на військовій службі у воєнний час; 3) одним з батьків на користь дітей; 4) одним з подружжя на користь іншого.

Серед питань спадкування за заповітом важливе практичне значення має питання здатності осіб складати заповідальне розпорядження. Ця здатність залежить від досягнення особою певного віку й можливості усвідомлення значення своїх дій та їх наслідків. Правова оцінка дієздатності особи стосовно вчинення заповіту, як правило , дається після відкриття спадщини.

В Україні,Франції,Швейцарії,Англії,більшості штатів США здатність до складання заповітів у певному обсязі виникає з досягненням повноліття, тобто 18 років. Законодавство багатьох держав не передбачає можливості укладання заповітів неповнолітніми особами. Проте є й альтернатива. Наприклад, параграф 2229 Цивільного уложення Німеччина допускає складення заповіту неповнолітньою особою, яка досягла 16 років. У цьому разі згоди законного представника на такі дії неповнолітнього не вимагається. Відповідно до ст.904 Цивільного кодексу Франції неповнолітня особа, яка досягла 16 років, може складати заповіт стосовно половини належного їй майна, а за відсутності родичів до 6-го ступеня родинності – на рівні з повнолітньою особою.

У деяких штатах США здатність до вчинення заповіту виникає у особи в більш ранньому віці. Наприклад, у штаті Джорджія – з 14 років. З такого ж віку здатними до складання заповіту за правом Англії є військовослужбовці та моряки, які перебувають у плаванні.

Відповідно до ст.6-8 Закону Канади "Про реформування спадкового права" неповнолітня особа може скласти заповіт, якщо вона уклала шлюб чи вступила на військову службу. Уразі наміру укласти шлюб , у заповіті вказується особа, з якою шлюб укладатиметься.

4. Зміст заповіту за законодавством різних держав

За змістом заповіт в основному є розпорядженням майнового характеру. У ньому може визнаватися позашлюбна дитина, призначатися опікун неповнолітньої особи чи виконавець заповіту. Обєктом заповідального розпорядження є майно, яке належало померлому. Звичайно кожна держава у своєму законодавстві прагне окреслити коло питань, які становитимуть зміст заповіту. У Цивільному кодексі України 2003 р. передбачено, що заповідач може розпоряджатися належним йому майном, охоплювати права й обов'язки , належні йому на момент укладення заповіту та які можуть виникнути у майбутньому. Якщо розподілено лише права, то до визначених у заповіті спадкоємців переходить й частина обов'язків заповідача, що є пропорційною до одержуваних ними прав (частини 1,3 ст.1236).

Loading...

 
 

Цікаве