WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Форма державного устрою - Курсова робота

Форма державного устрою - Курсова робота

3.2 Федерація

Федерація – це добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу.

Федеративний державний устрій є неоднорідним. В різних країнах він має свої унікальні властивості, що визначаються історичними умовами утворення конкретної федерації і, насамперед, національним складом населення країни, своєрідністю побуту та культури народів, які входять у союзну державу.

Разом з тим можна виділити найбільш узагальнені риси, які є характерними для більшості федеративних держав.

  1. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік і т.д.

  2. У союзній державі верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам.

  3. Суб'єкти федерації мають право на прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи.

  4. У більшості федерацій існує союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць.

  5. При федеральному державному устрої в парламенті є палата, що представляє інтереси членів федерації.

  6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію у міждержавних відносинах (США, Бразилія, Індія, ФРН та ін.).

Федерації будуються за територіальними та національними ознаками, що значною мірою впливає на характер, зміст та структуру державного устрою.

Територіальні федерації характеризується значним обмеженням у державному суверенітеті суб'єктів федерації. Національні ж федерації виділяються більш складним державним устроєм. Основне розходження між територіальними і національними федераціями виражається різним степенем суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада, в територіальних федераціях, має перевагу, відносно вищих державних органів членів федерації. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень.

Федеративний устрій держави.

Федерація являє собою добровільне об'єднання декількох раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу. Федеративний державний устрій діє неоднорідно. У різних країнах він має свої особливості, що визначаються історичними умовами утворення конкретної федерації і насамперед національним складом населення країни, своєрідністю культури і побуту народів, що входять у союзну державу. Наприклад, можна розглянути Росію, у якій ще при тимчасовому уряді починалися перші серйозні спроби федералізації великих губерній і регіонів. Уже 22 березня 1917р. була заслухана доповідь міністра-голови внутрішніх справ Г. Є. Львова, про реформу місцевого управління Росії „на основі перетворення органів безпосереднього державного управління на місцях в органи самоврядування і надання останнім усієї повноти державної влади". Проте Федералізм юридично був закріплений після жовтневої революції 1917р. у конституції РРФСР 1918р. У грудні вона разом з іншими республіками (Україною, Білорусією і Закавказькою федерацією) сформувала нову федеративну державу – СРСР.

На думку Хаффмана, федералізм – це така форма організації уряду, що прагне примирити регіональну розмаїтість з визначеним рівнем колективної єдності і робить це таким шляхом, при якому регіональні уряди грають цілком конкретну роль.

Варто виділити ряд основних принципів утворення та функціонування федеративної системи, з позиції яких варто розглядати і оцінювати будь-яку федерацію:

  • добровільне об'єднання держав чи державних утворень у федерацію;

  • рівність суб'єктів федерацій незалежно від величини їх території, чисельності населення, економічного потенціалу;

  • плюралізм і демократизм у взаєминах суб'єктів федерації поміж собою і з громадянами;

  • широкі можливості громадян активно і без перепон приймати участь у федеральних і регіональних політичних процесах;

  • дотримання законності та конституційних прав, означає чітке і неухильне дотримання федерацією та суб'єктами федерації, федеративними і всіма іншими органами й організаціями звичайних і конституційних законів як у відношеннях одні з одними, так і з громадянами, формованими ними партійними, пpофсоюзними й іншими суспільно-політичними органами та організаціями.

Будь-яка федеративна система може бути ефективною лише тоді, коли її діяльність реалізується в конкретних межах Конституції і дійсного законодавства, коли чітко розподілені сфери діяльності та компетенція центральних і місцевих державних органів, неухильно дотримуються права та свободи громадян. У цьому контексті можна лише привітати характеристику федералізму як „договірну відмову від централізму", як „структурно оформлену дисперсію повноважень" між різноманітними державними організаціями – свого роду владними центрами, „законні повноваження яких, гарантовані Конституцією". Важливо виходити також із того, що федералізм – це не одновимірне, а багатовимірне явище, що він має не тільки статичний, але і динамічний характер. Коли мова йде про багатомірність федералізму, мається на увазі існування різноманітних, та більш-менш однаково вартісних його сторін або аспектів: історичних, політичних, культурних, ідеологічних, і т.д. Федералізм, як уявляється, це навіть не стільки статика, скільки динаміка, процес, до того ж не простий, а циклічний. Це підтверджується мінливим характером стосунків між федерацією та її суб'єктами. На різних етапах історії ці стосунки є в різній степені жорсткими, централізованими чи децентралізованими. Федералізм, незалежно від того, у який державі він встановлюється – в США, Германії, Росії, Канаді – існує не сам по собі і не за для себе, як самоціль, а набуває змісту лише в слугуванню суспільству, окремій людині.

Федералізмом обрані принаймні п'ять основних цілей. Серед них:

– „примирення єдності і різноманітності;

– захист від тиранії центрального правління;

– створення умов для участі населення в політичних процесах на декількох рівнях влади;

– створення умов для підвищення „ефективності виробництва через регіональну конкуренцію" і виступ в якості форми чи шляху „до стимулювання новаторських ідей в регіональних представництвах". Головною ціллю є – всебічне забезпечення процесу вільного розвитку різноманітних національностей і народностей, принцип плюралізму та демократії, гарантія прав та свобод громадян.

Федеральну систему державного устрою можна розглянути на прикладі Сполучених Штатів Америки: центральним елементом американського федералізму є наявність реальної влади окремих штатів, можливість визначати як свою особисту політичну структуру, так і саму політику.

Одні штати самі визначають „свій електорат": встановлюють особисті обов'язкові вимоги „просування партійних кандидатів на державні посади не інакше як через „праймеріз" (первинні вибори). Інші штати, на відміну від федерального законодавчого органу, можуть створювати однопартійний парламент (штат Небраска), можуть приймати закони, у відповідності до яких суди і члени кабінету повинні обиратися (на федеральному рівні, вони призначаються). Окремі штати мають право приймати закони про проведення референдумів.

Варто виділити найбільш загальні риси, які є характерними для більшості федеративних держав:

  1. Територія федерації складається з територій та її окремих суб'єктів: штатів, кантонів, земель. республік і т. ін.

  2. У союзній державі верховна законодавча, виконавча та судова влада належить федеральним державним органам. Компетенція між федерацією та її суб'єктами розмежовані союзною (федеральною Конституцією.

  3. федерації володіють правом приймання власної конструкції, мають свої вищі законодавчі, виконавчі та судові органи.

  4. Більшості федерацій існує єдине союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць.

  5. За федерального державного устрою в парламенті організовується палата, яка представляє інтереси членів федерації.

6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях виконують союзні державні органи. Вони офіційно представляють федерацію в міждержавних стосунках.

Федерацію можна розділити на національну і територіальну. Основна відмінність між територіальною та національною федерацією складається за ступенем суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада в територіальних федераціях володіє більшістю відносно вищих державних органів, членів федерації. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень. Загальнонаціональна державна влада виконує лише координацію інтересів суб'єктів федерації, забезпечуючи їх найбільш оптимальну внутрішню та зовнішню діяльність. Суб'єкти національної федерації у сфері міжнародних відносин можуть встановлювати дипломатичні відносини з будь-якою державою міжнародного співтовариства, укладати політичні, економічні та інші договори. Національна ознака надає федерації таких особливостей, котрі не можуть бути властивими для федерального державного устрою.

Loading...

 
 

Цікаве