WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Філософські засади європейської моделі розвитку України - Курсова робота

Філософські засади європейської моделі розвитку України - Курсова робота

У XX ст. формується "європейська ідея держави всезагального добробуту", яка послабила ідею соціальної нерівності та привела до забезпечення добробуту громадян шляхом реалізації соціальної справедливості, досягнути якої, на думку теоретиків, можна лише в межах відповідного міждержавного союзу. Такий міждержавний союз має відповідати інтересам держав, які входять до нього, долати егоїзм сильних в політичному та економічному плані держав, захищати слабких, впроваджувати ефективно-паритетні принципи суспільного розвитку. Основним принципом утворення такого міждержавного союзу мають виступати рівність та свобода громадян. Загальною формальною ознакою реалізації такого принципу, який слугує основою об'єднання, є рівність людей перед законом, що є основним атрибутом правової держави.

Таким чином, європейська ідея кінця XX ст. спрямовується на забезпечення блага народу шляхом здійснення 1) фізичної безпеки громадян (індивідуальна свобода) та 2) соціальної безпеки (матеріальні умови свободи, долання соціальних відмінностей). Це вказує на принципову відмінність європейської держави від євразійської, яка принципово не втручається у питання розподілу суспільного блага, забезпечення матеріального та культурного добробуту громадян. У XX ст. формується нова модель європейської держави, яка приводить до утвердження у сучасній практиці таких понять, як "соціальна держава", "правова держава" та "держава благоустрою".

Що ж стосується утвердження ідеї європейської соціальної держави, то вперше вона утверджується після Другої світової війни. Ця модель держави чітко узгоджувалась із системою ліберальних цінностей, характеризуючи тим самим перехід від патерналістської моделі держави до держави "соціальних інвестицій" у людський та соціальний ресурс. У результаті цього вона склала основу конституційного принципу розвитку багатьох європейських країн. Теоретиками того часу європейська соціальна держава закономірно розглядалась як "особливий, соціально орієнтований тип держави з розвиненою багатоукладною економікою, високим рівнем соціальної захищеності всіх громадян, утвердженням принципу соціальної справедливості"6.

Однією із форм функціонування європейської соціальної держави на кінець XX ст. стало утвердження держави добробуту, яка б гарантувала соціально справедливий розподіл національного доходу та захист прав громадян. Основою інсти-туціональності держави добробуту слугує система централізованих соціальних домовленостей та узгодженостей між різними суб'єктами суспільного життя. Важлива роль при цьому належить сфері послуг, науки та освіти, які і є первинним простором для відповідних домовленостей між громадянами в процесі реалізації своєї суспільної практики, адже тут основним покликанням держави є обслуговувати громадянина шляхом надання йому ефективних послуг. Відповідно до цього однією із основних функцій держави добробуту є забезпечення функціонування сервісного суспільства, що включає реалізацію трьох основних видів інтелектуальних послуг: інновації, комунікації та освіти. Тому цілком логічно зазначити, що основним аспектом моделі європейської держави є модернізація соціальних інститутів, яка пов'язується у першу чергу з виробленням нових форм інвестування в людський капітал - освіту, навчання та перенавчання кадрів. Європейська ідея таким чином увиразнює розвиток власної ініціативи та свободи індивіда (розвиток індивідуальності людини) у результаті цього їй вдається забезпечити узгодження індивідуалізованих цінностей особистості та його персональної відповідальності. Виходячи з того, що головним політичним інструментом побудови європейської соціальної держави є створення демократичних інститутів реалізації ліберальних політичних установок, доцільно створити нову мережу соціальної безпеки, яка б забезпечувала належні умови для розвитку особистої відповідальності громадянина.

Проте, аналізуючи зміст європейської ідеї та європейської моделі розвитку, слід вказати на певну її неоднозначність у ставленні з боку як офіційних європейських інституцій, так і з боку теоретиків. На особливу увагу в цьому плані заслуговує думка, висловлена швецьким міністром Л.Пагротскі, відповідно до якої архаїчними вважались погляди на ефективність європейської моделі розвитку, адже сьогодні на початку XXI ст. вона потребує своєї модернізації, гнучкості та конкурентності порівняно з іншими моделями прийнятими у світі.

У межах західного суспільства наведений вище підхід не поділяється, адже сьогодні майже аксіоматичним є визнання європейських стандартів необхідною умовою світового розвитку, оскільки вони приводять до певної логічності конгломеративну модель перерозроділу світової системи, забезпечуючи тим самим ліберальну синергетичність у розвитку кожної окремої держави, яка іманентно є суб'єктом реалізації європейської ідеї.

Надзвичайно цікавим у межах даного аналізу є підхід, представлений французьким вченим Л.Жоспеном, який доцільність реалізації європейської моделі світового розвитку вбачає у поєднанні, а не в протиставленні "соціальних витрат" та "соціальних інвестицій". На думку дослідника, в умовах євроінтеграції як певної інституційної моделі об'єднання світу важлива роль належить політиці паритетного перерозполіду соціальних інвестицій між державами7.

