WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Учасники у кримінальному процесі - Курсова робота

Учасники у кримінальному процесі - Курсова робота

Представниками можуть бути: опікуни; піклувальники;

представники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вони представляють; посадові особи підприємств, установ і організацій, що є цивільними позивачами або цивільними відповідачами. Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.

Громадський захисник. До участі у судовому розгляді кримінальних справ за ухвалою суду як громадські захисники можуть бути допущені представники громадських організацій. Їх участь у суді є однією з демократичних засад правосуддя. Повноваження вказаних осіб підтверджуються випискою з протоколу зборів організації.

Громадський захисник користується у судовому засіданні всіма правами, якими наділений захисник щодо подання доказів, участі у дослідженні доказів, заявлення клопотань і участі у судових дебатах.

ОСОБИ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ КРИМІНАЛЬНОМУ

ПРОЦЕСУ І ЗДІЙСНЕННЮ ПРАВОСУДДЯ

Свідок. Свідком є учасник кримінального процесу, який не має статусу потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного або підсудного і якому відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі, та відсутні обставини, що заважають його допиту. Будь-який громадянин України, якщо він став очевидцем розслідуваної події, незалежно від його становища (прокурор, голова місцевої адміністрації, суддя, президент держави тощо) може бути допитаний як свідок. Вік свідка не обмежено. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо вони в силу свого розвитку правильно сприймали обставини, що мають значення для справи.

Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, які відносяться до справи (ст. 68 КПК України). Нездатність особи через свої психічні або фізичні вади правильно сприймати ті або інші явища та давати про них об'єктивні показання унеможливлює її участь у справі як свідка. У відповідності з приписами ст. 69 КПК України не можуть бути допитані як свідки також: захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням своїх обов'язків; адвокат, представник профспілкової або іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача.

Зазначимо, що згідно з п. 11 ст. 5 КПК Росії кримінальна справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає припиненню відносно священнослужителя за відмову від давання показань за обставинами, що стали відомими йому із сповіді. Дана норма була прийнята у відповідності із законом Російської Федерації "Про свободу віросповідання", у ст. 13 якого записано: "Таємниця сповіді оберігається законом. Священнослужитель не може допитуватися або давати пояснення будь-кому щодо обставин, які стали відомі із сповіді громадянина". Подібна норма є і в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991 р.). Проте у КПК України вона поки що відсутня.

Немає у законодавстві України і норми, подібної тій, що передбачає ст. 19 Федерального закону Російської Федерації "Про статус депутата Ради Федерації та статус депутата Державної Думи Федерального Зібрання Російської Федерації" (1994 р.). Ця стаття визначає, що "депутат Ради Федерації та депутат Державної Думи мають право відмовитися від давання показань у цивільній або кримінальній справі про обставини, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням депутатських обов'язків"1.

Даний перелік осіб, які мають так званий свідоцький імунітет, тим і вичерпується, що по суті не сприяє розв'язанню багатьох проблемних ситуацій, які виникають на практиці.

Припустимо, оперативний працівник одержав важливу інформацію у кримінальній справі від таємного джерела. Наприклад, це стало результатом виконання дій, передбачених п. 8 ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", у відповідності з яким оперативному працівнику надається право "здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з ним, із збереженням у таємниці достовірних даних щодо їх особистості". Уявімо ситуацію, за якої оперативного працівника, що одержав інформацію від таємного співробітника, який перебуває у злочинній групі, викликано на допит. З одного боку, він понесе відповідальність у разі відмови від давання показань або за повідомлення неправдивих відомостей, а з іншого - не має права розголошувати джерело своєї поінформованості. Зауважимо, між іншим, що в США розголошення відомостей про агента карається штрафом у розмірі до 50 тис. доларів1. Як бути оперативному працівникові і як розв'язати дану проблему допитуючому? Відповіді на це запитання в законі поки що немає.

