WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Фізичні особи в римському цивільному праві - Курсова робота

Фізичні особи в римському цивільному праві - Курсова робота

У той час як у римському праві вироблялося визнання юридичної особистості корпорацій, Римська держава зіткнулася зі складним питанням про свободу союзів. Упродовж першого періоду республіка не знала ніяких обмежень щодо цього. Як уже зазначалось, для створення союзів непотрібний був дозвіл держави. Користуючись свободою, римляни створили багато таких союзів.

Однак у І ст. до н.е. почали застосовуватися заходи, спрямовані проти колегій, оскільки вони в умовах загальної політичної і соціальної кризи, деморалізації ставали осередками для політичної демагогії, а іноді місцем, де під прикриттям релігійного культу здійснювалися протиправні дії. На підставі Акта сенату 64 р. до н.е. багато колегій було розпущено, але в 58 р. до н.е. ці колегії були поновлені. А в 56 р. до н.е. сенат знову постановив розпустити колегії, оскільки вони перетворилися в політичні клуби.

Зрозуміло, що такі розпуски не вирішували питання стосовно умов заснування нових корпорацій, потреба в яких була очевидною. З огляду на це імператор Августин видав закон, згідно з яким для утворення союзів потрібний був дозвіл сенату. Колегія, яка діставала такий дозвіл, набувала права юридичної особи.

Отже, період пізньої республіки і на початку імперії муніципії та приватні корпорації були визнані як юридичні особи. Щодо державної казни (фіска), то процес'її перетворення в юридичну особу був ще складнішим і тривалішим. Справа в тому, що на перших порах фіск розглядався як особисте майно принцепсів і тому підлягав нормам звичайного цивільного права.

Зважаючи, однак, на таке принципове визнання принцепса цивільно-правовим суб'єктом фіскального майна, все ж у багатьох випадках особлива, державна, природа цього майна виявлється в різних відступах для нього від звичайного цивільного права, зокрема майно фіска не підлягало давності, вимоги фіска задовольнялися першочергово. Тому в пізніші часи висловлювалося припущення, що фіскальне майно є майном держави. Проте посилення монархічної влади відкинуло це припущення, внаслідок чого в римському праві ми не знаходимо чітко вираженої теорії про державу як окрему юридичну особу. Практично державна казна постає" як юридична особа, однак в теорії вона втілюється в особі імператора.

Не менш повільно і важко формувалася думка про самостійність юридичної правоздатності іншого виду юридичних осіб - установ. Установ у такому розумінні не знає не тільки римське право республіки, але й класичних юристів. Лише з поширенням християнства і визнанням його в 325 р. державною релігією була створена основа для виникнення самостійних установ. Насамперед були наділені цивільною правоздатністю церковні установи; окремі церкви мали право набувати майно і одержувати за заповітами, бути кредиторами, виступати стороною на суді.

Згодом від церков правоздатність переноситься і на різні приватні благодійні установи - лікарні, притулки та ін, оскільки всі вони перебували під наглядом церковних властей. Усі ці благодійні установи були самостійними юридичними суб'єктами, але теоретичних розробок про них у римському праві було обмаль.

Із сказаного випливає, що правоздатність юридичної особи в Римі обмежувалася тільки майновими правами, однак ці права не для всіх юридичних осіб були однаковими; не. кожна юридична особа могла одержати спадщину, таке право належить тільки державній казні. Юридичні особи існують самостійно і незалежно від зміни їх особового складу. Суб'єктом права і обов'язків є юридична особа, тому за правочином вона дістає права і несе відповідальність за себе; за особисті борги своїх членів корпорація відповідальності не несе, а члени корпорації не відповідають за її борги. Вищим органом управління корпорацій були загальні збори, справи вирішувалися більшістю голосів.

Юридичні особи в Римі не мали власної дієздатності. Ця нездатність самостійно здійснювати свої права і обов'язки компенсувалася представництвом фізичних осіб, діям яких право надавало такого ж значення, як діям самої юридичної, особи. Функції господарської діяльності могли бути розподілені між декількома або однією особою.

Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках: 1) після досягнення мети, яка ставилася перед нею; 2) за розпорядженям державної влади, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; 3) якщо втрачено майно; 4) після вибуття всіх її членів.

Такі короткі відомості про юридичні особи містяться в римському праві. Отож юридичні особи в Римі не досягли повного розвитку. Це пояснюється ще не досить розвиненими соціально-економічними відносинами, і все ж не тільки ідея юридичної особи була створена римським правом, але й надано їй основний практичний вираз; були вироблені поняття правоздатності, незалежної від особи фізичної, прийоми штучної дієздатності і навіть основні типи юридичних осіб. Новому Світові був переданий досить тонкий юридичний спосіб, за допомогою якого найрізноманітніші соціальні утворення могли бути введені в нормальне життя суспільства, і Новий світ широко скористався ним.

4. Казус

Спадкодавець і спадкоємець однаковою мірою долі були обтяжені боргами на користь кредиторів. Претор дозволив кредиторам спадкоємця задовольнити свої претензії тільки після того, як буде виплачена заборгованість кредиторам спадкодавця. Останні, не отримавши свого, стали вимагати відшкодування із власного майна спадкоємця.

Питання

1. Чи законна ця вимога?

2. Що залишається кредиторам самого спадкоємця?

Використовуючи давньоримські джерела правоутворення, дайте відповідь на питання, поставлені в цьому казусі.

Відповідь:

1. Вимога законна.

Згідно статті 98 Книги ІІ Інституції Гая, майно спадкодавця перейшло до спадкоємця. На підставі цього, статтею 9б таблиці V (Закони XII таблиць) борги спадкодавця безпосередньо перейшли до спадкоємця.

Таким чином, кредитори спадкодавця за дозволом претора мають задовольнити свої претензії першими.

2. Кредитори самого спадкоємця будуть діяти за законами Таблиці ІІІ (Закони XII таблиць): накладуть на боржника руку, відведуть до одного з кредиторів та накладуть на нього кайдани. Якщо через 60 днів боржник не розрахується з боргом, його жде страта.

Список використаних джерел

  1. Бабичева Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов. – М., 1982.

  2. Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. – М., 1989.

  3. Дроников В.К. Римское частное право.

  4. Косарев А.Н. Римское право. – М., 1986.

  5. Милан Бартошек. Римское право: понятие термины, определения. – М., 1989.

  6. Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М., 1972.

  7. Основи римського приватного Права: Навчальний посібник - Львів: Ред.-вид. відділ Львів, ун-ту, 2000. - 238с

  8. Основи римського цивільного права: Методичні вказівки для самостійної роботи / Уклад. В.П. Приходько. – Суми: Ініціатива. – 2001.  39 с.

  9. Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник для студентів юрид. Вузів та факультетів. – К.: Вен турі., 1997. – 336 с.

  10. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид.спец. вищих навч. Закладів: Вид.3-є, перероб. Та доп. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре", 2001. –440с.

  11. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К., 1990.

  12. Ребро К. Римское право. – Брянск, 1980.

  13. Савельев В.А. История римского частного права. – М., 1986.

  14. http://pravo.biz.ua.

  15. http://pravoznavec.com.ua.

Loading...

 
 

Цікаве