Ця теза також була актуальною на саміті глав держав Європейського Союзу у березні 2000 р., коли вперше було прийнято рішення, яке орієнтувало союз на вирішення стратегічної мети - побудови "Соціальної Європи", тобто нової європейської моделі соціально-економічного та політико-адміністративного розвитку, що включало вироблення принципів єдиної соціальної політики Євросоюзу. Ця мета була підтримана урядами Великобританії, Швеції, Голландії та Німеччини і чітко оформлена у відповідному документів, який увиразнював проблему реформування та модернізації європейської моделі соціальної держави. Даний документ розкривав зміст основних засобів розвитку особистої ініціативи та ділової активності громадян (покращання освіти, охорони здоров'я, перманентне підвищення кваліфікації і т.д.) посилення ролі громадянського суспільства та його контролю за соціально-політичними та державноуправлінськими процесами.

Такий аспект розуміння проблеми є найбільш актуальним, особливо виходячи з того, що в умовах глобалізації вирішувати завдання всезагального добробуту національним державам окремо не під силу. Це безпосередньо вказує на необхідність об'єднувати зусилля між державами, виводячи свою політику на наднаціональний рівень. У книзі О.Лафонтена"Серце б'ється зліва" з цього приводу підкреслюється, що зараз якраз мова має йти про те, щоб англосаксонському капіталізму протиставити європейську соціальну державу. Це, у свою чергу, вказує на доцільність концептуально визначити зміст європейської моделі, її специфіку, критерії та принципи функціонування. Цілком методологічно зваженим у цьому плані є розуміння змісту європейська модель, представлене Е.Епплером,як певного соціально-демократичного проекту, який базується на широкому консенсусі та прихильності лібералізму. На його думку, європейська модель суспільного розвитку має бути політично-нейтральною, а саме замість того, щоб витісняти політику ринком, доцільно надати політиці та ринку законне місце", адже саме політика має задовольняти потреби, які ринок задовольнити не може, оскільки першочерговим завданням для європейського громадянського суспільства є забезпечувати право громадян на вплив та волю приймати політичні рішення.

Важливою проблемою в контексті даного аналізу є з'ясування сутності європейської інноваційної моделі соціальної держави, яка на сьогодні активно використовується у процесі формування нової регіональної стратегії, яка чітко враховує різний рівень розвитку окремого регіону та можливості використання ним європейської моделі розвитку. При цьому слід відзначити, що європейська інтеграція як одна із інституційних форм створення нового світоустрою здійснюється за рахунок посилення регіональної співпраці між країнами за умови наявності у них спільних інтересів. Це, у свою чергу, свідчить про те, що Європа прагне до "відкритої форми регіоналізму" у налагодженні відносин між національними державами, підтвердженням цього є й той факт, що глобалізація в її сучасних проявах приводить не лише до інтернаціоналізації, що стосується економічного сектора, а також транскордонного характеру об'єднання. Перебування в таких структурах для національних держав здебільшого коштує дешевше.

Сьогодні актуальною також є ідея створення модернізованої європейської моделі соціальної держави, яка втілена в проекті "Європа регіонів". У цьому плані мова йде про створення такої єдиної континентальної організації, яка б у своїй діяльності спиралася на інтеграційні соціально-економічні процеси в країнах Європейського Союзу. Тут передусім йдеться про позаблокове співробітництво (коаліція) співпідпорядкованих держав на основі взаємоповаги національних і міждержавних відмінностей, вироблення взаємоприйнятних правил гри у процесі реалізації європейської моделі політики. Тобто це у новому ракурсі ставить проблему формування механізмів регіональної інтеграції в межах Європейського Союзу, який має забезпечити належний перерозподіл резервів розвитку.

Особливого значення щодо цього набуває принцип "субсидіарності" відповідно до якого в межах європейської моделі розвитку індивіди та окремі групи громадськості порівно володіють свободою та максимальним впливом на прийняття рішень, а на основі цього здійснюється і перерозподіл ресурсів. Проте на сьогодні все частіше політика Європейського Союзу відходить від стратегії перерозподілу ресурсів, а спрямовується на принципі "концентрації", за якого ресурси концентруються навколо вирішення конкретної проблеми в межах окремого регіону.

Основна ідея європейської інтеграції відповідно до наведених вище положень полягає у дотриманні принципу соціальної, політичної, економічної та культурної рівності (рівність можливостей для всіх громадян) як фактора ефективності розвитку національних держав. Розуміючи в такому ракурсі сутність євроінтеграції, постає питання чи насправді вона приводить до утворення однополярного чи багатополярного світоустрою. При цьому важливим є й той факт, що в Європі сьогодні поступово формується поліцентрична модель, яка характеризує "єдність багатоманітностей", що є принципово відмінним від моноцентристської глобалізації. Зміст останньої докладно описав американський дослідник С.Хангтінгтон, на думку якого сучасний світ перебуває на межі зіткнення цивілізацій, що, у свою чергу, є свідченням лінії розлому між західним та східним різноманіттями християнства. Всупереч цьому європейська модель розвитку, стратегію якої у своїй діяльності наслідує Європейський Союз, не має конфронтаційний характер до відношенню до православного світу. І це безпосередньо є принциповою відмінністю західноєвропейської моделі розвитку від глобалістичної, яка орієнтується на моноцентристську побудову світоустрою і супроводжується не лише зовнішньоекономічною експансією, але й відповідним політичним тиском.

Loading...

 
 

Цікаве