Д.І. Бєдняков вважає, що оперативному працівнику необхідно надати право обмеженого свідоцького імунітету. Тобто в подібній ситуації він повинен буде повідомити все, що йому відомо про обставини справи, не називаючи джерела, часу, місця і способу одержання інформації. При цьому показання оперативного працівника набувають значення доказів у кримінальній справі та підлягають перевірці іншими процесуальними засобами2.

Однак ч. З ст. 68 КПК України однозначно визначає: "Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані". Висновок може бути тільки один - якщо показання оперативного працівника про факти, що стали йому відомими з таємного джерела, не можуть мати доказового значення без розголошення джерела поінформованості, то й допитувати його недоцільно. У законі має бути записано: "Не підлягають допиту особи, які з причини своїх професійних обов'язків не мають права називати джерело або характер своєї поінформованості по фактах, що мають значення для справи". Уявляється, що давати вичерпний перелік таких осіб у законі не обов'язково. Краще це зробити в керівних роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України.

Поряд з цим, на сучасному етапі формування правової держави, втілення у праві ідеї гуманізму законодавцю, на наш погляд, необхідно реалізувати концепцію свідоцького імунітету та привілеї звільнення від самообвинувачення3 у більш повному обсязі.

Незайве з цього приводу нагадати, що Статут кримінального судочинства Росії 1864 року містив щодо цього низку цікавих правил. Зокрема, у відповідності зі ст. 704 Статуту не допускалися до свідчення не тільки захисники підсудних, але й священики – щодо зізнання, зробленого на сповіді. У ст. 705 Статуту вказувалося: "Чоловік або дружина підсудної особи, родичі її за прямою лінією, висхідною або низхідною, а також рідні її брати та сестри можуть усунути себе від свідчення, а якщо не забажають скористатися сим правом, то допитуються без присяги"1. На нашу думку, подібний підхід морально виправданий та прийнятний і для сучасного кримінального процесу. Тут же, у Статуті кримінального судочинства Росії 1864 року в ст. 722 визначалося: "Свідок не може відмовитися від давання відповідей на запитання, що спрямовуються на виявлення протиріч у його показаннях або невідповідності їх відомим обставинам, або ж показанням інших свідків, але він не зобов'язаний відповідати на запитання що викривають його самого в будь-якому злочині"2. По суті тут вже була реалізована концепція звільнення від самообвинувачення, про доцільність якої так довго сперечаються наші науковці.

Повністю підтримуючи думку авторів, які аргументують необхідність реалізації в нашому кримінальному процесі концепції свідоцького імунітету та привілею звільнення від самообвинувачення, я вважаю, що ст. 66 КПК України може бути доповнена таким положенням: "Ніхто не може бути примушений і не зобов'язаний свідчити проти самого себе та своїх близьких родичів. Свідок, а рівно і будь-яка інша особа, викликана на допит, має право відмовитися від давання показань, якщо вони можуть покликати за собою шкідливі наслідки для нього самого або його близьких родичів". Поряд з цим у ч. 1 ст. 69 КПК України має бути вказано: "Не зобов'язані давати показання у справі особи, які з причини своїх професійних обов'язків не мають права розголошувати джерело або характер своєї поінформованості",

Суттєвий внесок у реалізацію зазначених ідей зроблено Конституцією України, у ст. 63 якої проголошено: "Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів".

Свідок зобов'язаний з'явитися за викликом та дати правдиві показання. У разі нез'явлення за неповажними причинами він може бути підданий приводу або штрафу. Поважними причинами нез'явлення можуть бути несвоєчасне отримання повістки, відсутність його у місці провадження слідства (відпустка, відрядження тощо), хвороба або інші нещастя, що не дають можливості громадянину з'явитися за викликом.

Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання завідомо неправдивих показань за ст. 178, 179 Кримінального кодексу України. За давання заздалегідь неправдивих показань передбачена відповідальність аж до позбавлення волі.

Loading...

 
 

Цікаве